| Сторінки (26/2548): | « | 21 22 23 24 25 26 | » |
Як смуток охопить Слова не шукаю,
і серце, і душу, я ними керуюсь,
тоді на папір я писати встигаю
все вилити мушу. і вже не дивуюсь.
І час не втрачаю,
і Віри, й Надії,
бо вірю безмежно:
збуваються мрії...
Життя ж бо цікаве, Від Бога нам дане,
єдине, єдине, і мамою, й татом,
таке неповторне і радістю стане,
і дуже красиве. й любов"ю багате.
Бувають невдачі,
та сонце, як зійде,
погане розтане,
в небуття відійде.
А я живу в Мирі, Несуть мені радість,
у затишній хаті, онуки і діти,-
сусіди хороші чарівні, веселі,
і друзів багато. найкращі у світі.
Мені так приємно
з ними спілкуватись,
а вони взаємно
вміють піклуватись.
Такі пречудові Що рано, чи пізно
в них усмішки милі, війна закінчиться,
і я дуже вірю, і Мир все ж настане
що будуть щасливі. в нашій Україні.
Бо ж наша країна,
нам матінка рідна,
вона нам потрібна,
незалежна й вільна.
О т а к і п и ш у я,
п р о в с е у ц і м с в і т і,
і в і р и л а, й в і р ю,
з б у в а ю т ь с я м р і ї!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677213
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.07.2016
Яке ж воно дивовижне, це літо-літечко, і для дорослих, і для
дітей. І якби не війна на сході, ця пора року порадувала б кожну
людину. А так - і радісно, і тривожно, що ж іще піднесе нам доля,які
випробовування і несподіванки? А так же хочеться, щоб літечко
осяйнулося миром і спокоєм, добрими новинами.
В часи мого дитинства нам приходилось не лише гратися, а й працювати.
Я з охотою ходила із мамою на свиноферму, допомагала вичищати у
загородках, роздавати корм. А ще мити новонароджених поросят,витирати
їх,підкладати до свиноматки. Любила спостерігати, як вони
присмоктувалися, вовтузились, плямкали,терлися, вмощувалися і
засинали. А ще нам з братом доводилося їх пасти. Свині були різні: і
малі, і великі, але вгодовані. Робота була не важка, і я з
задоволенням спостерігала, як вони хрюкали, чи й рохкали, їли траву,
рильцями рили землю, щось там знаходили, копирсалися, плямкали,
терлися, лягали на землю і засинали. Братові ця робота видавалася
нудною, він сердився, бурчав, а іноді вискакував на найбільшого кабана
і, підганяючи його ногами та лозиною, катався. Я сердилась на нього за
таку наругу над твариною. Ми починали сперечатись, а свині тим часом
заходили в кукурудзу, що була поруч. Тоді ми, стривожені, аби ніхто з
дорослих не вгледів цю шкоду, забували про свої суперечки, спішно
перегонили на іншу ділянку.
Коли я перейшла до 5 класу, а брат - до 6, під час жнив мене
послали на допомогу кухарці, яка варила обід для механізаторів, а
брата - розсильним у колгоспну контору. Одного разу голова колгоспу
послав його за завідуючим фермою. Василько прийшовши туди, запитав у
одного чоловіка, де дядько Танцюра. Той його запитав: "А ти, синку,
його знаєш?" "Так!"- відповів брат. "Ну, тоді повертайся і скажи
голові, що він зараз прибуде. Або ні,зачекай!" Він швидко вивів коня,
осідлав його, скочив у сідло, підхопив брата і вони помчали в контору.
Василько був спанталичений, що цей чоловік і виявився Танцюрою, але
водночас був задоволений таким поворотом справи. Крім того, той
попросив голову колгоспу відпустити хлопця на кілька днів на його
ферму. Голова погодився і відтоді, Василько чистив, мив, напував і пас
коней.Ця робота була йому до душі, він дуже швидко навчився їзді на
конику, і далі вже був кінним розсильним. Тепер його використовували
на повну котушку: посилали і в поле, і на ферму, чи й до когось додому
за екстерним визовом, чи то за бригадиром, обліковцем,
механізатором...Він виконував цю роботу швидко і вправно, ще й з
великим задоволенням.
А от мені було складніше. Доки куховарка готувала обід, моя робота
була не складна: начистити картоплі, буряків, моркви, цибулі,і я з нею
справлялася. А от коли доводилося розносити обід працюючим
механізаторам, ставало непереливки. Кухарка сама рознести не встигала,
тому доводилося робити це й мені. і хоча вона посилала мене до
найближчих місць роботи механізаторів, мені майже не під силу було
нести півідра борщу, горщик картоплі чи каші, бідончик компоту, та ще
й босоніж по стерні. Прийшовши додому, я знесилена, падала на ліжко.
Тоді мама попросила голову колгоспу дати мені легшу роботу. Голова
вирішив цю проблему легко і просто - на час роздачі обіду він виділив
кінну підводу і моя непосильна робота закінчилась.
Вам колись доводилось бачити колгоспний баштан? Величезні, пузаті
кавуни, пихаті жовтаві дині, а над ними, котрі вже встигли й тріснути,
ледь не рої ос і бджіл. Скачувати кавуни і дині нам було у
задоволення. З дому ми брали лише по шматку хліба або коржа, а кавуни
і дині їли, як кажуть, "від пуза".
А от виливати ховрахів я не любила, а нам ще й давали на кожного
певну норму..
Ці польові звірятка дуже полюбляли зерно, і їх на той час чомусь було
дуже багато, а вони ж завдавали дуже великої шкоди посівам пшениці,
жита, ячменю. Тому для їх знищення залучали і дітей. Ми з відрами в
руках виходили на толоки, відшукували нірки ховрахів, та й відшукати
їх було не тяжко,бо ж вони виглядали, як"стовпчики" зі своїх
нірок.Отож у нірки ми заливали воду. Лили доти, доки мешканці нірок з
переляку не показувалися в отворах. І хоч воду на поле нам підвозили у
бочках, розносити її по степу у відрах, виливати у відшукані нірки, а
потім, не зіваючи накрити мішком, чи влучно вдарити дрючком, вдавалося
не завжди.
Ось таке у сільської малечі було літо. І хоча нам, малим, було тоді
дуже нелегко, літечка ми ждали з нетерпінням, бо ж крім роботи нам
вистачало часу і на ігри, і на купання в річці, і на читання, та
малювання.
Вже далеко дитинство,далеко.
добрі спогади в серці живуть.
Хоч жилося тоді нам нелегко,
та так хочеться час той вернуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677035
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 09.07.2016
Колись було на гітарі
самі струни грали.
Колись моя душа й серце
весело співали.
Були слова, був і голос,
була молоденька.
Були друзі в мене вірні,
був брат в мене й ненька.
А тепер захрипло в горлі,
не можу співати.
Вийду, гляну я навколо,
та й іду до хати.
Дуже сумно стало в мене
і в дворі, і в хаті.
Одна живу, як билина,
як же тут співати?
Чом же пісне, моя сестро,
мене обминаєш?
Живуть мрії в моїм серці,
хіба ти не знаєш?
Думи мої...Мрії мої,-
ви ж і в снах зі мною.
Слова щирі, серцю милі,
чом стали журою?
Кудись линуть...Я за ними
ніяк не встигаю:
"Зупиніться на хвилину!"-
прошу і благаю.
А вони спішать у вирій,
летять, не вертають.
Ниє душа, болить серце,
тому й не співаю...
08.07.2000.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676866
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.07.2016
Нарешті згасив дощ тривогу,
Полегшало всім і мені.
І хочеться вірить в свободу,
І жить, як в казковому сні.
І стало чудово навколо,
Поля ожили і степи,
Усе навкруги загадкове,
Як в чистому небі зірки.
Природі я дякую й Богу:
За ранки і дні золоті,
За вмиті садки і діброви,
За ночі спокійні й ясні.
А ще: за росу й прохолоду,
За теплі і сонячні дні,
За дощ, за любов, за турботу
До всього земного й землі.
За пташку, що зводить гніздечко,
І в лузі траву запашну,
За квіти земні і листочки,
За лагідність їх і красу.
За воду в річках пречудову
І небо вгорі голубе,..
Я вірю у Бога й Природу,
Хай все розквітає земне.
За верби, ставки і калину,
За чисте кохання земне,
За вірну надійну людину,
Яка розуміє мене.
Мені все земне небайдуже,
Твоє і його, і моє.
Трудитися треба всім дуже,
Щоб все збереглося земне...
07. 07. 2003р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676610
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.07.2016
Котилося літечко, ой котилось,
на моїм подвір"ячку зупинилось.
До мене заглянуло у віконце,
і мені послало промінь сонця.
Я підбігла радісно до віконця,
вражено побачила обруч сонця.
Заблищав, засяяв той, розгойдався,
і до всього світу посміхався.
Все навколо сонечка красувалось,
і красою радужно задавалось.
А краса стелилася і гойдалась,
все покрити радістю намагалась.
Огорнула простір дивна тиша,
навіть не шерехнула сіра миша.
Все навкруг мінялося щохвилини,
Покотилось літечко на долини,
на гаї, дібровоньки і садочки,
легенько шепталися там листочки.
Раптом полилося щось медове,
полинули звуки пречудові.
Це уже витьохкував соловейко,
щоб було у літечку веселенько.
І котилось літечко далі й далі,
від людей відносило всі печалі.
А я все дивилася,видивлялась,
бо ж і мені літечко усміхалось.
Всі кольори літечка красувались,
вони мені піснею вже здавались.
І мені дитинство нагадалось,
і нові загадки загадались.
Як же ці загадки розгадати,
велич цього світу показати,
і війну жорстоку зупинити,
В Правді і у Мирі усім жити?..
Та на жаль це літечко швидкоплинне,
скоро воно край наш вже покине.
Будем ми за літечком сумувати,
і його повернення будем ждати..
ОЙ КОТИЛИСЬ ЛІТЕЧКО, ОЙ КОТИЛОСЬ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676292
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.07.2016
Як грім народжується в тиші,
Так з глибини його душі
Слова палкі, величні, щирі,-
Влучно вкладались у вірші.
І відкриття його таланту
У першій збірочці простій,
Влилися правдою в Безсмертя,-
В чудовій збірці "Тиша й грім".
В віршах воскрес, щоб знову жити-
У нащих справах і серцях.
Він заповів - Добро творити,
Так, як творив його він сам.
Його поєзія чудова,
І зрозуміла, і проста.
Для українського народу,
Потрібна, вічна й золота.
А його "Лебеді" рожеві,-
Для материнства і землі.
Славлять синів і Україну,
З нами завжди вони живі.
Його натхнення й Правду вічну,
Віру, Надію і Любов,
Вони несуть по всьому світу,-
І смерть він з ними поборов.
Ми відкриваєм по - новому:
Романтик, Лірик і Казкар,
Знавець Любові, Правди, Слова-
Він назавжди Героєм став!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676060
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 04.07.2016
Плавають лебедики
в лузі на ставку.
Я дивлюсь на лебедів,
дуже їх люблю.
Всі лебеді парами,
лиш одна сама.
Біля неї лебедя
вірного нема.
Розлучила з лебедем
їх якась біда.
Та лебідка з болем
його вигляда.
Як поснуть малесенькі
її лебедята.
Поспіша сердешная
лебедя шукати.
Не вірить лебідонька,
що його нема.
Не боїться ніченьки,
все його шука.
Дні і ночі в пошуках
бідна голова.
Не знаходить лебедя
лебідка сумна.
Вік свій вміють лебеді
в вірності прожить.
Хто ж посмів цих лебедів
навік розлучить?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675887
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.07.2016
Зеленоока, чорнобрива,
і душа полум"ям горить.
Фігура в неї пречудова,
таку не можна не любить.
Лагідна, добра, не лукава,
уміє все вона робить.
Робота в неї теж чудова,
а серце ниє і болить.
Біда прийшла у її долю,
нема для кого в світі жить.
Є лиш берізка серед поля,
під нею милий її спить.
Загинув він в війні на сході.
Похмурі ночі, ранки й дні.
Живі лиш спогади любові
і його очі голубі...
Вона в тих спогадах витає,
щастям наповнюється мить.
І розуміє вона, й знає,-
довіку їй без нього жить.
Зеленоока, чорнобрива,
Душа палким вогнем горить.
Їй доля випала вдовина
Подружнє щастя тільки снить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675690
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.07.2016
Усе моє життя пов"язане з дітьми,за винятком, хіба що воєнних років, коли найважливішим нашим завданням було уберегтися від німчури,( так дорослі, та й ми діти, називали гітлерівських окупантів).
З малих років я пам"ятаю, що наше подвір"я було переповнене дітлахами.. Це були і сусідські діти, яким було цікаво саме в нашому дворі, бо ж тут їх ніхто не ображав, а крім того вони знали, що ми з братом завжди придумували якісь нові ігри, заняття, та й у нас було що їм показати, саме Василькові вироби і мої шиті ляльки. А ще щоліта до нас у село на канікули приїжджали діти наших родичів.
Нам з братом було добре, адже ми мали з ким гратися, пустувати, веселитися.
Окрім цього наші гості допомагали нам пасти корову та теля, годувати домашню живність і навіть сапати город, хоча це в них і не виходило, та ми показували, що і як робити, одним словом учили їх працювати. А от нашій мамі було непереливки, адже нагодувати таку ораву було нелегко. Їй не вистачало ані часу, ( вона працювала щодня з ранку і до вечора), ані продуктів. Добре, хоч на городі були свої огірки, помідори, кавуни, дині; а в садку вишні, малина, порічки, смородина. А ще мама дозволяла нам з братом самостійно готувати якусь страву. Хоч нам це й не дуже подобалося, та куди ж ми дінемося, підкорялися: і варили, і пекли, і салати готували, і навіть варення або повидло варили, та компоти, благо цукор був.
Час від часу до нас приходила наша бабуся Настя, приносила нам молоко, або ж доїла нашу корівчину, і готувала нам якусь страву. Одного разу вона зварила суп - затірку. Мій троюрідний брат у місті такого супу ніколи не куштував, тож уплітав його за обидві щоки, та все допитувався у бабусі, що ж це за суп такий, що в місті про нього ніхто й не чув. А він же такий смачний. Бабусі набридло йому раз -у - раз пояснювати, що це суп-затірка, то вона якось з пересердя і докинула: "Жири мовчки!"
Хлопець замовк, а наступного дня, коли мама насипала іншого супу, Вітя не став його їсти, а лише покопирсався ложкою і відсунув тарілку. Стривожена мама запитала: "Вітю, у чому справа?" Той же їй пояснив: "Хочу супу жиримовчики!"
Сміху було багато, а мама пообіцяла, що завтра буде йому його улюблений суп.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675521
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 01.07.2016
Не підійдеш до мене ти
зі своїм щирим подивом.
І не побачимося ми,
і вже не поговоримо.
Літо тепло усім несе
чарівними потоками.
Я не порадую тебе
словами кароокими.
І не осяєш ти мене
своїм чарівним поглядом.
Я не схилюся на плече,-
і з радощами, й з болями.
І не пригорнеш ти мене,
не втішиш своїм спокоєм.
Я не розважу вже тебе
веселими розмовами.
Біля могили я стою,
таке наше побачення.
Та я й тепер тебе люблю,
любов наша освячена.
І діти, й внуки тут стоять,
ми просимо пробачення.
Що не зуміли врятувать,
і час було утрачено.
Якось підступно підійшла
біда до нас нагрянула...
І певне в тім наша вина,
що ми її не втямили.
Та скільки часу не пройде,
все пам"ятати будемо.
А біль і сум не відійде, -
тебе ми не забудемо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675395
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 30.06.2016
Кожного року 1 - 2 рази я буваю у дуже чарівному куточку, у моєму рідному селі Верблюжці. Кожного разу, наближаючись до села, я хвилююся. В моїх думках снують колись почуті, чи десь прочитані слова Миколи Холодного:
Ой, була в лелеки
хата яворова.
Та спиляли люди
явора на дрова.
Як падало мертве
яворове тіло -
І з очей лелечих
дві сльози злетіло.
Та хвилювання мої були даремні. В"їжджаючи у село, я кожного разу бачу на високому стовпі гарно облаштоване гніздо, а в ньому стоїть пара лелек, на стражі порядку, спокою, натхнення, удачі. Кілька років тому я була на 60-річчі своєї троюрідної сестри Валентини Григорівни Шкоди. Її старша сестра Оля моя однокласниця, теж була зі своєю родиною. А старшої сестри Марії, та брата Петра,- уже не було серед живих. Та сім"я була така дружна, що було дуже багато рідні, а ще сусіди, друзі, колеги по роботі. Діти, онуки, племінники і вся велика родина, та й всі присутні вітали ювілярку, та ще й влаштували такий концерт, де підготовлений, а де й імпровізований,що осторонь не залишився ніхто, всі стали його учасниками.
Звісно, на столах було все. Коли прозвучали всі побажання, пролунали тости, жарти, пісні, вірші, тощо... Зробили невеликий перерив, де кожен зайнявся сам собою, або затіяв переговори зі своїми найближчими друзями, до мене підійшов дуже поважний гість і сказав: "Доброго вечора, Валентино Григорівно, я ваш учень, уже пенсіонер, живу тут поруч, виховую онуків." І подивився на мене з лукавинкою в очах. "Раз пенсіонер, то значить один з моїх перших учнів. А першими у мене були Ваня Меткий, Едік Курпай, Жора Шевченко, Вова Ципан..." Далі я вже не продовжувала, бо це був саме він - веселун і жартівник Вова, активіст усіх громадських, піонерських, а згодом і комсомольських справ. І почалося_
-А пам"ятаєте?..
- А пам"ятаєш?..
- А мене пам"ятаєте?..
- А мене?..- запитали мене ще двоє поважних людей. Це були Неля і ще один Вова, на рік-два молодші від першого Вови. Найперше уже всі разом пригадали наші піонерські багаття. Може й не варто про них було згадувати, та мої співбесідники з таким запалом почали про них говорити, що я не стрималась і теж пригадувала, пригадувала. Не могли не згадати, як копали яму у вигляді п"ятикутної зірки, як в її середині закопували стовп,на якому теж прикріплювали зірку. В яму накладали скати, хмиз, натягували кольорові стрічки з вершини стовпа до кожного кута зірки, все прикрашали маленькими прапорцями, кольоровими кулями, квітами. І потім уже біля багаття була і урочиста лінійка, присвячена якомусь торжеству, а вже потім великий концерт. Відповідальними за безпеку і порядок були восьмикласники на чолі з Вовою,від педколективу я, як учитель і водночас не штатна піонервожата, та директор школи. Враження учителів, учнів, їх батьків, просто сільчан були вражаючі. Концертна програма - чудова. А ще хлопці,(обидва Вови), пригадали, як я їх вчила вибивати на барабанах і сурмити піонерськими горнами. Цим премудростям мене навчили на двотижневих курсах у Кіровограді. Я підібрала команду барабанщиків і горністів і почалися післяурочні заняття. Барабани опанували якось швидко, а от із горнами були проблеми. На перших порах виходило дуже погано, а в декого й зовсім не виходило. А ж тут нагодився ще один жартівник Петя Трохімов,зорієнтувавшись він весело сказав: "Агов! Спочатку розігрійте голосові зв"язки! До- о-о, ре-е-е, мі-і-і..." Його перебив Іван: "А може: Ку- ку- рі- ку,кудах,- тах- тах..." Усі засміялися, а я зауважила: "Стоп! Першу спробу проїхали. Невдача?! Нічого! Почнемо спробу №2, але вже не сьогодні. До побачення!"
