| Сторінки (26/2548): | « | 21 22 23 24 25 26 | » |
В однім селі на Україні,
У малій сільській хатині
Дід Андрій з сім"єю жив,
Отой, що ріпку посадив.
Була у дідуся Андрія
Жінка, що звалася Марія,
Ганнуся, внученька його,
Сином привезена в село.
У внучки доброї Ганнусі
Вже появились добрі друзі:
Собачка Фінка, кіт Мурко
Й веселе мишеня Сірко.
Узяв дідусь якось із ранку
Сапу, граблі й пішов на грядку,
Земельку гарно обробив
І ріпку - дрібку посадив.
Щодня дідусь ходив на грядку,
Сапав, полов і доглядав.
І воду він носив щоранку
Ту ріпку - дрібку поливав.
Трудився дід Андрій немарно,
Зійшла та ріпка дуже гарна.
Зросла велика, чарівна,
Як у Андрія голова.
Дивився дід, радів, сміявся,
Прийшда пора вже ріпку рвать,
З усіх боків за неї брався,
Не зміг з землі її дістать.
Покликав він бабу Марію,
Удвох за ріпку узялись.
Тягнули довго і уміло,
Та тільки потом облились.
На поміч діду і бабусі
Прибігла внученька Ганнуся.
Утрьох вже ріпку ту тягли,
Та з землі вирвать не змогли.
Тоді їх внученька Ганнуся
На поміч діду і бабусі
Собачку Фінку привела,
Щоб ріпку вирвать помогла.
Вже вчотирьох взялися дружно
За ріпку із усіх боків,
Тягнули старанно і мужньо,
Ріпка ж в землі неначе віл.
Прийшов на поміч кіт Мурко,
В п"ятьох тягнули, аж гуло,
Довго, аж доки не стемніло,
Та ріпку вирвать не зуміли.
Задумавсь дід й баба Маруся,
І внучка, милая Ганнуся,
Аж тут на поміч їм прийшло
Маленьке мишеня Сірко.
Гуртом, напруживли всі сили,
Й ріпка на землю всіх звалила.
І тільки мишеня Сірко,
Від них у шпарку утекло.
Раділи всі: Андрій, Марія,
Ганнуся, Фінка і Мурко.
Всім дуже весело було,
Ту ріпку їло все село!
Таке трапляється і нині
На нашій рідній Україні.
Лиш треба в мирі усім жити,
Трудитись, дбати і дружити!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698606
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.11.2016
Я не жив би без вас,
Я не жив би без тебе,
Зупинився б і час,
Не було б синім небо.
Без любові б не жив,
Без очей твоїх синіх,
Я їх так полюбив,
Не любить не мав сили.
Я дивлюся у них,
І радію, й співаю.
Я для тебе живу,
Я тебе відчуваю.
Віддаю тобі все,
Й розумію, що мало.
Я тобою живу,
І себе обновляю!
Бо ж без тебе в житті,
Я не мав би і Мрії,
Не було б майбуття,
Не було б і НАдії!
Бо ж Любов є Любов,
З нею Віра й Надія,
І з"являються знов:
Нові сили і мрії!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698364
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2016
Я дивлюсь на горобину,
Що росте в моїм саду.
Ти казав: "Чекай, дівчино,
Я до тебе знов прийду!"
Кожен вечір і щоранку
Я ходжу в своїм саду,
Виглядаю, виглядаю,
Я ж тебе, коханий, жду!
Горобино,горобино!
Де ж мій милий забаривсь?
Може він мене покинув,
Десь на іншу задививсь?
Місяць срібними полями
Проплива в моїм саду.
А я мріями й думками,-
За тобою, милий, йду!
Співчуває горобина,
І до неї я горнусь.
І благаю горобину,
Щоб мій милий повернувсь.
Горобино, горобино!
Де ж мій милий забаривсь,
Може він мене покинув,
Десь на іншу задививсь?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698261
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.11.2016
Я хату раєм називала,
в садку вишневім, край села.
Мене там мати сповивала,
і в світ широкий повела.
Простора хата, хоч низенька,
квіти навколо і бузок.
І брат, й сестра зовсім маленька...
А ще : криниця і садок.
Город великий, берег, річка,
чиста й прозора в ній вода.
Калина й татова усмішка,
мама весела й молода.
Ми з братом бігати любили
і колихать сестру малу ,
татка з роботи виглядали,
жили неначе у раю!
Любов і радість відчували,-
і в снах своїх і наяву.
І світ величний пізнавали,
й його природу чарівну.
Та дня одного все змінилось,
спохмурнів світ і небеса,
і навіть сонце не іскрилось,
зникла навколишня краса.
Чому дорослі метушились,
незрозуміло нам було.