Ось так раз за разом та й навчидись діти подавати різні сигнали не лише барабаном, а й горном... А я насолодилася зустріччю зі своїми такими вже дорослими та ще й пенсіонерами, та все ж моїми учнями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675165
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 29.06.2016
З Днем Конституції
я усіх вітаю:
Миру, спокою, здоров"я
й удачі бажаю.
Щоб були усі завжди
здорові й веселі.
Щоб тепло й добро водилось
у кожній оселі.
Ще бажаю до 100 літ
всім у парі жити.
Цей призначений нам світ,
уміли любити.
Щоб усе було гаразд
в вас, дітей й онуків,
Щоб сьогодні й повсякчас
не було розлуки.
Щоб закони всі для нас
завжди працювали.
Олігархи і хапуги
з влади повтікали.
І війна щоб закінчилась:
завтра, чи й сьогодні.
Щоб воїни повернулись
живі і здорові.
Щоб у кожнім домі
була повна чаша.
І до хліба з салом
ще й гречана каша.
Щоб були й напої
і гіркі, й солодкі.
І щоб ваші ноги
ще скакали гопки!..
І ще хочу вам задать
таке ось завдання:
Щоб хотілося : і мать,
й писать про кохання!..
З повагою Валентина Бугрій ( Геометрія)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674906
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.06.2016
Хмаринки у небі пухнасті і білі,
Неначе кумедні земні наші звірі.
Ворушать грайливо одні хоботками,
А інші кумедно зчепились хвостами.
А ті піднімають здивовано вушка,
Ще інші гризуть стиглі яблука й грушки.
Під сонечко тягнеться лагідна киця,
А ті підставляють під сонечко рильця.
Ще інші грайливо витягують шиї,
Полощуть на сонці свої крильця милі.
А ті он наділи якісь капелюхи,
Натягують їх на свої довгі вуха.
Дивіться у небо і завтра, й сьогодні,
І звечора, й зранку малюнки там модні.
У літньому небі, немов на екрані,
Спортсмени й артисти виконують вправи.
Показують ролі комедій чудових.
Ви ніби в театрі побудете новім .
Люблю я дивитись у небо блакитне,
Хмаринок там бачу малюнки нехитрі.
І в душу вертається віра і спокій,
І світ цей здається цікавий, широкий,
Здається що в ньому немає мороки.
І болей немає, і воєн немає.
І щастя, і радість вже нас не минає,
Наповнює душі любов"ю до краю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674762
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.06.2016
Мелодії літа
І поле безкрає,
Дощами умите,
Всі звуки вбирає.
Хвилюється жито
Від краю до краю,
Красою сповите,
Дух степу збирає.
У житі ромашки
Звабливо моргають,
А диво волошки
Синь-фарбами грають.
І літа дзвіночки
Над житом витають,
Поміж колосочків
Жайвори співають.
Симфонії літо
Мелодії знає,
Жовтаве колосся
Тихенько співає.
Мелодії літа
І поле безкрає,
Красою повите
Надію вселяє.
Як скоситься жито,
І вдарять морози,
Мелодія літа
Не зникне ніколи.
Знов виросте жито,
Колоссям заграє,
Мелодія літа
Повік не вмирає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674640
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.06.2016
Пора вже нам, люди, бити у набат,
Йде війна на сході третій рік підряд.
А вона ж вбиває дорослих й дітей,
Зникає терпіння вже у всіх людей.
Такі безсердечні наші вороги,
Все давно поставили низом догори.
Їхнім забаганкам немає границі,
Вони поспішають ще більш збагатиться.
День при дні шукають, в любий час доби,
Побільше багатства собі загребти.
Їх не зупиняє плач малих дітей,
Нищать підприємства, гвалтують людей.
Чи у їхніх грудях немає сердець,
Чи вони не знають, прийде й їх кінець.
І вони ж невічні, як і люди всі,
Відійдуть навіки з цієї землі.
Отож пора, люди, нам бити в набат,
Хай нас не зупинить грім і дощ, і град.
Зберемо всі сили і вміння свої,
Виженем з країни ворогів усіх.
Заживемо в мирі на своїй землі,
І будуть щасливі дорослі й малі.
Працювати вміють люди - трударі,
Не страшні нам будуть вороги свої.
А їх же багато у нас розвелось,
Паски затягати людям довелось.
А багаті ж знову тиснуть і гребуть,
Думають й на той світ усе заберуть.
Пора олігархів усіх зупинить,
І до вдади більше їх не допустить.
Усе награбоване негайно забрать,
По закону злодіїв усіх покарать.
Станемо за Правду усі, як один,
У народу славного добавиться сил.
І кінець настане усім ворогам,
Україна ж наша, призначена нам!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674428
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2016
Заступили місяць хмари
у небі вечірнім.
Була дівчина у парі
із хлопцем чарівним.
Любилися, голубились,
про щось розмовляли.
І на хмари, що чубились
вони не зважали.
А ті хмари загущені,
грізними враз стали.
Та все ж пару залюблену,
вони не злякали.
Цілувались, милувались,
тримались за руки.
А до них вже наближались:
розпач, болі, муки.
Гуркіт грому, блискавиці,
лиш тоді відчули,
коли поруч в дібровонці,
вогні спалахнули.
Не злякався той хлопчина,
затулив дівчину.
А гроза, що розгулялась,
вдарила у спину.
А дівчина озирнулась,
в очах потемніло.
Бездиханне, почорніле,
коханого тіло.
Хмари чорні, місяць ясний,
що ж ви наробили?..
Чом дівчину із коханим
навік розлучили?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674398
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2016
Як солодко мріяти в тиші,
Сховавшись від сонця у тінь.
В густому заплутались листі
Пориви небесних надій.
І сонечко бавиться в листі,
Ледь- ледь вітерець шелестить.
Проміння неначе в намисті
Перлинами ніжно блищить.
Кує ген десь далі зозуля,
Чиїсь все рахує роки,
Та я їх лічити не буду,
Мені тут приємно завжди.
Заснути б оце в прохолоді,
Хай жар цей нестерпний пройде,
А вітер краплини холодні
Хай дощиком нам принесе.
Дерева й кущі хай омиє,
Освітить лани і поля,
Любов тоді вірну розкриє
Оновлена щедра земля.
Збагатить всім людям він мрії,
Поповнить натхнення моє,
І Віра, Любов і Надія
В серцях у людей оживе.
І влада народ наш почує,
і совість її оживе.
Війна, що на сході панує,
назавжди від нас відійде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674065
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.06.2016
Хоч тебе я, тату, Я була маленька,
мало пам"ятаю, коли ти, мій тату,
та тобі посвяту на війну криваву
написать бажаю. пішов воювати.
А з війни ти, тату,
до нас не вернувся,
ми чекали з братом
і наша матуся.
Прийшла "похоронка", Важкі були дуже,-
плакали ми з братом, ті далекі роки,
з мамою лишились, та ми підростали,
без тебе й без хати. здорові нівроку.
Мама говорила,
ми на тебе схожі,
ми це розуміли
й були дуже горді.
І ми з малих років, Про те,що красивий,
тату працювали. був ти і чорнявий.
З розповідей мами,- І був нелінивий,
все про тебе знали. любив нас і маму.
Тракторист чудовий
і господар дома,
помагати мамі
був завжди готовий.
Любив з нами гратись, Важко було мамі
підкидав угору. тебе розбудити,
Любив працювати на роботу вчасно
і не мав утоми. тебе спорядити.
Тоді за прогули
у тюрму саджали.
Навіть запізнитись
вам не дозволяли.
Ти ж до сну, татусю, З мамою жили ви
охочий був дуже, в світлі і любові,
до проблем життєвих в світ благословили,-
ти не був байдужий. синочка й дві доні.
Лиш чотири роки
прожили щасливо,
та війна проклята
навік розлучила.
Все життя ми, тату, І довго шукали
тебе пам"ятали. ми твою могилу.
І про тебе рідних не знайшли й не взнали,
ми завжди питали. як же ти загинув...
Немає вже, тату,
і мами, і брата.
Я одна лишилась
і мамина хата.
Та, що збудувала, Знов війна в нас, тату,
як стару спалили, я й ту пам"ятаю.
глину і ми з братом, Війну зупинити,-
і лампач носили. я Бога благаю .
Щоб діти й онуки
жили завжди в мирі.
в рідній Україні
і були щасливі.
Щоб накінець правда Щоб усі у владі
все перемагала, були справедливі,
і щоб Україна і щоб прості люди,-
рідним домом стала. теж були щасливі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673856
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 22.06.2016
Був гарний, той - недільний ранок,
Спокійно спала вся сім'я.
А вона встала і на ганок,-
Тихенько, радісна пішла.
Стояла, мріяла, всміхалась,-
Щаслива, гарна, молода.
Раптом почула Левітана:
-Сьогодні почалась війна!
Глянула в небо, озирнулась,
Вже на щоці пекла сльоза.
З болем в будинок повернулась,
Торкнулась рідного плеча,
-Ой,що ж це буде?- Стрепенулась:
-Вставай, коханий мій, війна!
Розкрив повільно очі сині,
(У вікна сонце загляда).
-Що ти говориш, моя мила,
Чи це ще сон? Яка війна?
А вона голосно схлипнула:
-З германцем почалась війна.
Почувши плач, проснулись діти,
Босі підбігли до вікна.
Світило сонце, пахли квіти:
-Татку, а що таке війна?
Обняв дітей, узяв на руки,
До себе ніжно пригорнув.
-Війна - це сльози,смерть,розлука,
Він не сказав, лише подумав,
На жінку глянув і зітхнув...
То був далекий 41-ий.
Ще поперед роки війни.
І болі, й втрати незбагненні,
Тривожні ночі, рвані сни.
Важкі бої, довгі дороги,-
Ще доведеться всім пройти,-
До славних днів, до Перемоги,
Не всім відміряно дійти!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673655
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 21.06.2016
Біжить вже полем літечко
вже наяву,не в снах.
Верба над ставом рясная
і синь у небесах.
Земля у полі теплая
і красен божий світ,
бринять музики весело
здається звідусіль.
І вітерець легесенько
над полем повіва.
Виблискує любесенько
на листячку роса.
І аромати літечка,-
чарують і п"янять.
Тепло дарує сонечко,
аж хочеться співать.
Ой, літо,літо, літечко,
усе навкруг цвіте.
Розкрили очі квіточки,
і бджілка там гуде.
Кує в гаю зозуленька
і соловей співа,
синиченька гарнюсенька
неспішно проплива.
Цвірінькають горобчики,
воркують голуби...
Дівчатонька і хлопчики,-
снують сюди - туди.
І я кажу всім діточкам,
й дорослим теж кажу:
"Ой не марнуйте літечко,-
я дуже вас прошу!"
Ой, літо, літо краснеє,
його не пропусти.
Усе ж у нім прекраснеє,-
не спи, не в"янь, рости!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673511
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.06.2016
Як заболять рани, Грицики цілющі,
в поле я іду. як жива вода.
Грицики збираю Присушують рани,
і до ран кладу. і вже їх нема.
Та не знаю звідки,
й як прийшла біда.
Болить моє серце
і стогне душа.
Кровоточать рани Грицики цілющі
в мене день при дні. не можуть зцілить.
Та не помагають Бо дуже вже серце
грицики мені. у мене болить.
І хоч тепле літо,
й грицики цвітуть.
Та мене у полі
вони вже не ждуть.
До грициків в поле Там же під сосною,
не ходжу більш я. мій синочок спить.
Стежечку на цвинтар А мені без нього
я топчу щодня. неможливо жить...
Грицикам цілющим
мене не зцілить.
Душа моя стогне,
а серце болить...
літо 1995 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672921
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.06.2016
Мамо, моя мамо, Важка тобі доля
сива моя пташко, випала, матусю.
тобі в цьому світі Ти все подолала,
жити було важко. тобою горджуся.
Батька незаконно
у тебе забрали.
Ви без нього дуже,
дуже бідували.
Два голодомори Із дев"яти діток
прийшлось пережити. вижили лиш двоє.
За померлих рідних І ваша матуся
довелось тужити. посивіла з горя.
В ту війну, матусю,
ти стала вдовою.
І з малими дітьми,
а нас було троє.
І хату, і клуню Коли будувала
вороги спалили. після війни хату,
У чому стояли, тобі помагали
у тім і лишились. і ми удвох з братом.
Не вдалось найменшу
доню врятувати,
її хоронили
вже з нової хати.
Скільки пам"ятаю, Всього вистачало
ти завжди трудилась. і бід, і нестатків,
Про нас піклувалась, та ти все уміла
ніби й не журилась. тримати в порядку.
А ми з братом знали,
важко тобі жити.
І ми намагались
тобі догодити.
Гарно ми навчались, І ти нас зуміла
дома все робили, вивести у люди,
і світ пізнавали, і все ти робила,
і татка чекали. щоб нам добре було.
Тебе вже немає,
моя рідна ненько,
болить за тобою
у мене серденько.
Немає вже й брата, Мамо, моя мамо,
невістки і зятя. сива моя пташко,
Жива лише пам"ять і мені в цім світі
на любов багата. жити дуже важко.
Не минуло горе
і мою родину,
довелось ховати
невістку і сина.
Я долаю горе, Я тобою, мамо,
так як ти учила. і тепер горджуся.
і поруч з твоєю І я в цьому світі
синова могила. лиш війни боюся.
Не за себе, мамо,
я тепер журюся,
за дітей і внуків
дуже я боюся.
Й дуже хочу, мамо, Мамо, моя мамо,
щоб війна скінчилась, сива моя пташко,
і щоб бідним людям була ти й лишилась
доля усміхнулась. для мене найкраща.
Нехай в усім світі
воєн більш не буде,
в мирі ростуть діти
і працюють люди!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672739
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 16.06.2016
- Живи! - шепоче вітер.
- Живи! - співа вода.
Життя - воно ж невічне,
І тільки раз бува...
В житті усе буває:
Любов і гіркота,
Лиш той життя пізнає,
Хто вірить в майбуття.
-Живи! - ясніє сонце,
-Живи! - вторить земля.
І промені в віконце,
І пісня окриля.
Життя таке чудове,
Дива в нім є й краса.
Лиш треба вірить в Бога,
В природу й небеса.
- Живи! - моргають зорі,
Озера і моря,
Відступлять болі й горе,
Якщо в добрі душа.
Життя дає поради,
І підлість відступа,
Та не прощає зради,
Коли душа глуха.
- Живи! - шепоче літо,
Йому вторить зима.
Якщо сумління чисте,
В добрі буде душа.
Життя тоді прекрасне,
Коли чиста душа.
А чесність і порядність,-
Зло й гнів перемага.
- Живи! І будь щасливий,
А ще: люби життя.
То виростуть і крила,
І віра в майбуття.
Життя дарує радість,
Коли душа співа.
І не прощає заздрість,
Якщо душа німа.
- Живи!- пульсує вітер,
- Живи! - співа вода.
- Живи! - і Небо кличе,
І Простір, і Земля!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672549
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.06.2016
Високая, тополенька,
ген, за селом стоїть.
До неї йде дівчинонька,
зажурена спішить.
На личеньку білесенькім,
сльоза не висиха.
Немає її милого,
серед живих- нема.
Була ж вона щасливая,
коханою була.
Та доленька журливая,
її в полон взяла.
Колись же було весело
і сонячно їй жить.
Тепер у неї серденько
і ниє, і болить.
Немає більше милого,
коханого нема.
Забрала чорнобривого
розлучниця війна.
Тополенько, голубонько ,
що ж дівчині робить?
Вже не проснеться миленький,
ну як без нього жить?
Мовчить сумна тополенька,
лиш гілля нахиля.
Співає десь пташинонька,
жалю ще добавля.
Дівчинонька, голубонька
вже й сліз не витира,
серденько ледь-ледь стукає,
від туги завмира.
Схилилась до тополеньки,
до неї припада.
І молить Бога й доленьку,
щоб згинула війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672288
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.06.2016
Півень ранками співає,-
голосне: "Ку- ку- рі- ку!"
День прийдешній набирає
свою силу чарівну.
Відійшли вже густі зливи
і тумани відійшли...
Владний червень сміло лине
повен сили і краси.
Солов"ї ще не затихли,
чуть зозулине: "Ку - ку!"
І достигли ранні вишні,
вже не в снах, а наяву.
У густих, зелених шатах,-
на деревах і кущах,
вже птахи ведуть дебати
на червневих парусах.
Тихо шепчуться листочки,
садки скинули фату.
А під дубом в холодочку
гриб стоїть вже на посту.
Спів птахів уже звисає,
ніби Божа благодать.
День червневий звеселяє,
чари сонячно дзвенять.
Літо - літечко ласкаве,
незбагненна карусель,
веселить і оживляє
кожен вечір, ранок, день...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672056
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.06.2016
Я народилась у селі Верблюжці,
Моє коріння в рідному селі.
І земляки, мої любі верблюжці,
Про них найкращі спогади мої.
Рідне село.В нім батькаівська хатинка,
І колискові мамині пісні.
Щасливе там і зоряне дитинство,
І як бальзам- з ним зустрічі мої.
Мрії мої, надії й сподівання ,
Живуть в мені бабусині казки...
Моє село...Мій легендарний краю,
Мого життя - найкращі сторінки.
Пізнала там я юності дарунки,-
Найкраща школа, друзі, вчителі.
І незабутні перші поцілунки,
І перші там написані вірші.
Я до села на крилах поспішаю,
В нім отчий дім і вулиці мої.
Моє село, мій найрідніший краю,
Тобі віддам я сили всі свої...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671826
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.06.2016
Онуки, мої любі, Ви ще молоденькі,
мої лебедята, жваві і веселі.
коли приїжджаєте,- З вами так гарненько
я радію й хата. у моїй оселі.
Ви мені, як сонечка
у ясному небі,
виноградні гронечка
у садку моєму.
Завжди вас чекаю, Ваші любі личка
пиріжки печу. милі й дорогі,
Зустріть поспішаю, хоч мені й здається,
на крилах лечу. що ви ще малі.
Високі, нівроку,
з чорними бровами.
І в анфас, і збоку,..
я пишаюсь вами.
Вже багато знаєте, Чудовою мовою,
(скажу поміж нами), чарами своїми,
мене звеселяєте гарними розмовами,
своїми піснями. казками моїми.
Ви їх не забули,
я ж для вас писала,
і часто бувало
я вам їх читала.
Не мала я й гадки, Ви їх пам"ятаєте,
і в мислі не мислю, любі онучата,
що мої загадки,- хоч своїх вже маєте
від вас ще не вийшли. клопотів багато.
Добрі в вас серденька,
й душі не зміліли.
Молю Бога й доленьку,
щоб завжди раділи.
Щоб були щасливі Отож, мої любі,
ви у своїй долі, мої лебедята,
здорові й кмітливі частіш приїжджайте
на життєвім полі. до моєї хати!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671592
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.06.2016
Сину, мій соколику, Голубе, синочку,
сонечко моє. зіллячко моє.
Дякую я Богу, Лагідне і ніжне
що ти в мене є. серденько твоє.
Ти моя надія,
опора моя.
Кожна моя мрія,-
турбота твоя.
І твоя дружина, Як світло із неба,
сонечко ясне. усмішка ясна.
Дорога перлина, І вона для тебе
личко чарівне. лагідна жона.
Невісточка мила,
донечка моя.
Я, сину, щаслива,
гарна в вас сім"я.
Часто прижджаєте, Мені так приємно
все переробить. з вами розмовлять.
Мені помагаєте Радужно і щемно-
в цьому світі жить. співать й жартувать.
І вас, мої сонечка,
я дуже люблю.
З вами мені сонячно,
ніби у раю.
Я скажу вам, діти- Нехай ваша доня,
найкращі слова: як ружа цвіте.
Я щаслива мати, Буде світла доля,
бо любов жива. в любові живе.
І за вас, рідненькі,
я Богу молюсь.
До землі низенько
я вам поклонюсь.
А ви, мої любі, Невісточко й сину,
живіть у теплі. мої диво - квіти.
Як добре в вас буде, Матері щасливі,
спокійно мені. як щасливі діти!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671401
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.06.2016
Донечко, доню, Зятю, мій хороший,
сонечко моє. ти мені, як син.
Як же мені добре, Привітний, ласкавий
що ти в мене є! добавляєш сил.
Слава Богу, діти,
гарна в вас сім"я.
Ви для мене квіти
і радію я!
Донечко, голубонько, Чоловік у тебе,
зіронько моя. доню, молодець,
В тебе ніжне серденько, об"єднало небо
лагідність своя. двоєчко сердець.
Разом ви працюєте,
аж душа співа.
Діточок голубите,
сповнені тепла.
Доню, моя милая, Щонеділі, донечко,
мій рожевий цвіт, я тебе чекаю,
з тобою щаслива я, і ти, моє сонечко,
в тобі весь мій світ. завжди приїжджаєш.
Хоч клопотів в тебе
своїх вистачає,
ти їдеш до мене,
й мене розважаєш.
Привозиш гостинці, Донечко, перлинко,
про все розпитаєш. квітонько моя,
призабути прикрощі, й твоя половинка,
мені помагаєш. в радості життя.
Пишаюся вами,
мої ластів"ята,
будьте здоровенькі,
веселі й багаті.
Хай вам посміхається Донечко і зятю,
небо і земля, любі мої діти,
все в путі ладнається, я вас запевняю,-
радітиму я. ви найкращі в світі!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671197
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.06.2016
Оженився молодик
І став газдувати.
І садок він посадив,
Побудував хату.
Добре з жінкою жили,
Діток народили.
Працьовитими були,
Вистачало сили.
Та одного разу
Захворів синок.
Зажурений батько
Вийшов у садок.
У садку до нього
Бабця підійшла.
-Смерть я, - йому каже,-
Заберу синка.
-Ой, не бери сина,
А візьми мене.
В мене за плечима
Вже дорога є.
А він ще дитина,
Нехай він живе.
І кістлява баба
Руки простягла.
-Ну ходи за мною,
Мовила вона.
Чоловіку стало
Геть не по собі.
-Я ще не готовий,-
Повідомив він.
Повернувсь до хати
І до столу сів.
Подивитись сину
В очі не посмів.
Донька його старша
Теж в садок пішла.
І кіслявій бабі
Руки простягла:
-Не забирай братика,
Забери мене.
Люблю його більше,
Ніж саму себе.
Знов кістлява баба
Руки простягла:
-Добре, йди до мене,-
Сказала вона.
Не хотілось дівчинці
Покидать життя.
І вона у розпачі
В хату утекла.
Ніч була важкою,
Хлопчик помирав.
Корчився від болю,
Плакав і стогнав.
Знесилена мати
Вийшла у садок.
За сина просила
Бога і зірок:
-Ви за мого сина
Заберіть мене.
Він же ще дитина,
Нехай він живе.
До неї кіслява
Руки простягла:
-Добре, йди до мене,-
Сказала вона.
-Гаразд,- каже жінка,-
За мить повернусь.
З сином попрощаюсь,
До тебе вернусь.
Мовчки повернулась
До сина свого.
Лагідно всміхнулась,
Чмокнула в чоло.
Попрощалась з сином,
Нехай він живе,
Хоч і важко буде,
Та він не помре.
Вийшла вона з хати,
А Смерті нема.
Любов материнська
Смерть перемогла.
Повернулась в хату,
Синок тихо спить.
Усміхнений, гарний,
Радісний, живий...
У цій казці, звісно,
Є мораль проста:
Що Любов і Віра
Смерть перемага!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671057
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.06.2016
У школярів почалися канікули. Я спостерігаю, як вони зграйками пурхають по вулиці,грають в якісь ігри; іноді і до мене навідуються, побігають по моїх кімнатах, поласують полуницями і вишнями, нащебечуть мені про своє дитяче, та й побіжать.
А я після їх візиту поринаю у спогади. Найцікавіші, найнезабутніші, найпам"ятніші спогади найчарівнішої пори свого життя-дитинство. Коли поринаєш у них на душі світлішає і теплішає. Адже і ми, як і нинішні діти, любили і погратися, і побігати, і поспілкуватися з цікавими людьми. Про наші дитячі ігри я ще напишу. Та нам ще доводилось і працювати: і дома, і в колгоспі. Сьогодні моя оповідь про домашню працю.
Ідучи ранком на роботу, мама покладала на нас деякі обов"язки; різного роду роботу, яку ми обов"язково повинні були виконати, не дивлячись на те, що ми були ще досить малі.
Найважче було виганяти корову в череду і відносити молоко на молокопункт. Вставати треба було дуже рано. Ми з братом розділили обов"язки так: одного дня він вигонить корову, а я несу молоко, другого дня навпаки. Вигнавши корову і повернувшись назад можна було ще поспати. А от із молоком було важче. Воно було приготовлене мамою і відрі, зав"язане чистою тканиною, 5 - 7 літрів - не так уже й багато, але нести з кілометр було натужно, ніяк не вистачало сили, доводилося часто робити зупинки, втрачати такий дорогоцінний час. А ще брат іноді хитрував. Вигнавши корову, я ніяк не могла його розбудити і мені самій доводилося ще й молоко нести. А другого дня я не могла ніяк його переконати, що йому тепер треба не лише корівчину вигнати, а ще й молоко віднести. Дізнавшись про наші суперечки, мама змінила наш режим. Будила нас через день і тоді в один день виконаєш обидві роботи, а в інший спиш.
Доводилося нам і город сапати. Найчастіше кукурудзу. Її було посаджено соток 30 - 40, ( а весь город майже гектар).Прокинувшись і поснідавши, ми йшли на відведену нам ділянку, ділили її на дві рівні частини і приступали до роботи. Я сапала майже без перерв, щоб швидше закінчити роботу і гайнути на долину до подруг, пограти в ігри, побігати, покупатися в річці. А от брат і тут хитрував. Трохи посапавши, він зникав. Тоді, закінчивши сапати свою ділянку, я намагалася його знайти і переконати, що треба спочатку зробити роботу, а потім гуляти. Знайти його було неважко, найчастіше він з пацанами на вигоні грав у футбол, але не завжди вдавалося його вмовити йти сапати, адже йому не хотілося кидати свою улюблену гру, і на мої вимоги він не реагував,тоді я поверталася до будинку і, стоячи біля нього, голосно гукала: "Ва-си-лю, Ва-си-лю!" І так безперестанку. Йому це набридало врешті, він приходив, ми йшли на город, він гримав на мене і сперечався, заявляючи, що я йому залишила більшу ділянку, а сама висапала меншу, і що йому доведеться довго сапати, і тепер він не встигне награтися у футбол, його команда через нього програє, тому він кине сапати і піде грати. Мені доводилося погодитися поділити його ділянку навпіл, і ми продовжували роботу. Та недовго, знову все повторювалося. Але все одно всю відведену мамою ділянку ми висапували. Іноді мене виручали подруги. Чуючи моє безкінечне: "Ва-си-лю!", вони приходили до мене, і ми гуртом швидко справлялися з роботою.
Годувати домашню живність, збирати овочі і помідори я брата не запрошувала. Цю роботу я виконувала залюбки сама. А от буряки ми виносили від берега,(город був до річки), до будинку тільки при мамі. Мама їх викопувала, чистила і клала нам по 2 - 3 у мішок чи торбу, і ми їх несли нагору. Я виконувала роботу мовчки, а брат торгувався: "Дасте карбованця на цукерки, носитиму, а не дасте - не буду!" Мама ніби погоджувалась. А коли буряки вже було перенесено, брат вимагав: "Давайте
карбованця!" Мама йому: "Дам, синочку, ось тільки вторгую за часник і дам!" "Що, не даєте? Пішли, Валько, назад носити!" Сусідка бабця Козачка (так її називали через прізвище Козак), сміялася: "Васю, це ж мамі дуже дорого обійдеться: сюди карбованець, назад - іще один, а потім же їх все одно треба буде виносити. То вже буде 3 карбованці! А хто ж його знає, скільки мама вторгує за той часник..."
Бабця ця вдова - і чоловік, і син загинули на війні, а більше в неї нікого не було, то вона нами опікувалася і часто допомагала. Цукерок у магазині майже не було. Привозили їх дуже рідко, якісь карамельки-подушечки без обгорток. Бабця одразу їх купувала, а після цієї розмови вона нас ними пригощала, і брат заспокоювався.
А ще ми ловили рибу і самі її обробляли, смажили або й юшку варили. А мама прийшовши з роботи підхвалювала нас за приготовлену вечерю. Ми ж були дуже раді,що допомогли і догодили мамі. Працювали ми і в колгоспі, про це я опишу окремо. Я дуже часто згадую свою бабусю,яка частенько нам говорила: "Маленька праця краща за велике безділля". Воно й спарвді так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670856
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 07.06.2016
Ось і літо...Різнотрав"я
і черешні у росі.
Все живе до небокраю
у незвіданій красі.
Спозаранку у віконці
заясніли промінці...
Відбиваються від сонця
диво - блиски золоті.
Мене літо поманило,
(цвірінчали горобці).
Обережно я ступила
поміж трави у росі.
Я торкнулася рукою
до обличчя і чола,
наповнялася красою,
набиралася тепла.
Заяснілося від сонця
небо синє і земля,
умивались в ополонці
і калина, і верба.
У ставку вода хлюпоче,
очерет десь шелестить.
І калина щось шепоче,
верба тихо бовванить.
Чую пісня десь лунає,
тихо лине віддаля.
Все навколо оживає,
ранком ніжиться земля.
Пливе літо білим світом,
уквітчалася земля.
Буде ще гарнішим літом,
як закінчиться війна!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670625
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.06.2016
Ця історія трапилася рівно 20 років тому. Тоді моїй онучці Вікторії було 2,5
рочки. На той час у неї вже був трьохмісячний братик, тому батьки віддали її у дитсадок "Ружечка". Віка була жвавою,говіркою дівчинкою. Уже знала усі букви,
розрізняла кольори і знала назви багатьох геометричних фігур. Старші сусідські діти часто брали дівчинку на вулицю, забавляли і гралися з нею, даючи змогу мамі
попорати братика, та виконати інші домашні справи.
Коли , нагулявшись, Віка поверталася додому, вона, щоб не розбудити братика
не дзвонила, а легенько шкрябала у двері.
Того літнього дня уся сім"я була вдома, лише Віка знаходилась у дитсадку.
Взагаліто вона ходила туди неохоче, щось її там тривожило, ніяк не могла звикнути.
Донька клопоталася з малюком, зять щось ремонтував, та на разі почув легеньке шкрябання, присухався, але двері не відчинив, бо ж знав, що так могла шкрябати
лише донька, а вона ж у дитсадку! Та шкрябання повторилося ще і ще. Коли ж чоловік нарешті відкрив двері, то очам своїм не повірив: біля дверей стояла донька
в плавочках і панамці, з черевичками в руках. По її щічках котилися сльози. "Чому її привели додому?" - здивувався чоловік, розглядаючись, але нікого з дорослих
поруч не було. Він пропустив дівча у квартиру, а воно розмазуючи слізки по щічках пролопотіло: "Наказуйте мене, але я туди більше не піду!" Тут і мама з кімнати визирнула. "Що трапилось, доню?"- стурбовано запитала. Та дівча мовчало.
Як з"ясувалося згодом, діти гуляли на подвір"ї у пісочку, а вихователі навіть і не помітили, як маля саме пройшло немале подвір"я закладу, вийшло за його
територію, перейшло через дорогу, проминуло три дев"ятиповерхівки, дійшло до магазину, повернуло ліворуч, знову проминуло три будівлі, знайшло свій будинок, піднялося у під"їзді на свій поверх і пошкрябало у двері своєї квартири.
Звісно були серйозні розбірки, виховательку перевели в іншу групу, а Віка
продовжувала ходити в дитсадок. Нащастя, нова вихователька знайшла ключик до серця дитини і вона там прижилася.
Я своїх онуків і дітей усіх
Хочу захистити від всіх лихоліть.
Хай батькам на радість здорові ростуть,
В світі цім жорстокім щасливо живуть.
Здійснюються мрії їхні хай завжди,
Хай не знають воєн вони і біди.
Щоб їм Україна матір"ю була,
З ними розвивалась, кріпла і цвіла.
Щоб щасливі люди в ній усі були,
І як матір рідну її берегли!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670493
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 05.06.2016
Через річку у селі
Кладочка вузенька.
Раз зустрілися на ній
Два цапки раненько.
Один каже: "Поступись!
Мені швидше треба!"
Другий: "Це ти мені поступись,
Я ж старший від тебе!"
І зчепились цапки
На кладці рогами.
Штовхалися, аж гуло,
Тупали ногами.
Кладка мокра від роси,
(Цапки ж вперті зроду).
Посковзнулися вони
Й шубовснули в воду.
Та на жаль, і серед нас
На цапків є схожі -
Непоступливі, лихі,
Заздрісні, ворожі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670268
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2016
Дозріли вже черешні
У нашому садку,
Блискучі, незалежні,
Як маківки в цвіту.
Черешні мої милі,
Неначе у меду,
Виблискують намистом
І я до них спішу.
Нарву їх повні жмені-
Медові, запашні,
Дивлюся на черешні
І радісно мені.
Торкаюсь їх губами,
Яка ж то смакота!
Висвічує вогнями
Тепло і доброта.
Смакую, відчуваю
Черешень дивний смак.
Таких ніде немає-
Лише в рідних садках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670078
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.06.2016
Я закінчив третій клас- Ось до нас вчитель прийшов,
літ дев"ять вже було. в школу запрошає.
Дід сидів, люльку курив, А коли вчитель пішов,
батька десь не було. дід про щось гадає.
І питає мене дід:
"Хто з нас в школу піде?"
Я йому кажу на те:
"Ви підете, діду!
Я закінчив класів три, Або ви у школу йдіть,
з мене вистачає. а я буду дома,
А у вас, дідусю мій, або я буду сидіть,
і цього немає! а ви йдіть у школу!"
А як дід все зрозумів,
в школу спорядився.
саме тоді через тин
батько нагодився.
Ну, а , потім, ще до нас Ось тепер у нас - все клас!
мати повернулась. Мати нас годує,
Подивилася на нас, А ми з батьком спішимо,
і нам посміхнулась. вудочки готуєм.
Оце так ми й живемо,
все у нас чудово.
Дід у школі, ну, а ми-
на рибальці знову.
Ми вже трохи й розжились, І одягу трохи є,
все в квартирі маєм. на все Божа воля,
Правда в вікна дує щось, джинси й капці звісно є,
а ми знов гуляєм. ну а дещо й голе.
Так жили і живемо,
і будемо жити,
рибу їли і їмо,
й не будем тужити.
Я п р о с н у в с я в о д н у м и т ь,
п о д и в и в с ь н а в к о л о,
н і б и й с о н н е д о д и в и в с ь,
а п о р а в ж е в ш к о л у !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669849
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.06.2016
Виростайте, діти! Сміло йдіть в дорогу,
Хай вас оминають життєві тривоги.
Хай живуть із вами мрії синьоокі,
Добрими зростайте і будьте здорові.
Світ такий безмежний, в нім шляхи тернові...
Не загубіть стежку до отчого дому.
Пам"ятайте, діти, ви - наша надія,
Вірить вам безмежно - ненька Україна.
Я сьогодні з святом усіх вас вітаю,
І добра,і ласки від душі бажаю!
Вам і вашим рідним миру і спокою,
Навчайтесь, працюйте для себе й народу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669700
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.06.2016
1. Довгий зелений, добрий солений,
добрий і такий, хто він такий?
2. Сидить Марушка в семи кожушках,
хто її роздягає, той сльози проливає.
3. Ой,загляну я у гай, а там хлопців а-я-яй,-
то носаті, то кирпаті, на кого не глянь.
4. Під морквою й буряком звилася клубком,
з зеленим вершком і ще й із хвостом.
5. Як була мала, була геть худа,
про пелюшки не чула і не знала,
а як доросла стала, товстуня стала.
6. Зозулиста, серебриста, сорочок наділа триста.
7. Як зростав - у землю ліз, хто дістав - утерсь від сліз.
8. Біжать коні булані,на їх вузда порвані;
ми хотіли перейнять,- вони сіна не їдять.
9. З небокраю, з - за діброви вийшли кралі чорноброві:
принесли водиці збан, полили пшенишний лан.