Чому усмішки десь поділись,
чому спохмурніло село?..
Та ми малі все ж відчували,
прийшла біда якась страшна.
І ми дорослих вже питали,
що означа слово "війна"?..
Пішов наш тато воювати,
ще й німчура ввійшла в село.
Сумною стала наша хата,
боляче й гірко нам було.
Вже хата раєм не здавалась,
сповнена болю і жури.
Та ми терпіти намагались
глум і жорстокість німчури.
А потім хати в нас не стало,
згоріла в полум"ї війни...
Нам довелось в чужім сараї
ждати тепла тії весни.
І ми її таки діждались,..
сміялось сонце з висоти,
коли солдати повертались,
наснаги повні й доброти.
З війни наш тато не вернувся,
як же нам боляче було...
Та все ж нам день той посміхнувся,
раділи люди, ми й село.
Ми хату нову збудували,
хоч і нелегко нам було.
Добре навчались, працювали,
життя потроху ожило...
Хоч не живу я у тій хаті,
місто мене вже обняло.
Та так приємно все згадати:
дитинство, хату і село!..
Я хату раєм називала,
в садку вишневім, край села.
На все життя запам"ятала,
та хата раєм нам була!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698006
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.11.2016
Сидить ворона на ялинці,
Все розглядає навкруги.
Спинився заєць на доріжці -
-Чорнява, що там робиш ти?
Ворона стиха засміялась:
-Нічого, - каже,- не роблю!
-А можна й я отут посиджу-
І відпочину, і посплю?
-Сідай! -знов каркнула ворона,
Вітер у вухах не свистить!
Заєць вмостивсь, каже: "Чудово!
Добре нічого не робить!.."
Підкралась хитрая лисиця,
Зайця вхопила й понесла,
Бо дуже снідати хотіла
Уся лисиччина сім"я.
Ворона знехотя злетіла:
-Пробач, сказати я не встигла -
Щоби нічого не робити,
Треба ще й високо сидіти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697781
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.10.2016
Як і усі люди по життю я ходжу,
У світлу, у темну і в любу погоду.
Та з самого ранку у вечір не входжу,
Спішу - поспішаю я у день чудовий.
Скажу я по правді: серед днів погожих,
Бувають похмурі і на ніч похожі.
Та я не сумую, роботу шукаю-
У осінню пору листя загрібаю.
В саду й на городі порядок наводжу,
Так завжди в роботі по життю я ходжу.
А коли стомлюся, заходжу до хати,
Сідаю у крісло, газети читати.
Або й в інтернеті цікавинки різні,
І в клубі поезій вірші й пісні, звісно.
Все перечитаю - вірші й оповідки,
Частенько до мене заходить сусідка.
З нею розмовляю, їй дещо читаю,
Про те що дізналась, теж розповідаю.
Це мене рятує від смутку й печалі,
Отак і прямую по життю я далі.
Часто беру в руки ручку і папір,
І пишу я вірша й оповідку-твір.
Написане часто кудись посилаю,
А потім в газетах з радістю читаю.
Та зізнаюсь чесно, що часом буває,
Що смуток на плечі і мені сідає.
Тоді свої вірші напам"ять завчаю
І сама для себе їх розповідаю,
Я й пісні буває для себе співаю,
І тоді за смуток зовсім забуваю.
Отож кажу друзям і всім людям звісно:
Не дозволяйте смутку вам на плечі сісти.
Погляньте навколо є справи чудові,
Знайдіть щось цікаве і будьте здорові!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697548
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.10.2016
Наші стежки не перетнулись
У молоді колись літа.
І наші долі розминулись,
Не наша в тім була вина.
Ну так вже сталось, не зустрілись,
Доля нам випала така.
Ми все робили, як уміли,
Сповнені ніжності й тепла.
Як пісню я життя сприймала,
Ніби пливла на парусах.
Усе вдавалось, я літала,-
У своїх мріях і у снах.
Сім"я була в мене чудова,
І в тебе теж вона була.
Я почувалася щасливо,
В добрі і в злагоді жила.
Та так угодно було долі,
Що овдовіли рано ми.
І на життєвім зрілім полі,
Переплелись наші стежки.
Ми перепони всі здолали,
Що на путі нашім були.
І свої мрії об"єднали,
І щастя знову віднайшли.
Ми ніби знову народились,
Співали душі і серця.
І сили знову відновились,
Доля була на двох одна.
Нам доля в радості стелилась
І посміхалося життя.
Ми працювали, спілкувались,
Світлом наповнилось буття.
Та знов неждано в мою долю
Прийшла незвідана біда.
У тиху і погожу днину,
Я знов лишилася одна...
Це твоя смерть нас розлучила,
Доля моя знову сумна.
Та незрівняний слід лишила,-
Наша вже в осені весна.
Твій ніжний погляд пам"ятаю,
І твої лагідні слова.
Твою турботу відчуваю,
Любов моя й тепер жива!
І хочу я усім сказати,
Нам мудрість доля посила.
Живіть, любіть і пам"ятайте:
В осені теж бува весна.
Життя, як пісню шанувати
У полі світла і тепла.
Жити, любить і пам"ятати:
Любов - найвища дивина!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697441
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.10.2016
4. РОКИ ТВОРЕННЯ
Війна закінчилась, діждались селяни.
Крізь сльози сміялись, раділи співали.
Здавалось, що крила у них появились,
Ще з більшим завзяттям в колгоспах трудились.
І з фронту вертались селянські сини,
Включались в роботу негайно вони.
Робота, нестатки селян не зламали,
З натхненням, як завжди, вони працювали.
Не по віку дорослими діти ставали,
В колгоспах і вдома вони помагали:
Ходили за плугом, орали, копали,
Косили, сушили, сапали, збирали.
Роботу свою МТС відновило -
Сівалки з"явились, трактори і машини.
Підтримку село від держави діставало,
Життя у селі спокійнішим ставало.
Машини гули, поля обробляли,
Стабільно і стрімко врожаї зростали,
Уже і комбайни в степу працювали.
І ферми з"явились, раділи селяни.
І молодь в селі добрі справи робила -
Вже й ланки свої молодіжні створила.
Змагались у праці, концерти давали,
Полівки цікаві для всіх випускали,
Без діла ніколи вони не сиділи,
Хоч важко було, та жили і раділи.
На краще життя усі сподівались,
А діти у школі завзято навчались.
Село моє рідне, найкраще село,
Учитися важко тоді нам було.
І латаний одяг, діряве взуття,
Відсутні книжки і шкільне приладдя.
І класи холодні, і вітер гуде,
Та ми за знаннями до школи ідем.
Сніданки пісні, і обіду нема,
Що дать на вечерю і мама не зна.
І холод, і голод селяни терпіли,
Та брались заввзято за будь-яке діло.
Свинарники нові вони будували,
В колгоспах і дома усі працювали.
Зміцніли колгоспи і люди зміцніли,
Досягнень великих добитись зуміли.
Доходи зросли, появилася сила,
Здавалося їм, що ростуть у них крила.
Життя йшло вперед, укрупнили колгоспи,
Зростали доходи, всього стало вдосталь.
Трактори і машини, комбайни прекрасні,
Нові збудували і ферми, і стайні.
Будинки культури і клуби, і школи,
У селі появились будиночки нові.
Пекарня і пошта, нова перукарня,,
Дитячі садки і аптека, й лікарня.
Активно й завзято селяни трудились,
Критерії нові у праці з"явились:
Режим економії, її собівартість,
А ще продуктивність і праця у радість.
Світліше ставало селянське життя,
І віра в щасливе дітей майбуття.
Великих досягнень вони досягали,
В районі і в області першість тримали.
Почесні звання, ордени і медалі,
За творчість і працю, натхнення в змаганнях:
Надія Комар і Поліна Руденко,
Микола Олійник, а ще Іван Герко,
Фросина Коломієць і Володимир Коршенко,
І Женя Мельницька і Надія Литвин,
Бугрій Павло і Шульга Валентин -
Герої у праці: на фермі і в полі.
Їх подвиги творчі відомі в селі,
Багато із них знайомі мені.
У Верблюжці і я працювала у школі,
І діти селян мені дуже відомі.
Вони помагали дорослим у полі,
І ще й із захопленням вчилися в школі.
Екскурсії, диспути, зустрічі, свята,
Зароблені кошти і база багата.
Серед них слідопити натхненні, умілі,-
Упевнено брались за будь-яке діло.
Постійно і зважено, сміливо і круто:
"Ніхто не забутий,ніщо не забуто".
Живих і полеглих шукали героїв,
Не кануть у Лєту, не зникнуть ніколи.
Тепер усі знають селянськуих героїв.
Не буде хай більше ні воєн, ні горя...
5. В роки незалежності
Незалежність із радістю зустріли,
Новий відлік часу наступив.
Хоч не все, що відбувалось, розуміли,
Вірили й надіялись на позитив.
Та не справдились селян надії,
Їх життя погіршилось стократ.
Зникли клуби, бібліотеки, магазини,
Дитсадки і побутовий комбінат.
Щось незрозуміле відбувалося навколо,
Руйнувалось все, що у селі було.
Потім землю і майно розпаювали,
Та збідніли люди і село.
Потім агрофірми появились:
ПСП, і СТОВ, і МПП.
Знов надія у селян з"явилась
На життя безбідне і нове.