10. Бігла панна од овець, загубила гребінець;
місяць бачив - недобачив, сонце вкрало й не сказало.
11. На городі молода пишні коси розпліта,
у зеленії хустинки золоті хова зернинки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669480
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.05.2016
1. Весела загадка сміється,
що з брехні спекла калач,-
як свіжий - віником він зветься,
а як пристаріє - ......
2. Дивовижна в ньому сила.
Люблять всі його й завжди.
І в селі, і в кожнім місті -
він в пошані і в ціні. ....
3.Тече, тече - не витече,
біжить, біжить - не вибіжить. .....
4. Один ллє, другий п"є,
третій - зеленіє, зростає, радіє. ...,.....,.......
5. Білий,як сніг, надутий, як міх.
Ходить біля хати, на ногах лопати. .....
6. Чорненька, маленька собачка висить.
Не гавкає, не кусає, а в дім не пускає. .....
7.Зігнута в дугу, літом на лугу,
людям помагає, зимою - спочиває. ....
8. Залізний ніс у землю вріс,
риє, копає, землю обробляє. ....
9. Хто над нами вверх ногами,
ходить не страшиться і нас не боїться. ....
10.Повен хлівець білих овець,
гулють не ходять, їсти не просять. ....
11. За стіною костяною, він живе, як у раю.
І молотить, і працює, знає й пісню не одну. ....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669237
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.05.2016
Кицю Муру я люблю,
Молочка завжди даю.
Як нап"ється молочка,
Потягнеться й спать ляга.
Як бабуся посуд миє,
Киця спить, ніби не чує.
Клацне ложкою дідусь,
Моя Мура тут, як тут.
Мама з ринку як приходить,
Киця Мура поруч ходить.
Треться, хвостиком виляє,
І ковбаски дожидає.
А як тато в дім заходить,
В киці Мури сон проходить.
Хутко стрибне із кутка,
І діждеться пиріжка.
Ось з рибалки брат вернувсь,
Моя Мура знову тут.
Вона крутиться і треться,
Рибки свіжої діждеться.
Киця - цяця, киця Мура,
Про мишей давно забула,
Це турбота вже моя,
Мишоловку ставлю я!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669060
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.05.2016
ЙДЕШ ДОДОМУ, ЧИ ДО ШКОЛИ,
ПОСПІШАЄШ НА ФУТБОЛ -
ДИВИСЬ ВЛІВО, ВПРАВО, ВГОРУ,
І ДИВИСЬ НА СВІТЛОФОР.
НА ЧЕРВОНИЙ - ЙТИ НЕ МОЖНА:
ЗУПИНИСЯ, СТІЙ І ЖДИ,
ЖОВТИЙ СВІТИТЬ - БУДЬ ГОТОВИЙ,
На ЗЕЛЕНИЙ - СМІЛО ЙДИ!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669055
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.05.2016
В однім класі міцний учень,
задавака хоч куди.
Учню меншому від себе
показував кулаки.
І казав йому в"їдливо:
"Подивися ти сюди,
як ударю, та як двину,
полетиш хтозна куди!"
Подивився менший сміло
на великі кулаки,
і сказав: "Не хитре діло,
коли в голові вавки!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668866
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.05.2016
Наш поїзд вже пройшов,
лиш мріє вдалині.
Хтось щастя з нас знайшов,
а хтось- можливо, й ні.
І в той далекий час-
нелегко нам жилось.
Та була віра в нас,
й здавалось, все моглось.
Ми вміли працювать,
були ж ми молоді.
І світ цей підкорять
хотілось нам тоді.
І нам всім довелось
немало пережить.
Багато що збулось,
а щось ще майорить.
Так швидко все пройшло,
неначе й не було,
в думках й коли спимо,
минуле бачимо.
Старіємо вже ми,
згорьовані й сумні.
Спілкуємось з людьми,
і слухаєм пісні.
Уже не спішимо,
бо сили вже малі.
Та ряст ще топчемо
ми на своїй землі.
І літо, і весна-
нам дуже до душі,
і осінь, і зима,
й наснага на вірші.
Хоч важко стало жить,-
і в місті, і в селі.
Ми вміємо любить,
хоч вже й немолоді.
Ми терпим болі всі,
що падають на нас.
Та віримо красі
без статків і прикрас.
Життя майже пройшло,
й не все нам удалось.
І гарно в нім було,
хоч і не все збулось.
Веселі, чи сумні-
радіємо весні.
Сказать хочем війні,
своє натхнене: "НІ!"
Хоч поїзд наш пройшов,
та мріє вдалині:
надія на любов
й свої щасливі дні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668864
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.05.2016
ДОБРА ВІДПОВІДЬ
Твір учитель прочитав Васин про собаку,
І суворо запитав: "Чом такий, як в брата?"
"Що ж тут дивного? - на те каже йому Вася,-
Твір такий же через те, що про ту ж собаку!"
ЧОМУ ДВІЙКА...
Батько вдалий бізнесмен горта синів зошит.
Бачить двійка в ньому є за якусь роботу.
"Двійка! Двійка? А чому? Що це за морока...
Чіткий напис вгорі є, це ж "Класна робота?"
РОЗМОВА ДРУЗІВ
Якось Рома каже Йвану:"Що не говори?..
Доведеться брати книги, та уроки вчить!?"
Вчить уроки? Що ти, Ромо? Як же їх учить?
Легше кліпати очима і байдики бить.
І щоб уроки ті учити, треба на плечах,
носить голову путящу, не пустий кабак!"
ЧИ ВСІ РОЗУМНІ
В однім класі один вчитель учню докоряє:
" Чи у тебе,любий хлопче, совісті немає?
Пора тобі, юний друже, вже за розум братись,
А то в школу йдеш для того,щоб гратись й сміятись!"
А той каже: "Розумію! Та що вдію я.
Коли в класі всі розумні, а тільки не я!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668681
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.05.2016
ПОКОЛІННЯ
Із кімнати вийшла доня й запитала маму:
"Чи ти, мамо, пам"ятаєш старовинну вазу?"
"Звісно, доню, пам"ятаю!" - та відповідає.
"Тільки я не розумію, чому ти питаєш?"
"Розумієш! - каже доня, моє покоління
ненароком оту вазу сьогодні розбило!"
ЗАКОН АРХІМЕДА
На уроці діти вчили закон Архімеда.
Вчитель добре пояснив й дослід показав, як треба.
Ну а потім запитав: "Ну як,діти, зрозуміли?..
А що було б, якби ви в повну ванну сіли?"
Всі мовчали, і за всіх пояснила Неля:
"Що було б? Та як на зло, хтось подзвонить в двері!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668540
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.05.2016
1. ЛЮДОЇД
Зажурилося хлоп"я, підійшло ло мами:
-Невже татко - людоїд? - Скажи мені, мамо!
-Що ти, синку? Звісно,ні! - та відповідає.
-Та ж я чув, як він казав, що з"їсть свого зама...
2.У ПОШУКАХ МАМИ...
Йшло похнюплене дівча, загубило маму.
Побачило і питає зустрічного дядю:
-Чи не бачили ви,дядю,отут біля скверу жінку, тут вона пройшла,
а тільки без мене...
3. ПРОДАТЕЛЬ
-Мамо,мамо,- каже Ксюша,-
Продатель наш Сашка,
він доніс уже бабусі,
що розбилась чашка.
4. ПОП"ЯНИВСЬ
-Подивися, бабцю Олю,
он там, біля тину.
Наш сусід, дядько Микола,
поп"янивсь додому.
5.ХТО РОЗБИВ ВІКНО?
Бабця внука запитала:
-Хто розбив вікно? Внук до неї:
-Хоч то й мама, винен тато всеодно.
-Як?- до нього знов бабуся.
Усміхнувсь той гірко:
-А тому, що він пригнувся від її тарілки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668271
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.05.2016
Дуже хочу написати
я про землю і Карпати,
Україну - нашу неньку
І Долинську в ній гарненьку.
Щедра в нас диво - земля,
Кращих гір Карпат - нема,
Україна - пречудова,
а Долинська - загадкова.
Я ще хочу написати
і про маму, і про тата,
про онуків, про дітей,
і простих, добрих людей.
Хоч нема вже мами й тата,
буду завжди пам"ятати,-
все вони для нас зробили,
і в війну нас захистили.
А ще хочу написати,-
про людей я небагатих,
що весь вік вони трудились,
тепер в скруті опинились.
Це і друзі мої вірні,
в основному усі бідні,
хоч не дуже вже здорові,
помогти усім готові.
І сусіди в мене добрі,-
молоді й старі не горді.
Діток добрих вони мають,
і слабішим помагають.
Про весну ще і про літо,
розмаїття усіх квітів,
про осінні диво-мрії
і зимові заметілі.
Ще б хотілось написати,
що країна в нас багата.
Та порядків в ній нема,
ще й на сході йде війна.
В цьому, звісно, всі ми винні,
ненажер в владу пустили,
а ті часу не втрачали,
і до рук усе прибрали.
І тепер ще багатіють,
Україну не жаліють.
Все вивозять за кордони,
отакі тепер закони...
Щоб ми тільки не робили,
прикладаючи всі сили,
живемо все ж дуже бідно,
і кінця цьому не видно.
Коли ж люди зрозуміють,-
не чекать треба, а діять.
І наводити порядки,
ось такі у нас задатки.
Є ж у нас на Україні-
люди чесні й справедливі.
Вибрать їх в Верховну Раду
без підкупу і обману.
Взяти владу в свої руки,
не боятися розпуки.
Всю непотріб вигнать з "хати",
й зупинить війну цю кляту.
Відібрати у багатих,
все що встигли вони вкрасти.
По роботі всім зарплати
і пенсії видавати.
Не чекать, що далі буде,
відновити Правду всюди.
Не пустити непутящих
в керівництво і ледащих.
Все держати на контролі
і в країні, й на кордоні.
По законах справедливих
захищати всіх невинних.
Осудити винуватих,
крадіїв усіх пихатих.
Щоб жили всі по закону,
не зійшло щоб з рук нікому.
І не можна забувати-
Україна - рідна мати.
І усім можливість дати:
жить, любить і працювати.
Як зберемо усі сили,
домогтися зможем МИРУ.
Ворогів всіх подолаєм,
По - новому жити маєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668091
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.05.2016
Гембель на плечі мені почепили...
Кинуть не можна, нести нема сили.
Як навести у цім класі порядки,
Ще не розв"язана мною загадка.
Що ж це зе клас? І які в нім порядки?
Вчитись не хочуть, не роблять зарядки.
Бачили б ви, як в цім класі чергують:
Бруд, папірці, а вони й не сумують.
Жвачки жують і не чують нікого,
Клас заплювали й пішли всі додому.
Стіни обдерті,шибки, як у клуні,
Де ще таке, ви скажіть мені чули?
Годі чекати в цім класі культури,
Часто тікають вони з фізкультури.
Сьомі уроки для них не існують,
Моїх зауважень вони теж не чують.
Дехто приходить, неначе з Камчатки:
Куртки і светри, жакети й перчатки.
Ось такі хлопці у класі й дівчатка.
Дехто приходить до школи раненько,
Щоб в туалеті скурить сигаретку.
Інші спішать, як ділки й комерсанти,
Теж від таких не доб"єшся порядку.
Можна б стерпіти, якби не лінились,
Хоч на уроках сиділи й учились.
Можна почути тут пошлості й жарти,
А на перервах ще й грають у карти.
Я в них не "класна", а швидше вже нянька,
Хто ще, скажіть,їх отак буде панькать.
І до батьків вже не раз я ходила,
Мабуть й дирекції вже надоїла.
Щоб атестати вони получили,
Все ж довела, щоб до школи ходили.
Всі вже сидять і на кожнім уроці,
На колектив стають трохи хоч схожі.
Та появились в них інші турботи,
Вже до вина появилась охота.
Як довести, що вони ж іще діти,
І їх завдання - уроки учити.
Я вже й у Бога прошу допомоги,
Щоб мені з ними не витягнуть ноги.
Треба й ремонт ще у класі зробити,
Ну, а вже потім від них відпочити.
Вже для ремонту і фарбу купили,
Нею і кеди чиїсь приліпили.
Тут не жаліють же батьківських грошей,
Ще й не таке вони витворить можуть.
Так і не можу поставить я крапку,
Бо й в одинадцятім буде зарядка.
Впевнена я, що наводить порядки,
Все починати прийдеться з початку.
Помилку й я із батьками зробила,
Що найняли для ремонту румуна.
Він усі стіни і вікна заляпав,
Плачу і я, і мій клас "В" десятий.
Вже на мій клас погляда уся школа,
Вийде в нас клас, чи сарай, чи комора.
Лають: директор, завгосп і хто хоче,
Хто співчуває, а хто і регоче.
Дружно шкребли двері, вікна і стіни,
Вже і вапна всі і фарби наїлись.
Руки болять і печуть у нас очі,
А на ремонт ще потрібні і гроші.
Правда, румуна того ми відшукали,
Лаяли дуже і гроші забрали.
Тільки тепер у нас стіни рожеві,
Як же зробити усе так як треба?
Може таке ще у вас не траплялось,
Та на ремонтника я ж не навчалась.
Вчилась дітей, як учить і любити,
Що ж тепер далі не знаю робити?
Як побілить, чи поклеїти стіни?
Це вже і учням й мені надоїло.
Треба зробить стіни гарні і рівні,
Жовті, блакитні, або просто білі...
Та мій 10 "В" клас не здається,
Білить, фарбує, жартує, сміється.
Так помаленьку ремонт ми зробили,
І ця робота вже й клас мій здружила.
І я надіюсь, що буде порядок,
Це й в 11-ий буде завдаток.
І появилась в мене віра й надія,
Що мої учні хороші і милі.
Буде все добре тепер в нашій школі,
Бо мої учні, повірте, чудові!..
2002 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667838
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.05.2016
Білий світе, білий світе:
осінь, зима, весна, літо.
Сонце гріє, вітер віє,
земля квітне і радіє.
Білий світе, буйний світе:
щедра осінь, тепле літо,
взимку холодно буває,
а весною все буяє.
Білий світе, ясний світе,
люди шлють тобі привіти,
коли ти їх розумієш,
й заспокоїти умієш.
Білий світе, любий світе,
в тобі є чому радіти:
ти безмежний і чудовий,
загадковий і казковий.
Білий світе, диво - світе,
наші діти, наші квіти...
Підростають, виростають
і на щастя право мають.
Білий світе, рясний світе,
твої люди теж, як квіти...
Працювати добре вміють,
і про щастя усі мріють.
Білий світе, теплий світе,
хочуть люди всі радіти,
жити в мирі і любові,
а ще хочуть буть здорові.
Білий світе, вірний світе,
хочуть люди розуміти:
ти величний і широкий,
чом буваєш і жорстокий?
Білий світе, мирний світе,
в тобі гарно усе квітне.
Неледачі люди знаєш,
чому ж війни допускаєш?
Білий світе, зрілий світе,
ти й багатих маєш, й бідних.
Та багатим - привілеї,
бідним зорі лише в небі.
Білий світе, вічний світе,
підкажи, як все стерпіти,
де талану взять і сили,
щоб усі були щасливі?
Білий світе, світлий світе,
ти ж і зітканий зі світла.
То ж нехай життя розквітне,
і для всіх буде безбідне.
Білий світе, білий світе:
ти наш батько, а ми діти,-
тебе любим, поважаєм,
зупини війну, благаєм!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667573
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.05.2016
Ніч дощами хлюпала Пригадала вербонька,
у травневу зливу. коли молодою
Верба важко дихала, було її серденько,
схилившись донизу. сповнене любов"ю.
Тріпотіла листячком
в сяйві над водою.
Не стрічалась з лишеньком
восени й зимою.
Поруч неї лагідний Вербичка привітно
кленочок стояв. йому посміхалась.
Молодий і гарний Гілочками ніжно
вербу чарував. до нього торкалась.
Клен свою вербиченьку
любив й шанував.
Від морозу в зимоньку
її захищав.
Та одної весноньки Та його вербиченька
вода вирувала. води не злякалась.
І клена коріннячко Врятувать коріннячко
рвала й вимивала. вона намагалась.
Вдячно клен дивився
на свою вербу.
Богові молився
і шептав: "Люблю!"
Якось на світанку Відплив вже кленочок
верба задрімала. сумний за водою.
А коли проснулась, Лиш його листочок
клена вже не стало. залишивсь з вербою.
І з тих пір в зажурі
живе та верба.
Дні і ночі хмурі,
бо клена нема.
В пам"яті кленочок Вода знову хлюпає
весь час ожива. у травневу зливу.
Кленовий листочок А верба все думає,
верба зберегла. що була щаслива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667252
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.05.2016
Хата, моя хата Тут мене матуся
й стежка біля хати, моя сповивала,
тут я народилась, мені колискові
тут буду й вмирати. лагідні співала.
Із цієї хати
тата виряджала.
А його навічно
війна в нас забрала.
Не вернувся тато Отут, біля хати
із війни додому. мої перші кроки.
Де його могила Тут же я спізнала
мені невідомо. життєві уроки.
Тут мене стрічали
річка і струмочки
і шовкові трави,
клени і дубочки.
Тут же я зустріла Тут я народила
і своє кохання. доньку і синочків.
Тут мама вітала Тут їх колисала
мене із вінчанням. в вишневім садочку.
Тут щастя бажала-
синочкам і доні.
Їх благословляла
на щасливу долю.
Тут тепер стрічаю Довіряти Богу
онуків з дороги. свої таємниці.
І їм тут бажаю із цього порогу
жити завжди з Богом. світяться зірниці.
Засівать насіння
отут, біля хати.
І своє коріння
завжди пам"ятати.
Хата постаріла Поховала й неньку,
і я біля хати. невістку і брата.
Чоловіка й сина Тепер потихеньку
довелось ховати. одна живу в хаті.
Хато, моя хато,-
ти усе стерпіла.
Тебе, моя рідна,
доглядать я вміла.
Коли відійду я Не сумуй, благаю,
в інший світ, небого, не журись за мною.
може біля тебе І в іншому світі,
й не буде нікого. я буду з тобою.
Хато, моя хато,
ти ж мені, як мати.
Тут я народилась,
тут буду й вмирати.
Тобі ж, моя хато, На той світ, хатино,
я хочу зізнатись, я не поспішаю,
що я ще з тобою тому передчасно-
не хочу прощатись. не сумуй, благаю!
Хато, моя хато,
ти найкраща в світі.
З тобою так гарно,
як в теплому літі!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666764
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.05.2016
Валентин і Валентина,..
перетнулись їх стежки.
Він любив, вона любила,
об"єднались назавжди.
Так було угодно долі,
чи то Бог їм допоміг:
на життєвім спільнім полі
іменами переплів.