Та не справдилися знову їх надії,
Важким було життя селян і є.
Стали безробітними селяни,
Й знову стогне змучене село,
Власне господарство виручало,
Жити стало важче, ніж було...
І хоча важким життя там стало,
Та село живе і буде жить.
Бо мої селяни нездоланні,
І село зуміють відновить!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697230
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.10.2016
Завжди сумувала за тобою, поле,
З тобою дитинство і юність пройшла.
Колоскове поле, доле, моя доле;
Любов і зажура мене обійма.
Хочу я дізнатись і хочу відчути:
Чи колоски чують поклики душі,
Чи не розучились жайвори співати?
Хочу я почути мелодії всі.
Тут же я ходила голодна і боса,
Колоски збирала, в обіймах тепла.
В юності далекій - світанкові роси,
Я у їх обіймах щаслива росла.
Всі стежки й доріжки сходили тут ноги,
Працювала в полі, як і мама, я.
Та життя звернуло на інші дороги,
І без тебе склалась доленька моя.
Швидко промайнули мої зрілі роки,
З тих пір, як від тебе доля відвела.
І без тебе, поле, були мої кроки,
Хоч і сумувала за тобою я.
А сьогодні знову вертаюсь до тебе,
Впаду на коліна й тобі поклонюсь:
-Пробач мені, поле, бачить Бог і небо,
Що знов я до тебе з радістю горнусь.
Тут же я зробила свої перші кроки,-
І свої останні хочу тут зробить.
Я ж не забувала всі твої уроки,
І без тебе, поле, більш не можу жить!
Я вже постаріла, а ти не змінилось,
У проміннях сонця велич і краса.
І слова вагомі про тебе з"явились:
-Поле, ти найкраще, ти ніби весна!..
У свої обійми прийми мене, поле,
У свою колиску, я ж твоє дитя!
Моє рідне Поле, в тобі моя Доля,
Віра і Надія, Любов і Життя!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697060
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.10.2016
Про дитинство вже писала,
його в нас війна забрала.
Голод, холод, німчура,
мама, брат і я, й сестра.
Ми без хати залишились,
у сараї поселились.
Хату нову будували,
нам сусіди помагали.
В повоєнний також час
покрутила доля нас.
Не вернувся з війни тато,
довелось нам бідувати.
Та ми все пережили:
і навчались, і росли,
і в колгоспі працювали,
й мамі дома помагали...
Як прийшла моя весна,
я цвіла, як і вона.
Гарним все мені здавалось,
все мені навкруг сміялось.
Хлопця гарного зустріла,
і краса була, і сила.
раєм нам життя здавалось,
нам і сонце посміхалось.
Він любив і я любила,
нам здавалось є в нас крила.
Так створилася сім"я,
а любов - її ім"я!..
Наше літо наступило,
і зміцніли у нас крила.
Він любив, і я любила,
подвоїлись у нас сили.
Потім дітки появились,
ми в любові їх ростили.
Дітки - наші колосочки:
одна доня й два синочки.
Він любив і я любила,
потроїлись у нас сили.
Хоч й нелегко нам жилося,
пережить усе вдалося...
Дітей гарних ми зростили,
вони сім"ї вже створили.
Появилися й онуки,
сім"ї гарна запорука.
Хоч боліли ноги й руки,
не було у нас розпуки.
Дітям ми допомагали
і онуків доглядали.
А вони росли нівроку,
і розумні, й кароокі,
добрі, гарні і пригожі,
і на нас дуже похожі!..
Та прийшла до нас біда,
сина шахта в нас взяла,
а за ним й його дружина,-
білий світ цей залишила.
Як ми це пережили,
знає Бог і знаєм ми.
Та світило сонце з неба,
для онуків жити треба.
Та біда одна не ходить,
знову в дім вона приходить.
І лишилась я одна,
вже коханого нема...
Так життя мене зігнуло,
хоча я уже збагнула:
треба все перетерпіти,
працювать і далі жити.
Хоч ослабли мої крила,
й працювать немає сили.
Склавши руки не сижу,
потихеньку все роблю:
на городі і в дворі,
хоч й нелегко це мені.
Всім тепер нелегко, знаю,
війна й вірус всіх лякає.
На життя не нарікаю,
друзів добрих дуже маю.
Спілкуватися люблю,
добротою все кроплю.
Діти й внуки приїжджають
і мені допомагають.
То спішу, то не спішу,
то читаю, то пишу:
і казки, пісні й вірші,
все від серця і душі.
На останок ще скажу,
що життя й тепер люблю!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696673
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.10.2016
3. СЕЛО, ОБПАЛЕНЕ ВІЙНОЮ
Та мирну працю трудівників села
Перервала з германцями війна.
Пішли на фронт сини селянські,
Дорослі й юні новобранці.
У серпні фашисти в село увірвались,
Селян грабували, над ними знущались.
Від зорі до зорі працювать заставляли,
Непосильними податками їх обкладали.
Режим окупанти суворий встановили,
Лікарню і школи, і клуби закрили,
МТС і колгоспи усі зруйнували,
На каторжні роботи людей відправляли.
Поліцаї, жандарми, фашистська управа
Відважних селян моїх не злякала.
Порядкам фашистським вони не скорились,
Боротися з ними вони вже навчились.
Тортури і смерть не лякали селян,
Був опір нещадний фашистським катам.
Зривали роботи, листівки писали,
А ще й партизанам вони помагали.
Були односельці мої й на фронтах,
Громили фашистів у жорстоких боях.
Важкі, небезпечні дороги війни
Долали відважні мої земляки.
Так жаль, що пройшовши дороги важкі,
Не всі повернулись додому живі.
Семен Задніпряний, Іван Нестеренко,
Григорій Хорольський, Семен Вдовиченко...
І дуже багато ще славнихь селян,-
Живуть в наших справах і наших серцях.
Мій тато в бою десь жорстокім поліг,
Ще й бомба упала на наший поріг.
Лишилась живою сім"я випадково:
Без одягу, їжі, в сараї чужому.
Від фашистів село моє двічі звільняли,
Селяни солдатам своїм помагали.
Важкі були дуже, жорстокі бої,
Долали солдати й селяни мої.
Снаряди і бомби ще рвались в селі,
Та все ж закінчились невільницькі дні.
Взялись за роботу селяни мої:
Діди і бабусі, жінки і малі...
Листів, повідомлень із фронту чекали,
Надіялись, вірили і працювали.
Із фронту ішли і листи, й похоронки,
І капали сльози на наші долоньки.
І плакали з нами наші бабусі,
Чорніли від горя жінки і матусі.
І з фронту листи колективно читали,
Їх прямо у поле тоді доставляли.
Від зорі до зорі працювали селяни,
У ярма корівок своїх запрягали,
Колгоспні поля обробляли, орали,
Ще й з дому зерно, що було,забирали.
Несли його в поле, вручну засівали.
Нового врожаю усі дуже ждали.
Жнива почалися. Невтомні селяни
І жатками, й косами врожаї збирали.
На фронт і державі зерно відправляли,
І часто голодними спати лягали.
Великі податки, грошові й натуральні,
І позики, позики лячні державні.
Усе це лягло на плечі селян,
І холод, і голод, солома й бур"ян,-
Топили ним печі, пісне щось варили,
І прали, і ткали, і кроїли, й шили... (далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696495
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.10.2016
Чи зрозуміють там, вгорі",
що найцінніше на землі:
не гривні, євро, чи доляри:
а люди, їх знання і справи.
В цивілізованій державі:
вчені й наука у пошані.
Ізраїль тут перед веде,
Японія вперед іде,
Це розуміють і у США,
й Китай за ними поспіша.
А ми і тут пасемо задніх,
серед усіх певне останні.
Хоча у нас учені є,
та їм держава не дає,
все те, що треба їм давати,
щоб Україну звеличати.
То й перспектив у нас нема,
та ще й на сході йде війна.
Та не війна лиш на заваді,
вся справа в нашій нині владі,
олігархічний там весь клан,
що дбає лиш про свій "карман".
Куди не кинь і всюди клин,
й закон для всіх вже не один.
І вже доходить в нас до того,
що людям й жить немає змоги,
бо ж ціни з дня на день ростуть,
доходи ж лиш багатим йдуть.
Бідні, як можуть виживають,
як далі жить уже й не знають.
Нема чого в лікарню йти,
там не лікують без грошви.
Не можна їм і помирати,
Нема ж за що і поховати.
До пенсій знову ждем доплати,
хоч трохи збільшення зарплати.
Добавлять знову копійки,
звісно ж, що знов не всім,таки.
Знов добавляють депутатам,
чиновникам, отим, багатим...
Переробляються ж нівроку,
а нам виходить усе боком.
З роботою також дилеми,
знайти її - це знов проблеми.
не цінять в нас робочі руки,
людей доводять до розпуки.
А молодь їде за кордон.
Ні! Це не мода, не фасон,
бо ж треба якось виживати,
без них старіють батько й мати...
І діток часом залишають,
як ті живуть, вони не знають.
А ті, як сироти ростуть...
Складе життя, ось в чому суть.
Давно вже треба, щоб "вгорі"
були лиш люди - трударі,
щоб піклувались за державу,
і теж жили, як всі, по праву.