Коли доньку народили:
"Валентина!"- він сказав.
Коли доля дала сина,
Валентином і він став.
Цій традиції і діти
перевагу віддали.
Половинки їх, як квіти,-
Валентинами були.
І дітей вони назвали:
Валентина й Валентин.
Всі сусіди добре знали,
це найкраща з всіх родин.
І вони з них приклад брали,
(не було у тім гріха),
що вони тепер давали
свої дітям імена.
Стала вулиця багата
на подвійні імена.
Веселилась кожна хата,-
в ній жила міцна сім"я.
А як свято наступало,
приїжджала вся рідня.
І вся вулиця співала,
і бажала всім добра.
І я хочу всім сказати:
буде гарною сім"я,
на добро й любов багата,
якщо вдалі імена.
І якби країна наша
піклувалась про людей.
Не страшна була б і "раша",
не втрачали б ми дітей.
Найкрасивіше імення
серед всіх-усіх країн:
УКРАЇНА - наша неня,
Бог напевне так велів.
Всі були б щасливі люди,
імена в усіх свої.
І пісні лунали б всюди,
УКРАЇНЦІ - ми ж усі!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666563
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.05.2016
Не журіться, люди, Хоч ніхто у світі
що короткий вік. не бува безсмертним.
Небо синім буде У будь - якім віці
ще багато літ. не спішіть померти.
Це ж весна,а літо
ще до нас прибуде.
Цвістимуть ще квіти
й радісно нам буде.
А за літом осінь Яблука і сливи
прийде жовтокоса, дозріють чудові.
вереснева просинь І осінні зливи,
і сріблясті роси. й ночі загадкові.
Впадуть у садочку
із дерев листочки.
Приїдуть у гості-
доньки і синочки.
А як ще і внуки Для них приготуєм
до нас завітають. ми найкращі страви.
Муки від розлуки Усіх почастуєм
миттю відлітають. й пісні поспіваєм.
В нас на огороді
Кавуни чудові.
Як кажуть в народі:
"Їж і будь здоровий!"
А коли нам осінь Пожуримось трохи,
крилом помахає. як вона відступить.
Ми її попросим Її й наші коси
хай не поспішає. снігами притрусить.
Платежі зимові
нам не по карману.
Та ми комунальні
платим без обману.
Бува залишаємось Та зима ж невічна
холодні й голодні. й їй кінець настане.
Снаги набираємось Знов весна привітна
і вчора, й сьогодні. на порозі стане.
Отож не журіться,
передчасно, люди.
Доки живемо ми,
якось воно буде...
Як світ цей залишим, Там тепло і тихо,
в вічному спокої. й ніхто нас не чує.
Тоді вже не будем І ніяке лихо
стрічатись з бідою. нас не потурбує.
Отож живіть, люди,
допоки живеться.
Небо синім буде
й ще нам усміхнеться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666281
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.05.2016
Проводжала мати сина, проводжала.
І в дорогу щастя й долі побажала.
І дала йому сорочку - вишиванку,
Щоб згадував матусю він щоранку.
І дала йому в дорогу рушник білий,
Щоб синочок був завжди щасливий.
І поклала йому пучок калини,
Щоб зустрів він добрую дівчину.
І поклала йому листочок дубовий,
Щоб він був завжди міцний, здоровий.
І дала вона йому землі жменю,
Щоб не забував він рідну землю.
Проводжала мати сина, проводжала,
І в дорогу добра й ласки побажала,
І дала йому усе, що могла дати,
Щоб вернувся він до батьківської хати.
Виглядала мати сина, виглядала,
Щастя й долі для нього у Бога благала.
Рук і сил не жаліла трудилась,
За синочка молилась, молилась...
Та згубились десь в дорозі сліди сина,
Матір з сином навік розлучили.
Вже не прийде він до батьківської хати,
Та вічно буде його ждати МАТИ!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666040
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.05.2016
В моїм дворі криниця,
й калина у цвіту.
Я зачерпну водиці,
поллю калину ту.
Вона тремтить у млості,
і ронить пелюстки.
І бджоли диво-гості
сідають на квітки.
Ті квіти білозорі
в промінні золотім.
Гудуть медово бджоли
у просторі хмільнім.
Дивуюся,як чую
їх радісні пісні.
Всміхається калина
криниці і мені.
Загляну я в криницю,-
і радість окриля.
Обличчя у водиці
усмішкою сія.
Я зачарую словом,
калині вірш складу.
Стоїть в цвіту медовім
калина на виду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665907
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.05.2016
Неначе ж непізно проснулась сьогодні,
не знаю чому не спішу.
Невмита, невдіта; собака голодна,
а я ось сиджу і пишу.
Лиш котик, хитрюга,сидить під ногами,
мурликає пісню свою.
Проснувся, поснідав й, скажу поміж нами,
що я довіряю йому.
А він не нявчить, хвостом лиш махає,
примруживши очі свої.
Немов таємницю він дивную знає,
і вгадує мрії мої.
А в мене думки знову нові з"явились,
і я на папір їх кладу.
У душу і в серце вони поселились
і я записать їх спішу.
Чи це наяву,чи мені це приснилось,
не знаю поки що сама.
Чи все це в уяві моїй появилось,
чи може диктує весна...
Ось знову вже думка нова промайнула,
й спокою мені не дає.
І щось таємниче душа осягнула,
все дуже важливе стає.
Я так і сиджу, розгадать хочу дуже-
усі таємниці душі.
Що ще не вдяглася, не вмилась,- байдуже,
та нові пишу я вірші...
Покликав мене усе ж ранок весняний,
і сонцем ясним осяйнув.
День буде сьогодні чудовий, цікавий,
таким, як ніколи не був.
І схоплююсь я, одягаюсь, вмиваюсь,
і вже до роботи спішу.
Виходжу на ганок, природі всміхаюсь,
і всім: "Добрий ранок!"-кажу.
Хоч вже і неспішно, берусь до роботи,
поки не зігнули роки.
З"являються нові і нові турботи,
та я їх долаю таки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665692
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.05.2016
Зацвіла калина біля мого дому,
тією весною теж вона цвіла.
Молоді й щасливі ми були з тобою,
і нам посміхалась радужно весна.
Калино, калино, - свідок мого щастя,
і ти з нами також щаслива була.
У тобі калино, все наше багатство,
і зоряне небо, і свята земля.
Щовесни калина цвіла біля дому,
приносила радість на крилах весни.
А ми працювали і не знали втоми,
в радості зростали донька і сини.
Калино, калино, - свідок мого щастя,
вже минуло літо і осінь прийшла.
Дивлюся на тебе, згадую зірчасте,
що завжди буяло, коли ти цвіла.
І знову калина, як травнева злива,
розцвіла весною, як тоді цвіла.
Як же було добре, я була щаслива,
та все невблагано вода віднесла.
Калино, калино, - свідок мого щастя,
на порозі в мене вже стоїть зима.
Хоч весна чудова, світла і рожева,
та вже біля мене милого нема.
І сьогодні знову, у День Перемоги,
дивлюсь на калину і душа співа.
Діти наші й внуки, дякувати Богу,
вселяють надію, ось такі дива.
Калино, калино, - свідок мого щастя,
розквітай сьогодні й знову дозрівай.
У тобі калино, все моє багатство,-
добавляй наснаги й сили відновляй!
09.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665437
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.05.2016
Коли я навчалася у 8 класі, після зимових канікул ми залишились без учительки української мови та літератури- наша вийшла заміж і виїхала. Кілька тижнів заміняли уроки інші вчителі. Аж раптом звістка: "У нас новенька!"
Усі подумали - учениця. Ще хтось із хлопців побачив її в коридорі біля кабінету директора - таке собі дівча, ще й з ціпком, бо одна нога коротша за іншу. Тож, недовго думаючи, ще й не познайомившись, хлопці охрестили її "кривенькою качечкою".
Яким же було наше здивування, коли новеньку привів до класу сам директор. У класі зразу ж загуло, як у вулику, і тільки суворий погляд директора навів тишу: "Знайомтесь, це - Марина Серргіївна, ваша нова вчителька української мови і літератури!" Наші здивовано - зневажливі, а в декого й цікаві, погляди сказали все.
Та директор пригрозив: "І без витівок! Зрозуміли?" "Зрозуміли!" -невпевнено загуло у класі.
Учителька несміливо підняла очі і всі наші погляди прикипіли до них. Такої голубизни ніхто з нас досі не бачив. А коли вона ще й зняла хустинку і її кругленьке, із ямочками на щоках, обличчя увінчалося білими кучерями, то всі заціпеніли, навіть охочі побазікати й посміятися. Потім вона привіталася з нами і її мелодійний, привітний і в той же час впевнений голос, покорив нас.
Із перших днів роботи вона заволоділа нами. Слухати Марину Сергіївну було цікаво й легко, крім того вона завжди дослухалася до нашої думки, а ще дуже вдало розпорділяла між нами ролі з творів української класики, що скоро її заняття стали нашими улюбленими. Незабаром вона організувала театральну студію і наші серця підкорилися їй навіки. Ми вже не помічали її фізичних вад, бігали за нею, як фанати.
На жаль не тільки ми не зважали на її фізичні вади.
Ще навчаючись в університеті, наша Марина Сергіївна разом із дівчатами частенько обідала в їдальні будинку офіцерів. Серед військових було немало офіцерів, які намагалися познайомитися зі студентками. Марина помічала пристасні погляди одного красеня на ім"я Олексій. І він запав у душу Марини. Олексій часто намагався заволодіти увагою Марини. Та на заваді їхнім стосункам стояло уроджене накульгування на ногу. Аби не боліло її і Олексія серце, вона одного разу взяла теку з посудом і пошкутильгала до віконця їдальні, демонструючи свою ваду, та ковтаючи сльози. Після цього випадку вона перестала ходити до офіцерської їдальні. А згодом отримала диплом, повернулась до свого містечка. Трохи попрацювавши у міській школі, була направлена в наше село на місце вибувшої вчительки. Але закоханий Олексій віднайшов Марину.І в літні канікули приїхав і забрав її від нас. Ми були і розчаровані, що втратили таку чудову вчительку, але й пораділи за неї і Олексія. Бо, побачивши такі очі, дійсно без них прожити важко. Отож у 9 класі в нас знову була нова вчителька, яка приїхала разом з чоловіком і синочком, і ми вже знали, шо ця нас не залишить. Так воно й сталося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665295
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 11.05.2016
Діти війни...Сирітські долі...
І кров, і смерть...Гірка сльоза...
Їм скуштувать довелось горя,
Дитинство вкрала в них війна.
Була війна...Страшна, кривава...
Як в пеклі діти всі жили ,
Рано дорослими ставали,
Гіркий спізнали смак війни.
На їх очах людей вбивали,
Рабство, полон, концтабори,
Всі негаразди і печалі
На слабкі плечі їх лягли.
Свинцеві кулі й їх косили,
Усе стерпіть вони змогли,
Кували зброю, працювали,
Ішли дорогами війни.
Розпорядилася так доля-
Все довелося спить до дна.
Голод і страх, і примак крові,
Дитинство вкрала в них війна.
Уже в них скроні побіліли,
Пам"ять лишилася жива.
І працювать, й любить уміли,
Та їм ще снить ота війна.
Війна, війна...Сирітські долі...
І кров, і смерть...Гірка сльоза.
Хай не повториться ніколи,
Згине нехай навік війна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665058
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.05.2016
Ветерани війни!
Ветерани війни!
Такі довгі шляхи і дороги-
Від початку війни
Ви пройшли і дійшли
До травневого дня Перемоги.
Скільки днів і ночей
Відступать довелось.
Бачить кров, бачить смерть і неволю,
Та в вас віра жила,
І вперед вас вела
До жаданого дня Перемоги.
Довгі дні і роки
Ви з боями ішли,
Перемогу для нас здобували.
У окопах жили,
У жорстоких боях
Ви і друзів, і рідних втрачали.
Ой війна! Ой війна!
Скільки бід принесла,
І не всі Перемоги діждались.
Перемога для вас!
Перемога для нас!
І співала крізь сльози, й сміялась!
Ветерани війни!
Ветерани війни!
І донині болять ваші рани.
Доземний вам уклін
Від нащадків усіх,
Ветерани, живіть, ветерани!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664827
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.05.2016
Як солдати верталися з фронту,
Клекотало й дзвеніло: "УРА!"..
Та не всім у весняну погоду
Розкривалися вікна добра.
Людський натовп радів Перемозі,
І гудів, і шумів, ніби ліс.
Ми спіткнулись тоді на порозі,
Бо наш тато в бою десь поліг.
Кожен спогад про тата - це дотик:
До душі і до серця, й чола.
Їх не змиють дощі і морози,
Наша туга нестерпна була.
Хоч хотілося бігти нам з братом,
Зустрічати солдатів з війни.
Ми ще вірили - прийде наш тато,
В сяйві усмішок, сонця й весни.
Зазирнули в кімнату до мами,
Із лиця вона стерла сльозу.
Доторкнулась голівок руками:
-І я, дітки, теж з вами піду.
Ми пішли на Майдан Перемоги.
Було все: сльози, радість, "УРА!"
Закінчились воєнні дороги,
Миру й праці настала пора.
Як солдати верталися з фронту,
Зустрічали їх села й міста,
Перемога - для всіх Перемога,
І надія на краще життя.
І ми з мамою також раділи,
І крізь сльози кричали: "УРА!"
Хоч малі, та ми вже розуміли:
ПЕРЕМОГА - це крок до добра!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664816
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.05.2016
Про неї слів вже сказано немало
Я ще скажу...Не буде в тім гріха.
Нема життя, якщо немає мами,
Вона володар нашого життя...
Тільки - но відзначили Великдень, а на порозі ще два визначні
свята: День Перемоги і День Матері. Такі незабутні і значимі свята,
які не можна оминути і не згадати теплими щирими словами.
Кожна людина починає свій земний шлях на руках матері. Перше слова
- мама, перший крок - до мами, перші перемоги - для мами. Зі своїми
невдачами теж до мами. І кожна людина, певне не раз зверталася до
мами: "Мамо, порадь!" "Мамо, пробач!" " Мамо, допоможи!"
А сину моєї сусідки баби Люби довелося просити: "Мамо, врятуй!"
Познайомилася я з бабою Любою, коли навчалася у 9 класі. Щоб мені
було ближче ходити до школи, мама продала побудовану власноруч хату
після війни, і купила іншу в самому центрі села. Баба Люба стала нашою
сусідкою. Мені було цікаво спостерігати і спілкуватися з нею і її
сином-інвалідом. Бабою вона бала лише для мене, школярки, і ще її двох
онуків-дітей двох молодших синів, які жили у Кривому Розі і частенько
навідувалися до мами і старшого брата, надавали і фізичну , і
матеріальну, і моральну допомогу.
Кажуть що замолоду Люба була весела, гарна, роботяща. Під стать їй
був і чоловік Михайло.Сім"я була дружною, але війна чорною смугою
пройшлася по кожній сім"ї. Не оминула вона і Любину родину.Михайла
мобілізували з перших днів війни, а Люба залишилася з синочками,
найстаршому з яких Павлуші, було 16 років, а найменшоме Ілюші- 7.
Павлуша рвався на фронт. Він готовий був додати до своїх років ще
рік-два, щоб тільки не залишатися "під німцями". Знаючи запальну
синову вдачу, батько взяв із нього обіцянку, не залишати маму й
братів, бути помічником і опорою.. На той час Павло перейшов до 10
класу. Вчився добре, мав неабиякий хист до мов, а німецьку не тільки
розумів, а й міг нею розмовляти. Важким було життя в окупованому
ворогом селі. Доводилося не лише відчувати нестатки, але й ховатися
від "добровільного" виїзду до Німеччини, бачити знущання окупантів і
"своїх" поліцаїв і знати, що безсилий всьому цьому завадити. Та ось
наблизився час визволення села. Так склалося, що нашу Верблюжку
визволяли двічі,(після першого визволення німці зуміли змусити наших
відступити). Ось тут і почалися Павлові негаразди.
Німці, відступаючи, ставали, як тоді казали, на постой в кожен
більш-менш пристойний будинок. Якось штаб оселився в будинку Люби,
вигнавши сім"ю в сарай..
Як не уникав зустрічей із ними Павло, вони все ж його "винюхали" а,
можливо й поліцаї донесли. Німці швидко втямили, що хлопчина знається
на мові і стали його використовувати, як перекладача. Коли ж Павло
став уникати цього спілкування, вони пригрозили, що вб"ють маму і
братів. А одного разу зв"язали хлопців, повісили на груші петлю і
запитали в Павла, кого спершу повісити - Іллю чи Юрка, і юнаку нічого
не лишалося, як підкоритися.Коли німці відступали, то забрали Павла з
собою.
Які випробовування випали на долю Павла, ніхто не знав. Він нікому
про це не розповідав. А от баба Люба розказувала, як однієї ночі їй
наснився, чи привидівся кошмар: у якійсь багнюці борсався Павлуша, а
його обступили чорні гадюки, показуючи свої довгі червоні язики і
регочучи. Він відбивався від них дрючком, а вони наступали й
наступали. І тут Люба почула: "Мамо, допоможи!" А ще трохи згодом:
"Мамо, врятуй!" Жінка схопилася, накинула якусь одежину і побігла до
річки. Як сновида бігала берегом, гукаючи: "Павлику, синку, де ти?"
Добігла до заболоченої місцини, зупинилася, прислухалася. Вітер рвав
очерет, Любу пронизувало холодом, та вона цього не відчувала,
прислуховувалася до будь-якого шурхоту і знову гукала. І раптом почула
стогін. Не зважаючи на холод, пішла в очерет, застрягала в багні,
виривала ноги і вперто йшла далі. І таки знайшла напівживого Павлика.
Швидко нарвала очерету, підклала його під сина, накрила своєю куфайкою
і гайнула за поміччю.Прихопила з дому якесь рядно, розбудила Юрка і
Іллю, та й мерщій побігла з ними до Павла. Разом з синами принесли
бідолаху додому, і почалася боротьба за виживання... Павло був
контужений, тіло було в синцях і ранах, у черепі дірка. Як не важко
було Любі, все ж вона виходила сина, але назавжди залишився Павло
безпомічним, як дитина. Так усе життя жінка була для нього не лише
мамою, а й нянькою, доглядальницею і медсестрою. Через свій стан
здоров"я, Павло не міг завести сім"ю. У нього були страшні напади,
тоді баба Люба гукала мою маму, а я бігла за лікарем. Коли ж його стан
покращувався, він любив спілкуватися з сусідами,ходив до нашого
сільського клубу, розповідав молоді цікаві пригоди, анекдоти, любив
грати в шахи. Я охоче розмовляла з Павлом Михайловичем. Телевізорів
тоді не було, багато читати він не міг, та мені здавлося, що не було
такої теми, про яку він не знав. І не лише історичні факти й
пригоди.Він знав усе. Розумів і все знав про нашу нашу сільську
молодь.Бувало зайде до мене і розповідає, хто чим дихає і про кого
думає. А завжди знав у кого ці думки приведуть до весілля, а в кого
до обману. Якщо ж я була зайнята уроками, він вмощувався на стілець і
говорив:"Ти, Валю, вчи уроки! А я трохи посиджу і тобі не заважатиму".
Після закінчення школи та інституту, доля розпорядилася так, що
ми виїхали з села. Та коли я туди приїжджала до рідні, Павло
Михайлович не упускав можливості зустрітися зі мною і порозмовляти.
Так він усе життя і прожив біля мами Люби. Вона постаріла, ослабла, та
не могла залишити безпорадного сина. А коли його не стало, за два
тижні пішла за ним і баба Люба. Я захоплююся подвигом баби Люби і
залюбкити розповідаю про неї своїм онукам. Незважаючи на негаразди,
вона була щаслива. А як відомо, легкого щастя не буває. І в ньому
бувають не лише радощі і благополуччя, але й горе та страждання.
Я постелю тобі під ноги, мамо,
квітів барвінок і небес блакить.
Хоч знаю, що цього теж буде мало,
з тобою легше нам у світі жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664601
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.05.2016
Татова колиска, мамина медаль.
Щедрість материнства, радість і печаль.
Ту колиску тато для дітей зробив,
А медаль ту мамі - голова вручив.
Збудували хату, посадили сад,
Вербу і калину, квіти й виноград.
Садок розвивався, квітнув, дозрівав,
І лелека часто туди залітав.
Хоч жилось нелегко, жителям села,
Надія на краще - в кожного жила.
В батьківській оселі злагода була,
Вистачало діткам ласки і тепла.
Золоті і дужі тато руки мав,
В колгоспі і дома вміло майстрував:
Колиски і ліжка, столи і стільці:
Родині й сусідам, і людям в селі.
Невчасно й неждано в дім прийшла біда,-
Жорстока, кривава почалась війна.
Голосіння й сльози котились селом,
На війну наш тато з іншими пішов.
Без тата ой важко нам тоді жилось,
Страждання і муки терпіть довелось.
Не вернувся тато з тієї війни,
З мамою діждались Перемоги ми.
Татова колиска, мамина медаль,
Роки відлетіли в незвідану даль.
Зігрівають душу спогади мені,
А тато і мама - в пам"яті живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664440
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.05.2016
В моїм краї весна уже котиться.
дуже гарна й чудова пора.
Працювать і співать людям хочеться:
- Ой, весна, ти чарівна й красна!
Воскресають думки й мрії повняться,
світить сонце ясне золоте.
І в хороше, і в мир вірить хочеться,
й навіть в те,що життя розцвіте.
За життя без війни кожен молиться,
й свої сили на це віддає.
Весни клич по країні вже котиться,
а в гаю вже й зозуля кує.
І дощами земля знову роситься,
Україна добром розквіта.
Пісня з уст людей радісно котиться,
Миру й праці настала пора.
В моїм краї весна щира котиться,
добавляє всім миру й тепла.
І натхнення, й добро уже водиться,
бо ж весна це - чудова пора.
Щоб відчули той клич дуже хочеться,-
і дорослі, й старі, і малі,
олігархи, пани і володарі,
що сидять і панують "вгорі".
Зупинити війну й їм призачено,
на це сили і гроші в них є .
Будуть Богом гріхи їх пробачені,
а життя на землі розцвіте.
Ой весна, ти чудовая, веснонько,
понеси у світи диво- клич.
Дуже просим тебе ми любесенько:
"Поможи нам війну зупинить!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664233
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.05.2016
Я біля хати, на ослоні Сусідка Люда часом прийде,
люблю посидіти одна. що наймолодша серед нас.
Уже давно в моїй хатині Її не балувала доля
нікого більше вже нема у невблаганний такий час.
З бабою Надею розмови
по телефону я веду.
Вона найстарша... Та ніколи
не добавляє нам жалю.
Частенько я до баби Лєни Ми трохи з нею поговорим:
пошкандибаю, неспіша. про те що є, й чого нема.
Вона ходить майже не може, ЇЇ зігріє моє слово
та в неї лагідна душа. неменш,ніж навіть,і весна.
Біля будинку баби Галі,
часом посидемо гуртом.
Розмови поведем цікаві,
зігріті сонячним теплом.
Згадаєм роки молодії, Про болячки свої розкажем,
друзів, яких уже нема. згадаєм внуків і дітей,
Й що швидко дуже ми старієм, й що працювать майже не можем,
й що буде знов важка зима. про біди й клопоти людей.
Щось на городах ми все ж робим,
не заростати ж бур"яном.
Та й щось своє все ж таки вродить,
а ми поповнимось добром.
Посварим владу і багатих, Неменш же їх ми працювали,
недобрим словом пом"янем. встигали скрізь: і тут, і там.
Що ті багаті вже занадто, Сили й здоров"я витрачали.
а ми у бідності живем. І як дожити віку нам?..
Пенсії маємо мізерні,
ціни ж ростуть тепер щодня.
Мабуть уже б ми і померли,
та нас підтримує рідня.
Але ж і їм нелегко жити, Посміємося і поплачем,
нам зрозуміло це давно. життя ж до обрію пливе.
Ми ж тягарем не хочем бути,.. Було ж воно колись гарячим,
як би нам важко не було. тепер невтішне і сумне.
Є поміж нас і дід Микола,
що теж давно живе один.
Лиш посміхається, й ніколи
не забива між нами клин.
Важкі й тернисті наші долі, Ще слава Богу в нас сусіди
живем одні на схилі літ. є: і пристойні, й молоді.
Вже щось змінить не в нашій волі, Вони самі і їхні діти
такий в реальності наш світ. не залишають нас в біді.
І добре слово часом скажуть,
і допоможуть щось зробить.
А їхні діточки розважать,
і веселіше стає жить.
Ось такі справи в нас сьогодні, А ще ми молимося Богу,-
хоч руки й ноги в нас болять. за себе, внуків і дітей,
Та ми не скаржимось ніколи за Україну і свободу,
і є ж із ким нам розмовлять. за долю всіх простих людей.
І щоб війна швидше скінчилась,
й накінець Правда ожила.
Щоб людська старість не журилась,
й молодь по-людському жила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664051
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.05.2016
Вернутись в молодість нам звісно хочеться,
Хоч на хвилиночку, хоча б на мить.
Хоч дуже хочеться, та вже не можеться,
Що відійшло навік, не оживить.
Літа, мов лебеді,кудись поділися,
І неможливо їх назад вернуть.
Та в мріях й снах своїх нам в краще віриться,
Й те, що було колись, нам не забуть.
Кожному з нас в житті тумани стеляться,
І кожен з нас живе своїм життям,
А віра в себе нам, тоді примножиться,
Коли не зраджуєм мріям й пісням.
Якщо життя наше совістю сповнене,
І вміння ми свої несем батькам,
Наше єство тоді світлом наповнене,
Наперекір усім бідам й вітрам.
Зробить значиме щось теж дуже хочеться,
Хоч не завжди це є по силі нам,
Та вірим ми завжди, що все нам зможеться
І довіряєм ми мріям й думкам.
А ще зробити щось таке нам хочеться,
Щоб цю війну страшну навік спинить.
І груші, й яблуні з нами шепочуться,
Снаги нам додають у кожну мить.
Буває, що в путі ми спотикаємось,
Бувають блискавки і грім гримить,
Та ми упевнено з усім справляємось,
Хоча й хвилюємось, й в душі щемить.
Ми в молоді роки лиш в снах вертаємось,
Приємно нам тоді відчуть ту мить,
Та сон кінчається, ми просинаємось,
А невблаганний час кудись спішить.
На жаль з роками ми стаєм слабкішими,
І ще й з здоров"ям вже не все гаразд.
Стаєм ми мудрими і розумнішими,
І не втрачаємо ніколи шарм.
Вернутись в молодість усе ж нам хочеться,
Глянуть в віконечко, хоча б на мить.
І світить сонечко в наше віконечко,
І дуже хочеться ще в світі жить!..
Хоч плину часу нам не зупинить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663836
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.05.2016
Усе, що ми маєм,
нам дарує Бог.
Найкращий дарунок -
вірная любов.
Серцю не накажеш,
кого нам любить.
Без любові в світі-
важко дуже жить.
Бог нам помагає
зберегти любов.
Той про це лиш знає,
в кого справжня кров.
Серцю не прикажеш,
кого нам любить.
Очей не зав"яжеш,
як у небі синь.
Не відведеш погляд,
як стрінеш того,
Від кого до тебе
тихе йде тепло.
Думки не зупинеш,
як серце тремтить.
В будь - якому віці -
хочеться любить.
І бути коханим,-
сьогодні й завжди.
Любові не скажеш:
"Любов підожди!"
Що підкаже серце,
відчує душа.
Любов неосяжна -
нам жить помага.
Плечі розправляєш,
самотність мина.
Й тоді відчуваєш,
що серце співа.
Серцю не накажеш,
кого нам любить.
Без любові в світі-
неможливо жить!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663649
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.05.2016
Коли я навчалася у 5 класі, наше село радіофікували. Ми з братом з
нетерпінням чекали, коли ж нарешті дійде черга до нашої вулиці. Ще й нині
пам"ятаю двох молодих високих парубків, які одного сонячного дня вставили нам
радіоточку і ввімкнули, заздалегідь придбаний мамою, динамік у вигляді чорно-
сірої тарілки. Тепер ми щодня слухали новини, музику, пісні. Та найголовніше,
по радіо часто повідомляли час, і нам не треба було виглядати, коли діти з
інших сімей йдуть дошколи, ми ж завжди слухали радіо і тепер уже завжди знали
корта година. Починалося радіомовлення о 6 годині ранку, а закінчувалося о 12
ночі і завжди Гімном Радянського Союзу. Одного дня мама повернулася з роботи
дуже стомлена, швидко заснула, а прокинулася, коли по радіо залунав Гімн. Вона
схопилася і побігла на ферму. Розбудила сторожа, а той її питає: "Полю, що тобі?
Адже ніч надворі!" І тут мама усвідомила, що це лише північ, а не ранок. Щоб не
ходоти туди-сюди, довелося досипати ніч в яслах.
Влітку стався і такий випадок. Колгоспні корови були на випасі за селом. Там, у
літніх загонах, вони й ночували. Дояркам доводилося на світанку йти туди на
дойку. Йти далеченько, через густе кукурудзяне поле, через яке була витоптана
стежка.Доярки намагалися вирушати гуртом, збираючись біля кукурудзяного поля.
А так, як у них годинників не було, то орієттувалися вони по ранній зірці, і іноді
траплялися деякі пригоди. Одного разу доярки зійшлися на стежину і спіткнулися
об щось м"яке і тепле. Злякалися, чи не вовк часом, та й відступили назад...Стояли
притихлі і наполохані, і хоч було тихо, йти боялися. Раптом почули голос тітки
Маші: "Дівчата, ну де ж ви? Це я!" Коли гурт знову зібрався, Маша розповіла, що
прийшла занадто рано, трохи зачекала, але йти сама забоялася, тому постелила
халат на стежці, лягла та й заснула, знаючи,що доярки її не обминуть. Посміялися,
та й пішли веселою гурбою, ще й співаючи: "Ой, не ходи, Грицю, та й на
вечорниці!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663439
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 02.05.2016
Знов прийшло до нас свято із свят-
Привеличне Христа Воскресіння.
Янгом Божий з"явився до нас,
Бо таким було Боже веління.
І здригнулась земля й все навкруг,
Перешкоди здолавши юдеїв,
Янгол камінь важкий відвернув
І відкрилися гробниці двері.
Янгол той осяйний із небес,
І вбрання мав невідано біле,
Знепритомніла стража іуд,
І настало Христа воскресіння.
Рано-вранці, в суцільній пітьмі,
Щоб помазати тіло Ісуса,
Мироносиці-жони прийшли,
Не було у гробниці Ісуса.
А на камені янгол сидів,
Він повідав жінкам тим натхненно:
-Ви не бійтесь, Христос наш воскрес,
Як колись обіцяв в Галилеї.
Того ж ранку воскреслий Ісус
До Марії з"явивсь Магдалини,
На весь світ він сказав: "Я воскрес,
Тож святкуйте й радійте всі, люди!"
А по тому з"явивсь в 40 днів
І навчав він усіх своїх учнів,
Проповідувать людям велів
Він учення божественно-мудре.
Повелося з тодішніх часів
У церквах усіх правити службу.
Свято Пасхи триває 7 днів
І надію дає, й віру людям...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663238
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.05.2016
Весна цьогоріч завітала до нас рано. І ми з приємністю підставляли себе в її обійми. І хоча вона неодноразово проявляла свої капризи, та ми не ремствували, бо ж знали, що ті капризи недовгі, все налагодиться і буде: і легко, і тепло,і добре. Завтра у нас найцікавіше і найвеличніше свято Пасха. У цей день святкується Воскресіння Господнє. Ще це свято називають Великоднем, що означає Великий День. Та так же воно і є, адже в цей день Христос Воскрес. Отож будемо вірити, надіятись і робити все для того, щоб наша ненька Україна теж воскресла, а весна принесла нам таке довгоочікуване мирне небо над нашими головами.А ще спокій, працю, благополуччя.
Зі святом Христового Воскресіння, з Воскресінням України вітаю усіх поетів і поетес.
ХРИСТОС ВОСКРЕС - ВОСКРЕСНЕ УКРАЇНА
Хочу повідати друзям із нашого Клубу Поезій, як відзначали це свято в роки мого далекого дитинства.
В роки мого раннього дитинства йшла війна і ні про які свята ні дорослі, ні малі і не згадували, думали лише про те, як вижити.
Перші шкільні роки припали на голодні 1946-1947 роки і теж нам було не до свят,
та ще ж і школа втокмачувала у наші малі голівки, що релігія-це опіум для народу, і ніякого Бога не існує. А дбає про нас наша радянська влада, комуністична партія і її вожді. Та від цього нам не було комфортно, бо їсти ми хотіли завжди. А святам - і радянським, і церковним ми були завжди раді, бо ж, як і нинішнім дітлахам нам хотілося і награтися, і насолодитися хоч якимись більш - менш смаковитими наїдками. І хоча Пасха була завжди в неділю, та зайвих вихідних нам не давали. Та навіть і цей день у нас майже завжди забирали. Якщо Пасха припадала на ранню весну, то нас зобов"язували організовано висаджувати дерева в колгоспних садках і лісосмугах, якщо ж Пасха пізня- вели на збирання кузьки (довгоносика) на цукрових буряках. Зазвичай у суботу після уроків нас шикували на загальношкільну лінійку, на якій директор школи (дуже сувора, але й справедлива людина,тому ми його і боялися, і любили) суворо попереджав про обов"язковість виходу на роботу.
Якось він запропонував тим, хто з якоїсь причини не може прийти на роботу, негайно на цій лінійці сказати і пояснити причину. Ми всі мовчали, як риби. Та все ж найшовся один Гриць, який голосно сказав: "Я не прийду!" Ми завмерли, а директор насупивши густі чорні брови суворо запитав: "Чому?" У мене від цих слів аж мурашки по спині побігли, а Гриць спокійно пояснив: "А завтра випаде сніг!" Хтось із гурту хіхікнув, та й знову все затихло. А директор суворо сказав: "Тобі, Грицю,язиком молоти,як дурневі з гори бігти."Обстановка розрядилася і нас відпустили додому. Які ж ми були раді наступного ранку коли, прокинувшись, побачили, що дійсно йде сніг. Ми з братом посхоплювались, сяк-так одягнулися і мерщій на вулицю. "Ви куди? Спіть іще!"- до нас мама. Та нас годі було зупинити. Вся вулична дітвора збіглася до будинку Гриця. Він теж з братом і сестрою уже копирсалися у рівчаку,де збігала вода. "Звідки ти взнав, що буде сніг?"- до нього діти. А він лише загадково посміхався. Не зважаючи на слякоту, радісно і збуджено ми бігали, гралися в латки, жмурки, гилки, і з нетерпінням чекали, щоб нас запросили розгівлятися. Десь між 11 і 12 годинами першою до нас вийшла моя бабуся Настя. Вона дала усім нам по червоній крашанці і по шматочку паски. Згодом вийшла вдова одиначка бабуся Козачка (чоловік і син її загинули на війні) дала нам теж по крашанці,пиріжку і по 3 цукерки. А потім і матері та бабусі інших дітей виносили нам ласощі і ми їх з задоволенням смакували. А в хати пішли розгівлятися уже в обідню пору.
Відійшли ті роки вже далеко,
Добрі ж спогади в серці живуть.
Хоч жилося тоді всім нелегко,
Та хотілося б час той вернуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663152
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 30.04.2016
Ноги немає, а він воює,
Такі хоробрі є у нас люди.
Хочу сказати я своє слово,-
Про Олександра, що втратив ногу.
Він добровольцем став воювати,
Дома чекали батько і мати.
Попав у пекло під Іловайськом,
Ногу порвало серпневим ранком.
Медики швидко перев"язали,
Й надопомогу іншим помчали.
В тій круговерті бій ішов довго,
В полон забрали ледве живого.
Від втрати крові, від спеки й болю,-
Змучений хлопець був непритомний.
Та слава Богу, їх обміняли,
І Олександра в шпиталь забрали.
Після лікарні побував дома,
Протез в ходінні, йому підмога.
Підлікувавшись, не всидів дома,
І ось військова знову дорога.
Йому нелегко, та він воює,
І Україну, і нас рятує .
Як і всі люди, він дуже мріє,
Щоб Україна знов була вільна,
Щоб усі люди спокійно спали,
Жили, любили і працювали.
А я від себе хочу сказати,
Наша країна людьми багата,
Наші Герої - в них наша слава,
Відважні люди - жива Держава!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662893
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.04.2016
Так гарно навколо...Весна вже настала,
На березі річки русалка блукала.
Замріяна тиха вона раптом стала,
Чомусь не раділа. Чогось сумувала.
Постояла трішки, а потім присіла,
Так ніби у неї душа заболіла.
А може відчуло у неї серденько,
Що станеться лихо вночі, чи раненько.
Над річкою тихо шепталися лози,
В русалки неждано закапали сльози.
І їй пригадались Аїд й Персефона,
Еринії підлі діждалися помсти.
Помстились русалці і людям помстились,
Щоб їх пам"ятали, щоб їм лиш молились.