Постійно дбали за народ,
не додавали всім турбот,
щоб стрімко ціни не зростали,
і комунальні в норму стали,
щоб розвивалася наука,
людських досягнень запорука...
Пишу і думаю щораз,
коли ж настане вже той час,
що зрозуміють усі люди,
що краще в нас тоді лиш буде,
коли ми будем всі в отвіті,
за все, що робиться в цім світі,
і в нашій, рідній нам державі,
ми ж можем все, ми ж не лукаві.
Як будем все робить, як треба,
поможе й Бог тоді нам з неба.
Зневагу й зло не пробачати,
і завжди добре працювати,
добро творити усім людям,
тоді й щасливі усі будем.
Давно ж усім, й мені відомо,
що найцінніше на землі:
Свобода, Мир і Правда, й Люди,
знання і праця вільна всюди!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696229
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.10.2016
Я ч е к а л а м и л о г о
і з в і й н и.
С в о г о ч о р н о б р и в о г о
д в і в е с н и.
Ч е к а л а й д в і о с е н і
й о г о я.
Н е м и н а л а в п р о с и н і
п е ч а л ь м о я.
В с е з д а в а л о с ь с і р и м
і п у с т и м.
М е н і н е п о т р і б н и м
і ч у ж и м.
П о с п і ш а л а в п о л е я
з а с е л о.
Щ о б м е н і р о з д о л л я
п о м о г л о.
Т а т у м а н о м п о л е ч к о
с п о в и л о.
І м о й о г о г о р е ч к а
н е в з я л о.
О с ь в і з ь м у й з а л и ш у
я с е л о.
З а м и л и м п о л и н у
я в А Т О.
Я з н а й д у м и л е н ь к о г о
у А Т О.
П р и г о р н у д о с е р д е н ь к а
я й о г о.
Б у д у п о р у ч з н и м я
в о ю в а т ь.
Б у д у с в о г о м и л о г о
з і г р і в а т ь.
О т а к а я д і в ч и н а,
о т а к а!..
К о л и с ь ж е з а к і н ч и т ь с я
ц я в і й н а.
Д о д о м у п о в е р н е м о с ь
з м и л и м м и.
Б у д е м о щ а с л и в и м и
м і ж л ю д ь м и.
Н а в е с і л л і б у д е в н а с
в с е с е л о.
З н о в н а с т а н е м и р н и й ч а с,
я к бу л о.
Б у д е м о л ю б и т и с я
й п р а ц ю в а т ь.
Д і т о ч о к н а р о д ж у в а т ь
й к о л и с а т ь!..
О с ь п р о щ о я м р і ю
д е н ь п р и д н і.
Щ о б б у л и щ а с л и в и м и
л ю д и в с і!..
О т а к а я д і в ч и н а ,
о т а к а!..
М и щ е п о т а н ц ю є м о
г о п а к а!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696056
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.10.2016
Дитинство лагідне, Хоч ми і зналися
з думами втішними, в ту пору з бідами,
бідне, незрадливе, в річці купалися,
з мріями світлими. в долині бігали.
Бігали, гралися
з друзями вірними,
за працю бралися,
з думами різними.
Корівок пасли ми, Справлялись вміло ми
й сіно сушили. і були гордими.
З вилами й сапами,- В нас було правило,-
все ми робили. завжди буть добрими.
Тож, були добрими,
і навіть, щедрими,
тих виручали ми,
що були слабшими.
Ішли до школи ми, Та йшли із радістю
напівголодними, стежками довгими.
в зношенім одязі, Добре навчалися
бувало й босими. й знов були гордими.
Хоч помилялися,
не були грішними.
З усім справлялися
й були успішними.
Так і ставали ми Поміж розмовами
майже дорослими. і суперечками,
І під каштанами, шукали нове ми,
вели розмови ми. поміж доречними.
В клубі збиралися,
безмежно-бережно.
Там розважалися,
нам було весело.
І працювали ми, Ходили парами
й знову навчалися, і посміхалися.
ходили парами, І вже під вербами
й груп не цуралися. ми цілувалися.
Дні були сонячні,
вщерть переповнені.
Вечори зоряні,
щастям наповнені...
То ж була - молодість,- Дитинство, молодість,-
зорями квітчана, додають сили.
сповнена гордості, В них наша гордість
сонцем засвічена. і ми щасливі.
У наших подихах,-
ті давні роки.
І нині в спогадах
вони глибокі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695801
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.10.2016
Дивлюся я на хмаровища,
кудись пливуть у небесах.
Когось несуть на кладовище,
сумні всі рідні у сльозах.
Десь спорожнів і двір, і хата,
душа злітає в небеса.
Не стало мами, може тата,
буде приходить лише в снах.
Чиєсь життя уже скінчилось,
у інший світ вже відплива,
уже десь в небі розчинилось,
в житті без горя не бува.
Живі усмішки, як калина,
в рідних серцях лишають слід.
Людське життя - Божа таїна,
в дітях й онуках життя плід.
Заграла музика тужливо,
торкнулась серця і душі.
Хтось відпливає... І можливо,
вже між світами на межі!..
Цей світ величний хтось покинув,
може до "того" й не дійшов.
В царство небесне вже полинув,
і вічний спокій там знайшов..
Пройшла процесія далеко,
а я дивлюся їй у слід.
Піднявся із гнізда лелека,
чую: "Курли!" І бачу зліт.
Вже розчинились хмаровища,
знов небо синьо - голубе.
Хтось відійшов на кладовище,
когось лелека принесе!..
Справи у світі усі зримі:
хто - в небеса, а хто - з небес.
закони світу всі важливі,
хтось десь помер, а хтось - воскрес!..
По - різному буває в світі,
буває хтось і на межі.
В земному лагідному квіті,
пишу я оди і вірші!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695422
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.10.2016
Не буває життя без Любові,
бо без неї, хіба ж то життя?..
А війни не буває без крові,
без Надії нема майбуття.
Неможливе життя без Свободи,
а без неї й країни нема.
А Свобода - це все для народу,-
і Життя, і Надія земна...
Не буває зими без морозу,
а весною трави без роси.
І в осінні холодні прогнози,-
вистачає в природи краси.
Місяць світить у небі і зорі,
без води не буває ріки.
Поспішають всі ріки до моря,
бо ж Любов їх на вічні віки!..
Зігріває усе в світі Сонце,
воно світить щодня з висоти,
Віру всім посилає в віконце,
помагає і жить, і рости.
І без Мрії життя не буває,
бо ж вона всіх веде до мети.
Вірить кожен, надіється, й знає,
що нелегко її досягти.
Всім потрібні: Любов і Здоров"я,
квіти, друзі, родина, сім"я.
І казки, загадки, і прислів"я,
рідні: дім і країна, й земля.
Не буває життя і без пісні,
щовесни соловейко співа.
Є і свята, і будні, й весілля,
і без музики теж не бува.
Щовесни засівається поле,
воно жде і дощу, і тепла.
Без сльози не буває і долі,
а в Любові співає душа.
Не буває життя без Любові,
і без Миру життя, не життя...
А війна розбиває всім долі,
а назад же нема вороття!..
Берегти і Любов, і Природу,
це закони і Неба, й Землі.
Щоб у дружбі жили всі народи,
Це потрібно усім і мені!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695400
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.10.2016
Маленька планета, маленька людина,
і лава блакитна плює з серцевини,
вона із кристалів, пекельно гаряча,
людина ж маленька, людина незряча.
І що їй робити, куди іти далі,
лавина гаряча, з гарячих кристалів.
То ж ходить кругами, а близько не можна,
планета ж гаряча, із пеклом тотожна.
Людина ж маленька, та ще і незряча,
вона лише бачить, той струмінь гарячий.
Та все ж вона робить ще кроків десяток
щоб нове пізнати,хоча б для нащадків.
Людина маленька, та робить багато,
і вчора, й сьогодні, і в будні, і в свята.
Нащадки прозріють і все зрозуміють,
зберегти планету, напевне, зуміють...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694760
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.10.2016
(продовження) Із розповідей мами я знаю, що жили вони з татом дружно. Намагалися
усе робити разом. Татко робив усю чоловічу роботу, та й мамі намагався
допомагати: і город посапати, і живність погодувати, і нас, дітей,
позабавляти, і навіть корівку подоїти.
Та була у нього одна вада - дуже любив поспати. Мамі доводилося
прикласти чимало зусиль, щоб збудити його вранці на роботу. Працював
він в МТС. Добиратися далеченько десь біля 3 кілометрів. Транспорту
ніякого не було. На той час за запізнення на декілька хвилин, могли й
судити. Допомогли подолати цю ваду друзі.
У татка було: гарне, густе чорняве волосся. Мама стригла його
сама, перукарень у селі не було. Друзям татка дуже подобалося гарні
стрижки на татковій голові. Якось вони гуртом завітали до нашого дому
і запопонували допомогу в будь-якій домашній роботі, щоб тільки мама
їх попідстригала. Мама погодилась, але поставила їм ще одну вимогу:
кожен ранок хтось із них мав заходити і будити сонька, а вона за це
буде їх підстригати. Так проблему було вирішено.
З татком інколи ставалися деякі пригоди.
Якось повернувся він додому дуже втомлений, ще й до того замерзлий. У
хаті теж було прохолодно, тому він , навіть не пообідавши, випив
склянку теплого молока і виліз на піч. Улігся впоперек, де було
найтепліше. А оскільки ноги не помістилися, він поклав їх на віконце.