Танатосу богу і богу Аїду,
Щоб їм віддавали і розум, і силу,
Тоді б Еринії по світу носились,
З підземного царства на Землю спустились.
Не вірить русалка ні людям, ні долі,
Та мститись не хочу, бажає лиш волі,
Щоб знову, як завжди, у річці купатись,
З людьми жартувати, над ними сміятись...
Та раптом навколо усе загриміло,
Здалося у річці вода закипіла.
І біль, і спекоту русалка відчула,
Злякалася дуже, під воду пірнула.
Сховалась русалка, а ми не сховались,
Нукліди і болі надовго зостались.
Живемо ми з ними і діти, й онуки,
Не зникли ще болі, тривоги і муки.
Не кануть у Лету пекельні страждання,
Лишилися людям навік сподівання,
Що більш не допустить: і розум, і влада,
Таке божевілля, таке безталання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662461
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.04.2016
Ось і знову весна
білим квітом цвіте.
А тебе в ній нема
і не буде тебе.
Он і вишня твоя Що минуло, пройшло,
у садку зацвіла. замело всі сліди,
І печаль в ній моя, назавжди відпливло,
і любов в ній земна. ти не прийдеш сюди.
Та я бачу у снах
тебе в квіті весни.
І у мріях, й думках
ти зі мною завжди.
А як літо прийде, Я й тепер, як тоді,
в нашім тихім садку їх люблю й бережу.
мальва знов зацвіте І про болі свої
і левкої в вінку. лише їм розкажу.
Восени ти прийдеш
з жовтим листям у сни.
І мені принесеш
щемний спогад весни.
До листків чарівних Будеш в снах моїх ти
ніжно я доторкнусь. і в холодних снігах.
І відчую від них Вірю стрінемось ми
я твоє: "Не журись!" на небесних стежках.
А сьогодні весна
і журюсь я одна.
А дорога моя
і була, й є сумна.
У квітках весняних І у горі своїм
бачу очі твої. я у небо дивлюсь.
І за мертвих, й живих Довіряю весні
усі думи мої. й знову Богу молюсь.
Осінь, літо, зима,-
в них природи дари.
Хай квітує весна
для людей без жури.
І щоб там, "угорі" Зупинити війну
поважали людей. просять всі матері.
І щоб більше батьки Хай зустрінуть весну
не втрачали дітей... без війни журавлі,..
й л ю д и в с і...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662196
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.04.2016
Отут ти в останнє проходив,
Дорога в Чорнобиль стелилась...
А ніч була синя, а день голубий.
А очі блищали дружини,
І сина малого чув голос слабкий.
А зорі кричали...Стогнали всі зорі...
-Синочку, чекаєм тебе!-
То батька і матері стогін,
Чому не спинив він тебе?..
Поглянь ти навколо,
Можливо в останнє,
Бо часу можливо
Вже більше не стане,
Чорнобильська сила
Тебе усе далі несе...
Чорнобиль...Чорнобиль...
Красуні берези,
Мовчазно - печальні,
Дивились твій лет.
А блок той четвертий,
А блок той вразливий
Ніс чорную, чорную смерть...
А ніч була синя остання,
А день голубий був і чистий.
А світ був прекрасний,
Величний і вічний...
Червона оргія...
І спалах в просторі...
В ушах задзвеніло,
Помчалися зорі...
І зникло усе...Це кінець...
І зойкнули зорі,
І срібні ракети
Застигли над світом навік!..
травень 1986р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662191
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.04.2016
Я запитаю в журавля,
летить самотній він здаля,
може він чув, а може зна,
коли закінчиться війна?
А ще спитаю про братів,
чому один він прилетів,
і де він пару загубив,
чи може він і не любив?..
Прошу, щоб правду лиш сказав,
він же багато десь літав.
Чому відбився від "ключа",
і що його далі чека?..
Від нього чую лиш: "Кру!-Кру!"
Мені ж вчувається: "Помру!"..
Йому я хочу підсобить,
Кажу: "Ще треба тобі жить!"..
Навколо мене круг зробив,
мене здається зрозумів...
Дивлюся я на журавля,
самотній він так, як і я.
І про війну він не сказав,
лише крилом мені махав.
Він полетів, я знов одна,
шукаю в небі журавля...
Та він далеко відлетів,
і я не знаю де він сів,
й чи я туди колись дійду,
думками ж я за ним іду.
Ой журавлі, ой журавлі,
ви ніби діточки мої.
Якщо потрапите в біду,
гукайте, я на поміч йду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661970
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.04.2016
Дано нам давним - давно
вміння працювати.
Лиш чогось нам не дано
вміння вибирати.
Тож сидять не ті у нас
у державній владі.
І вже довгий-довгий час
правлять в нас лукаві.
Олігархи, бізнесмени,-
мастаки до кражі...
І пихаті є, й кумедні,
керувать нездатні.
У Верховній нашій Раді,
все більш мільйонери.
Їм підвищили зарплати,
щоб вони не вмерли.
Олігархи дуже хитрі,-
гребуть скільки можуть.
І хоч статки в них великі,
та вони ще й крадуть.
Люди бідні, безталанні,-
"не вписались в двері",
і пенсії нікудишні,
й зарплати нікчемні.
Виживає хто, як може,
бідність є й нестатки.
Хто, скажіть, їм допоможе
встановить порядки.
Об"єднатись треба, друзі,
ми ж брати по крові.
І "віддячити" бандитам
пора буть готовим.
Не потрібна нам підмога
із краю чужого.
Буде наша перемога,
доб"ємося свого.
Де ми схибили, й коли,
не будем шукати.
Ми не ті вже, що були,
вмієм воювати.
В свої руки візьмем владу,
відновим державу,
відвоюємо свободу,
повернемо славу.
І не будемо ніколи
пасти більше задніх.
Доведемо вже сьогодні,
що на краще здатні.
І знамено наше гідне
піднімемо вище.
Україну нашу рідну
змінимо на краще!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661574
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.04.2016
Я квітками землю засію
в своїм світанковім краю,
і щедро я духом обвію,
я ж землю безмежно люблю.
Хай квіти її прикрашають,
садки щовесни хай цвітуть,
а люди працюють і знають,-
для кого й для чого живуть.
Я щедрістю землю зігрію,
тепла їй і ласки додам.
Я вірю земля зарясніє
на заздрість її ворогам.
Хліба хай на ній достигають,
волошки й ромашки цвітуть.
А люди працюють й співають,
і в радості діти ростуть.
Я землю добром уквітчаю,
і сили я всі їй віддам,
майбутнє її звеличаю,
віддячить вона усім нам.
Хай села й міста розквітають,
і воєн не буде і сліз,
всі люди хай щастя спізнають,
пісні хай лунають і сміх.
До неї горнусь, як до мами,-
у радості, горі й біді,
умита росою й дощами
вона допоможе мені:
Забути про горе й печалі,
оновить натхнення мені.
Посвяти я їй призначаю,
про неї складаю пісні.
Я квітами землю засію,
зцілятиму завше від ран,
нехай лиш вона розквітає
на радість моїм землякам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661311
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.04.2016
Тепла ніч і свіжий ранок,
білі вишні у цвіту.
Пелюстки летять на ганок,
я в долоні їх ловлю.
Я губами їх торкаюсь,
(аромати весняні).
Я радію й усміхаюсь,
дуже хороше мені.
Вітерець легкий, лукавий
із долонь здув пелюстки,
І поніс їх десь у далі,
і мої сплутав думки.
Я уваги не звертаю,
усміхаюся весні.
Пелюстки нові збираю,
не завадить він мені.
Я любуюся весною:
світлі ранки, теплі дні.
Насолоджуюсь красою,
дуже хороше мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661100
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.04.2016
Забудь про дні важкі, сумні Забути все можливо ще,
і про безсонні ночі. так кровоточать рани.
Весна прийшла у осяйні... Для мене ж був він завжди все,
Думки вгамуй жіночі. любила до безтями...
Забудь про холод і мороз, Здавалось й він мене любив,
зневір"я і погрози. жили ми душа в душу...
Прийми новий весни прогноз, Чи він забув, чи розлюбив,
витри і сум, і сльози. я все стерпіти мушу...
Забудь про біль свій і печаль, Аж серце рветься із грудей
хай вони в Лєту кануть, і не бажає волі.
Поглянь навкруг в весняну даль, Я не ховаюсь від людей,
жінки весни не плачуть. хоч і корюсь недолі.
Забудь того, кого забуть А може він десь захворів,
здавалось неможливо. тому і я в напрузі,
Невартий він тебе, мабуть, без нього в мене в кожен з днів
його любов мінлива. думки пливуть по крузі.
Не допусти в душу злоби, Та вірю вернеться він знов,
до всього ставсь дбайливо, зникнуть безсонні ночі,
люби свій край, себе люби, не може зникнути любов,
в житті все це важливо. думки мої пророчі.
Любові дар все ж пам"ятай, Усе в житті нашім бува,
ти ж і тепер вродлива, терпим і болі, й муки...
Родину й дім не забувай, І хоч ще вірим в чудеса,
і будь завжди щаслива. бувають і розлуки...
Та треба вірить все мина
й надіятися треба,
владнає все диво - весна,
було б лиш мирним небо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660933
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.04.2016
Бува по - всякому в житті,
плетуться в нім і ТАК, і НІ.
А ми вчимося розрізнять,
де треба ТАК, чи НІ сказать.
І не лише сказать, зробить,
тоді всім легше буде жить,
Як усім людям довести,
що треба ПРАВДУ лиш нести.
Пора давно сказати НІ
всім негараздам і війні,
несправедливості, що нас вража,
і тим, хто без війни вбива.
І тим сказати треба НІ,
хто багатіє на війні,
кому війна ця не болить,
хто не бажа її спинить.
І олігархам твердо НІ,
отим що здатні до брехні,
мають мільйони і мільярди,
такі у них свої стандарти.
ТАК же сказати твердо тим,
людям порядним і простим,
хто відчуває дух землі,
й не хоче жить, як у ярмі.
На жаль у нас буває НІ,
коли стаєм ніби німі,
промовчим, слину ковтнемо,
і все лишилось, як було...
Хоч розбудив усіх МАЙДАН
і розірвав отой капкан,
що придавив нас до землі,
і пояснив де ТАК, де НІ.
Ми ж не засвоїли урок,
і не чіткий робили крок,
пов"язли знову у брехні,
і нас вбивають на війні.
Отож пора сказати НІ-
всім негараздам і війні,
у шию гнати усіх тих,
хто заважа у ПРАВДІ жить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660704
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.04.2016
У однієї моєї сусідки була корова і теля. Корову вона відправляла в череду, а теля припинала біля річки на долині. Одного разу, прийшовши з роботи, взяла відро, щоб напоїти бичка, і торбу з яйцями, щоб заодно здати їх у магазин і пішла.Коли вона, напоївши бичка, спробувала перевести його на інше місце, він уперся ногами і рогами і не хотів іти. Жінка, забувши, що в торбі яйця, з розгону гепнула його по лобі тією торбою. Бичок відразу ж підкорився - пішов, струшуючи патьоки текучих яєць з голови. Господиня, перепнувши його, викинула торбу і сердита пішла додому.
Коли її чоловік повертався з роботи, то й собі зазирнув до бичка. Побачивши морду тварини, вимащену яйцями та мокру торбу посміхнувся, а прийшовши додому, поцікавився: "Багато яєць здала?" Гнів жінки на той час уже минув, і вони обоє весело посміялися.
Інша моя сусідка працювала у сільському магазині. Окрім продажу краму, продавців змушували ще й приймати від населення курячі яйця. Коли ж їх збиралося чимало, жінка телефонувала на яйцебазу, щоб ті приїхали і їх забрали. Якось на її дзвінок з яйцебази повідомили, що яєць тимчасово не приймають, оскільки через спеку, вони дуже швидко підсихають і портяться. Жінка замислилась: "Що ж робити із зібраними яйцями?" На той час нагодився в магазин її чоловік і, дізнавшись у чому річ, вирішив допомогти дружині. Уклали у валізу 3 чи 4 сотні яєць,чоловік пішов на трасу, щоб відвезти їх в місто і просто продати. До траси було йти кілометрів зо два. Він ішов, поставивши валізу на плече. Дійшовши до траси, почав обережно знімати валізу. А та раптово розкрилася і яйця посипалися чоловікові на плечі і спину... Він страшенно розлютився, піддав валізу ногами і манівцями, щоб люди не побачили, повернувся у село. Завернув до річки, виправ сорочку і штани, сам викупався, зачекав, доки підсохне вбрання, і тільки потім повернувся додому.Дружина вже була вдома: "Ну що продав яйця?" "Продав",- буркнув і пішов поратися по господарству.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660487
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 18.04.2016
Безмежний світ, шалений і лукавий,
А в мене квітне яблуня в саду.
І я живу тому, що я кохаю,
Й кохатиму, допоки я живу.
Природа нас з тобою не спитає,
Кому кого любить чи не любить?
І дуже часто у житті буває,
Що без любові сил немає жить.
Чого лиш в цьому світі не буває
Ти за любов мою мене прости.
Коли пора цвітіння наступає,
То яблуня не може не цвісти.
Кожен по - своєму любити вміє,
Розчарування треба вміти пережить.
І віра залишається й надія,
Якщо умієш віддано любить.
І я люблю, й любитиму до згину,
Сльоза моя солодка і терпка,
В розлуці я до тебе вітром лину,
Ніщо мене в любові не злама.
Чого лиш в цьому світі не буває,
Ти за любов мою мене прости!
Коли пора цвітіння наступає,
То яблуня не може не цвісти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660240
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.04.2016
У вишневому віночку
країна моя.
У квітневому садочку
лагідна земля.
Вітерець гойда листочки
у моїм садку.
Розпустилися кленочки,
ніби у вінку.
Білосніжний і рожевий
яблуневий цвіт.
До незвичності квітневий
диво - дивний світ.
Ніби снігом пелюстками
вкрилися стежки.
Розстелились килимками
трави і цвітки.
Понад стежкою фіалки
синьо зацвіли.
Сорочки свої кульбабки
жовті одягли.
Зеленіють неозорі
лани і поля.
Далі чисті і прозорі -
це моя земля.
Вдалині розкинув віти
вже столітній дуб.
Біля нього грають діти,
чутно скрипки звук.
Запишалася калина
в білому вінку.
Це весни квітнева злива
в моєму садку.
Весняна моя країна-
сонячна ясна,
Була б вільна і щаслива,
якби не війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659996
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.04.2016
Фіалка в садочку моїм зацвіла,
Росою умилась калина моя.
І ночі вже теплі, і сонячні дні,
Та я у цім світі живу, як у сні.
В садку зеленіє трава молода,
І вітер ласкавий. Та це вже весна.
Мене ж не зігріє ніщо в цім садку,
Фіалок нарву і на цвинтар піду...
Так мріяла я у житті, як у сні-
Про радість і щастя, і лад у сім"ї.
Здавалось життя, ніби казка ясна,
А діти і внуки - це радість земна.
Та все обірвалося в ніч весняну...
Багато вже літ я без сина живу.
Весною ж до нього й невістка пішла,
Лишилась їх доня, кровинка моя.
Тепер я онучкою в світі живу,
Я з нею сумна до могилок ходжу.
Найважчі для мене - ці дні весняні,
Тому і живу я - неначе у сні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659774
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.04.2016
Заберу я журу і печалі,
І у степ понесу за село.
Наді мною пливуть білі хмари,
Кличуть в світ лебединим крилом.
А за хмарами сонце ховається,
Лиш проміння своє шле здаля.
Я з надією в хмари вдивляюся,
Може візьмуть мене за моря...
Може десь за морями за синіми
Я синочка свого там знайду,
І печаль, і журу там розвію я,
І відчую, що я ще живу.
Та мене зустріча лиш калина,
Одиноко стоїть за селом,
Під калиною чорна могила,
В ній синочок мій спить вічним сном...
До могилки його прихиляюся,
Хочу злитися з нею навік.
Та мої білі хмари вертаються,
Лебединим крилом кличуть в світ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659620
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.04.2016
Чоловік поїхав в поле
толоку орати.
Муха всілася на роги,
бичкам помагати.
Перебралася із рогів
на голову, спину.
Походжала і кров ссала
вона безупинно.
Цілий день бички трудились,
й чоловік із ними.
Розважалась муха, гралась,
стрибала по спині.
Як додому повертались,
з іншою зустрілись.
Привіталась та, й спитала,
звідки усі їдуть.
Ну, а ця задерла носа:
-Ми трудились добре,
і зорали, подивися,-
майже усе поле.
Стрічна муха засміялась:
- Та ж не всі трудились!
Язиком орать ти вмієш,
тільки не трудитись!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659313
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.04.2016
Солов"ї, солов"ї Убиває війна,
заспівайте мені, та весна є весна.
хай почую я вас І хоч рани печуть,
у останній свій час. хочу спів ваш почуть.
А весна ж знов красна,
і безмежжя в степу,
я губами ловлю
кожну краплю живу.
Ніби каплі дощу Не зникає любов,
впали в нашім садку, хоч і рани страшні,
я зозулю прошу: я почуть хочу знов
-покукукай "ку- ку". кукування твої.
Чи то дощ, чи роса
невідомо мені,
вгорі світять в красі
зірочки вогняні.
На землі уже я Не почую вже я
майже мертвий лежу, голоси весняні,
така доля моя вже свідомість моя
через кляту війну. не належить мені.
Буду я в небесах
зустрічати весну,
до живих лише в снах
може я ще прийду.
Жаль матусю мою,.. А вона ж мене жде,
залишилась одна, вигляда вигляда,
в її долю сумну не діждеться вона,
вже не прийде весна. бо мене вже нема...
Солов"ї, солов"ї,
я не чую вже вас,
душа й мрії мої
вже пливуть в небесах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659039
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.04.2016
Ця пригода трапилася зі мною і моєю мамою. Коли я навчалася десь у 4
чи 5 класі, у нас була дуже красива корова, до того ж у неї було ще й дуже смачне молоко, але вона билася. Через це її не брали у череду, і нам з братом по черзі доводилося її пасти. Брата вона не чіпала, а мені діставалося, мабуть тому, що я дуже її боялася. Я брала довгу лозину і гнала її на пасовисько, не підходячи близько. Та все одно мене це не рятувало, і доводилося мені терпіти її стусани. Якось ми разом із мамою вели бурьонку із пасовиська. Вона вирвалася із маминих рук, підхопила мене на роги і понесла, вибрикуючи. Мама не на жарт злякалася, я теж завмерла від страху. На щастя ми вже були біля свого двору і голосно лаючи з нього вибіг наш собака Пірат. Корова зупинилася, а мама зняла мене з рогів. Я відбулася переляком, порваним одягом і подряпинами на животі. Другого разу, коли я гнала її на пасовиско, вона примудрилась придавити мене до землі, і врятувало мене лише те, що я потрапила між її роги. Визволив мене сусід. Тоді мама змушена була продати корівку, а згодом купити іншу, більш спокійну, яка залюбки ходила в череду.
А ще одна пригода трапилася з мамою на колгоспній фермі. Влітку мама працювала на польових роботах і була навіть ланковою, а восени їй дали групу корів, серед яких теж була забіяка. Попередити маму про це чи забули, чи не встигли. Першого ж дня мама подоїла корів і передала їх череднику без ніяких пригод. Чередник гнав їх до водопою, а потім на пасовисько. В обід на той час корів уже не доїли. А ввечері, коли рогаті поверталися, то більшість із них знали свої місця в загонах, і доярки їх легко прив"язували, чистили, доїли, а їжа для них уже лежала в яслах. Деякі ж пустунки полюбляли побродити по інших загонах,позаглядати і там у ясла, а то й побешкетувати. Тоді їх гукали по іменах: Зірко, Майко, Ромашко, Чорнушко,.. і більшість ішли на клич, а за деякими треба було йти. Саме до таких відносилася забіяка Тамілка. Мама її відшукала аж у крайньому загоні, взяла за роги і провела через усю ферму. Доярки, знаючи норов корови, злякалися і завмерли. Деякі з них схопили що було під руками: відро, ноші, вила,..і тихцем пішли назирці, готові до оборони. Тамілка ж спокійно пройшла разом із мамою на своє місце, і лише коли мама її прив"язала, полегшено зітхнувши, доярки розповіли їй, що через бридкий коров"ячий характер,її уже збиралися здати на м"ясо, та шкода було, адже Тамілка давала дуже жирне молоко.
Після цієї пригоди норов у Тамілки не змінився, але вона ніколи не била і маму, і мене. Я часто ходила на ферму допомагати мамі, навчилася доїти корівок, але до Тамілки не підходила. Якось я мала підмінити маму на фермі. Вона домовилася з доярками, що ті мені допоможуть, але до Тамілки ніхто не наважився підійти, довелось мені самій подоїти забіяку. І корівчина мене не підвела, спокійно стояла, допоки я її видоїла. Ці пригоди я часто згадую, а особливо тепер, коли приїжджаю у село, і бачу, як воно занепадає і бідніє, як трудяться в основному на своєму господарстві мої односельці...
Була на фермі корівчина, що цікавий мала хист, то ховалася за двері, то стрибала, як артист. Якщо хтось їй не подобавсь, діставав той стусана, проявляла крутий норов, як бешкетний сатана. А могла її приборкать, лиш доярочка одна, що й покормить її й здоє, й як дитину догляда. Ця доярка моя мама, помагала їй і я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658835
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 11.04.2016
Народна мудрість гласить:"не знаєш норову - не стій біля коня".
Та буває, що стояти небезпечно і біля барана, і навіть біля корівчини.
Це сталося скоро по війні. Колгосп у якому працювала моя майбутня свекруха вирішив завести овець. Коли привезли першу партію, десь біля 30 голів,кошара для них ще не була готова, тому худобу помістили у сараї свекрухи,доручивши їй доглядати за вівцями. І хоча на трудодні тоді у колгоспі майже нічого не давали, мама погодилася, бо всеодно трудовий мінімум слід було виконувати.
Серед овець був баран, який бився. Маму він не чіпав, а іншим людям від нього діставалося. Одного разу, коли мама гнала овець до водопою,до неї підійшла сусідка тітка Марія. І хоча мама її попередила про небезпеку, тітка не встигла зреагувати і ватажок отари з розгону штовхнув жінку так, що та впала. Мама гукнула: "Не вставай!" Але тітка чи то не дочула, чи не зрозуміла, звелася на ноги і тут же отримала нового стусана. Довелося мамі її рятувати. Мама віждразу ж повідала про біду голову колгоспу і попрохала, щоб барана забрали. На це голова колгоспу, примруживши очі, єхидно сказав: "Ти диви!Баранчика злякалися...Тьху!" І пішов, а баран залишився. Через пару днів мама побачивши, що голова йде вулицею на роботу, вигнала з сараю овець і погнала до водопою. Баран, побачивши чоловіка, одразу ж кинувся в атаку, і за кілька секунд голова вже лежав на дорозі. Він розлютився, схопився на ноги і тут же отримав новий удар.Якимось дивом йому вдалося навколішках відступити до сараю, але тільки - но він почав підводитись, як дістав третього стусана, від якого влетів у сарай, і це врятувало його від четвертої атаки. Коли мама відігнала овець, голова чортихаючись вийшов з сараю, повернувся додому, привів себе в порядок і пішов на роботу лише тоді, коли мама загнала овець у сарай. Того ж дня він прислав комірника, двох помічників і підводу, і барана забрали. Так свекруха з допомогою барана провчила пихатого голову, а колгоспники дістали привід для жартів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658616
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 10.04.2016
Міста і села теж, як люди,-
і виникають, і ростуть.
І часом стискуються груди,
коли зникають, ніби мруть...
Одне сіяє молодисто,
цвіте в промінні веснянім.
Стає велике й важне місто,
красиве і відоме всім.
А інше скніє, виживає,
кінці з кінцями ледь зведе,
й занепадає, теж буває,
стає і бідне, і пусте.
Ще інше, біди подолавши,
до сонця тягнеться, як цвіт.
І оновляється, як завше,
і вже стоїть на повний зріст.
Містечко в злиднях потопає,
стає запущене й слабке.
До Бога руки простягає
і допомоги завжди жде.
Найбільше ж села в нас страждають,
по документах ще живуть.
А потім все-таки зникають,
як люди падають і мруть.
Було й моє село величне,
і людно в ньому теж було,
і чепурне, до праці звичне,
сьогодні кажуть: "Відцвіло!"
Отож, кажу я правду людям:
-Міста і села, як народ,
як у людей болить в їх грудях,
від різних й грізних перешкод.
А перешкод в них вистачає,-
один за одним знов удар.
Пан олігарх там бізнес має,
лишає стовпища, як з хмар.
А ще зростають кладовища,-
і від селян, і від села.
І як у небі хмаровища,
село сповзає і щеза...
Чи там, "вгорі" уже забули,
відому істину просту.
Що Україна жити буде,
як не допустить смерть селу.
Важка сьогодні в селян доля,
працювать вміють на землі.
Та придавилась їхня воля,
і загубилася в імлі.
Отак і скніють тепер всюди:
містечка, села, хутори.
Хоч і не швидко так, як люди,
та все ж зникають і вони.
Вирішить треба ці проблеми,
щоб і непізно це було,
Не виникало щоб дилеми,
село буяло і цвіло!..
Нехай країна розквітає,
хмари війни хай відійдуть.
Село і місто осяває
всепереможний творчий труд!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658316
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.04.2016
Весна усміхається Весна піднімає,
і сонечко грається добром обіймає,
дорослим і дітям весна зігріває,
поважним і літнім. теплом обвіває
Повнить людей силою, смілих і наполоханих,
красою весни чутливою. стриманих і закоханих.
Весна - помічниця,
диво - чарівниця,
весна - криниця,
чиста водиця
для птиць наполоханих,
тварин і рослин захоплених.
Весна розквітає, Весна - Україна,
коси розплітає, надійна, єдина,
світить пломеніє, весна - це калина,
аж серце німіє,- вродлива дівчина.
від краси неповторної, Весна - казка наяву,-
від наснаги моторної. в полі, в лісі і в степу.
У небі - Стожари
осяяні хмари,
весна - небо чисте,
безмежне, блакитне,
і далі усі голубі,-
мені і йому, і тобі...
Весна - людям щастя на мрії багата
на життя краще. і хлопцям, й дівчатам
Весна - диво - мрії, весною не спиться,
любов і надії любов"ю п"яниться,
на світлі прийдешнього дні, світання, стрічання,
неповторні, мирні, ясні,.. в любові єднання,..
В Е С Н А - Ц Е К О Х А Н Н Я!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658216
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.04.2016
На все в житті є Божа Воля,
а Доля в кожного своя.
Життя прекрасне у Любові,
це знають всі: і ви, і я.
У кожнім серці є зерно від Бога,
а Душа в кожного своя.
Всевишній вказує дорогу
до Миру, Щастя і Добра.
Всевишній нам життя дарує,
коріння ж в кожного своє.
Тим, хто коріння це цінує,
Бог нові сили додає.
Стежки життя Бог не диктує,
а лише в міру направля...
Тим, хто життя своє марнує,
Бог милостивий все проща.
Кожен шука свою дорогу,
ми всі життя свого творці.
Та довіряти треба Богу
і вірить в успіхи свої.
Легких стежинок не буває,
та Мудрість в цьому світі є.
І Щастя більшого немає-
творити й берегти своє.
Все йде від роду і до роду,
й життя у кожного одне,
свою торуємо дорогу,
щастя шукаємо своє.
Та нам усім дано від Бога,-
Любов Божественну нести.
Не відступать з тії дороги,
яка веде до Доброти.
Добро ж Всевишній нам дарує,
й Віру в життя нам додає,
Мрії й Надії оживляє,
й щедро Любов"ю осяйне.
І нам не можна відступати,
Благословення Бог дає.
Нащадкам треба передати,
все, що найкращого в нас є!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657848
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.04.2016
Суди і знущання, погрози,
Надія незламна стоїть.
Брехливі, невдячні прогнози
Незможуть Надію спинить.
Знизавши плечима помалу,
і посмішку карих очей,
вдивляючись пильно у залу,
зустріла той вирок страшний.
І гордість її не міліє,
хай бачать усе вороги...
Вона України - Надія,
не втратить своєї снаги.
Всміхається й твердо говорить,
цей вирок - Росії ганьба.
Усе зрозуміло...Їй вірять
дорослих і юних серця.
Не зменшиться Наді сміливість,
нехай цього ворог не жде.
В ній нашої сили значимість
і ворог вже знає про це.
І голод спинити не може,
вона розуміє сама,
всі сили зібрати поможе,
Любов України земна.
І погляд запитливий,.. й очі
усе вже давно осягли.
Країни тривоги й дівочі
на плечі тендітні лягли.
Країну свою непоборну
вона захищала завжди,-
і вчора, і завтра, й сьогодні-
не зломлять її вороги.
Надія, Любов, Україна,-
ми вірим у сили її.
Стійка і незламна Людина-
нової святої Сім"ї!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657654
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.04.2016
Цю історію знали всі, хто жив у центрі мого села. Село моє велике, розтягнуте з півночі на південь, й зі сходу на захід не менш ніж на 10 кілометрів. На той час, коли я закінчувала школу (1957 рік) у ньому було 6 колгоспів. Кожен колгосп мав свій клуб, та найбільшою популярністю користувався той, що був у центрі села. Біля клубу була бібліотека. І в клубі і в бібліотеці вечорами було людно. У клубному залі демонстрівали кінофільми, організовували вечори, працювали гуртки художньої самодіяльності. А у фойє були танці та ігри. Грали в шахи, шашки, доміно і навіть у більярд. Про бари і кафе тоді навіть і не чули, але відпочити й розважитись було де.
Поруч з клубом жила тітка Марія, яка була вже на пенсії, а в клубі і бібліотеці працювала прибиральницею. Це була весела жвава жінка. З чоловіком розвелася давно, дорослий уже син жив і працював у Кривому Розі, тому іноді той чи інший любитель еротики заходив до жінки у гості: поспілкуватися, перепочити, а той заночувати. Тітка Марія вміла пригріти самого відчайдушного. До сільської МТС часто приїжджали на ремонт, чи й на роботу механізатори з інших сіл. Достукатись до сердець молодих дівчат не могли, бо ж на той час дівчата шанували свою честь і цноту, тому дехто не гербував і ласкою тітки Марії. Один із них, розлучений після невдалого шлюбу Сашко, чоловік років 30 - 35, пристав до тітки Марії. Якось на вихідних вирішив поїхати із своєю новою пасією у своє село до мами.
Приїхали, познайомились, випили, як годиться по чарці, повечеряли, поговорили, а потім мама й каже: "Ну, гараздд, діти, погомоніли, то пора вже й відпочити, бо мені завтра на роботу, а вам у поїздку". Новоспечена невістка поцікавилася: "А ви, мамо, ще працюєте? А я вже на пенсії!" Коли механізатори роз"їхалися по своїх селах, заміжжя тітки Марії закінчилося, а любителі пожартувати, час від часу згадували цю історію, і жартуючи говорили: "То може підем до Марії, її на всіх вистачить!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657454
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 05.04.2016
Ми в любові живем, Повелось так давно
це від Бога нам дар. в лабіринтах буття.
Ми життя пізнаєм, Нас по світу вело
є в серцях наших жар. це палке почуття.
Так нам доля дає,
що любов, як ріка,
найтеплішою є,
як і юність дзвінка.
Ми у праці жили Хоч бували в житті
і в теплі, і в біді. і в любові жалі...
І щасливі були Виручали тоді
у роки молоді. нас батьки й матері.
І хоч наші літа
відлітають, як мить,
не міліє душа,
ми ще вмієм любить.
І не наша вина, Все частіше бува
що закони такі. в нас гірчить на душі.
Замітає зима Ми знаходим слова,
наші мрії палкі. пишем нові вірші.
Хоч на скронях вже сніг,
в очах часом роса,
та любити ж не гріх,
нас любов зігріва!
Ми повторюєм знов Закликаємо всіх:
всі молитви свої, -Ви любов бережіть,
щоб і далі любов бо ж із давніх часів
нам світила в путі. на ній держиться світ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657152
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.04.2016
Вертайтесь швидше журавлі
в мої краї із вирію.
Я свої мрії весняні
душею й серцем вимрію.
Пора весни швидко мина,
осінню я прихоплена.
Кудись діваються літа,
прийде зима непрохана.
То ж поспішайте журавлі,
розвійте сум і хмурості.
І нагадайте знов мені
літа моєї юності.
Всміхнеться літо хай мені,
встелить доріжки сонячні.
Та все мине і літні дні,
вкриються листям осені.
Прийде з морозами зима,
снігом притрусить помисли.
Невистачатиме тепла,
спогади будуть й домисли.
Я буду ждать знов журавлів
у сніжній сірій хмурості.
Бо лиш від них ідуть мені
струмки моєї юності...
З"явились в небі журавлі,
Їхнє: "Курли!"- розноситься.
І стає радісно мені,
З уст моїх пісня проситься...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656847
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.04.2016
Весна прийшла і наяву,
заполонила помисли.
Я кожну мить у ній ловлю
весни чудові пломені.
Дивлюсь на вранішню росу,
вдихаю свіжість сонячну,
неперевершену красу,
ловлю пориви й спокої.
Усе проснулося від сну,
від сонця лине золотом.
Я зачарована стою
весни рожевим кольором.
Свої долоні простягну
під струмінь сонця променів.
Велич весни я осягну,
п"янким наповнюсь гомоном.
Весна прийшла і наяву
уже не в сні, не в мареві,
все ожило і я живу
у весняному зареві...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656610
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.04.2016
Я люблю читати гумор від усіх,
і всі члени Клубу також серед них.
І наше здоров"я, і поважний вік,
Не завада гумору, чую я всіх сміх.
І якщо доробки викликають сміх,
настрій піднімається в читачів усіх.
То ж нагострим знову ми своє перо,
щоб нудьги і суму більше не було.
Про добробут чуємо тільки балачки,
і долаєм з гумором свої болячки.
Слава Богу вміємо ще смішне писать,
разом усі будемо настрій піднімать.
З посмішками зменчиться смуток і жура,
буде мир і злагода, ми ж - одна сім"я.
Не страшні із гумором панів балачки,
ми їм подаруємо зі слів болячки...
Я завжди підтримую гумористів всіх.
-Гумором і сміхом ще держиться світ .
То ж усім бажаю я: "Побільше пишіть,
хай завжди лунає радісний наш сміх!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656374
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.04.2016
Досить, бабо, посуд мить,
ще малий онук не спить.
Треба його погойдать
й колискову поспівать.
Тихо, внучко, тихо цить!
Вже малий твій братик спить.
І ти в ліжечко лягай
і тихенько засинай!
А ти, тату, не шуми,
засинаємо вже ми.
Телевізор виключай,
іди мамі помагай!
А ти, мамо, не кричи,
треба спати уночі.
Завтра будеш прибирать,
а сьогодні йди вже спать.
Досить, діду, водку пить,
в тебе ж голова болить!
Скільки можна пить, гулять,
повечеряй і йди спать!
Ти, бабусю, не спіши,
засинаємо вже ми.
Колискову поспівай,
і сама теж спать лягай!
Заспокойтеся дорослі,
в вас же діточки малі.
Будьте добрі і серйозні,
спіть, як діти уночі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656370
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.04.2016
Коли я вже працювала у середній школі, якось повідомила класному керівнику, досвіченому педагогу Олені Антонівні, що Катя часом на першому уроці дрімає, а Василь запізнюється на півуроку. Так як Катя і Василь жили на одній вулиці, то Олена Антонівна зразу з пішла до них додому, щоб з"ясувати у чому річ.
Молода і дуже гарна мама Каті зустріла учительку дуже привітно, запросила до хати, запитала про самопочуття,побідкалася, що вчителька натрудила ноги, всадавила у м"яке крісло, запропонувала цукерки. Коли ж учителька висловила свою стурбованість, весело повідала: "Та ж кавалери не дають виспатись!" "Як?!"- до неї учителька. "А що ж, нехай гуляє, доки молода. Вино грає, поки молоде!". Спантеличина і розгнівана вчителька, залишила будинок і пішла до будинку Василя, думаючи: "Цей хоч вчиться добре, а Катя ледь-ледь на трієчки тягне".
Батько з сином закінчували пиляти дрова. Швидко причепурилися, запросили Олену Антонівну до хати. На столі уже парували наїдки, стояла пляшка з домашнім "шнапсом", дві склянки і дві чарочки. Не слухаючи заперечень учительки, всадовили її за стіл, наповнили склянки і чарки своїм зіллям. "Це що?"- закліпала очима гостя.
"А що! Хай привчається. Ну, за здоров"я!" І дружно спорожнили чарки...
До сердець батьків Олена Антонівна так і не достукалась. Довелося докласти максимум зусиль, щоб довести до свідомості учнів згубність їх дій. Що і як вона впливала на них, мені невідомо. Але Василь більше не запізнювався, а Катя на уроках не дрімала. Успішно закаінчили школу, Катя швидко вийшла заміж, а Василь, відслуживши в армії, залишився в ній і далі служити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656162
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 31.03.2016