Та так і заснув. Коли ж прокинувся, то виявив, що спину він припік, а
ноги приморозив. Довелося мамі рятувати сонька, роблячи примочки.
Дітей у сім"ї було троє. Першим з"явився хлопчик. Народився він
недоношеним і дуже слабеньким, а тут ще й у мами Полі виявили
запалення черевини. Хлопчика годували інші породіллі, а маму Полю
перевели, вірніше, перенесли в іншу палату, та там і лікували, але
чомусь нічого не допомагало. І якось лікар, оглянувши хвору, з сумом
сказав: "У морг. Тут моя допомога уже не знадобиться". І маму Полю
помістили в морг. Увечері туди зайшла одна медсестра, та й каже: "О, у
нас новенька!" Підійшла і ледь не знепритомніла: "Полечка!..Тащо ж це
таке, та як же так? -заголосила вона,- А що ж буде з хлопчиком?".Вона
схилилась над породілею і раптом їй здалося, що та поворухнулась.
Жінка негайно включила чайник, знайшла якісь ковдри, укрила Полю і
цілу ніч не відходила від неї, нагріваючи ковдри, та укутуючи
породіллю. А вранці підняла на ноги ледь не всю лікарню, волаючи: "Що
ж це таке робиться? Живу людину відправили до моргу!" Маму Полю
негайно перенесли в палату, відігріли, почали лікувати і згодом вона
одужала. Таткові Гриші уже сповістили, що дружина в моргу. Приїхали
його сестри з Кривого Рогу, готувалися до похорону, а татко Гриша,
взяв у колгоспі кінного воза, проиїхав до лікарні, та й запитав, коли
можна забрати небіжчицю, та й синочка. Хтось із медперсоналу відказав:
"От вилікують, тоді й забереш разом із сином. Жива твоя дружина, он
Нюрі подякуй, що врятувала її!"
Коли ж він урешті привіз їх з лікарні, знову зібралися всі рідні,
друзі, сусіди, щоб і привітати, та й допомогти. Хлопчик народився в
ніч на Івана Купала, тому його вирішили назвати Іваном, але 11-и річна
Варя, молодша сестра мами Полі, сказала: "Якщо не назвете Васильком,
доглядати не буду!" Дорослі перезирнулися і погодилися. Варя ж
усілася біля колиски і зашепотіла: "Чуєш, Васильку, яке гарне ім"я я
тобі обрала? Ти будеш гарним, як польовий васильок, як і твій
татусь!" Почувши це, одна із сестер тата Гриші, вимовила: "Та де йому
до татка! Він же на нього зовсім не схожий..." А друга додала: "Він
схожий на маму!" На що Варя резонно заявила: "А якщо й на маму, то теж
буде гарненький, та ще й щасливий!" І треба сказати, що няня з
дівчинки виявилась пречудова.
Йшов час, усе в сім"ї було добре. Та ось почалася фінська війна,і
тата Гришу, разом із кількома односельцями, призвали на службу. Із них
готували кавалеристів в місті Олександрії. Татко Гриша був вправний у
всіх видах занять, але дуже хвилювався за сім"ю, адже Васильку був
лише рік, а мама Поля чекала на другу дитину. Якось після тренувань,
сидів він біля казарми, думаючи про сім"ю, як раптом почув чийсь
голос: "Чого сидиш? Іди зустрічай гостей!" Він швидко схопився і пішов
на КПП, і зупинився вражений, побачивши жінок,і серед них Полю. Вони
були дуже стомлені, адже здолали більше 20 кілометрів пішки, та в
їхніх очах світилися вогники радості. Погостювавши кілька годин і
почастувавши коханих домашніми наїдками,жінки, зібралися додому. Та й
там не обійшлося без добрих людей. Старшина наказав підвезти їх до
Нової Праги, виділивши воза і пару коней. Це скоротило їхній шлях
удвічі. Після цього, мама Поля отримувала від тата Гриші, сповненні
любові і турботи, листи, а одного разу татко з"явився додому сам.
Виявилося, що війна закінчилася,і всіх відпустили по домівках.
Невдовзі у сім"ї з"явилася дівчинка. На відмінну від первістка, щічки
у неї були пухкенькі, а на голівці чорненькі кучерики. "О, це вже
наша! Гарненька, як Гриша",- в один голос заявили таткові сестри. А
ще через півтора року з"явилася ще одна дівчинка з біленькими
кучериками і голубими оченятами. Це були ми: я і моя молодша сестричка
Галинка. І хоча обоє наших батьків чорняві, сестра - білявка- схожа на
свою покійну бабусю Палажку, маму татка. Життя налагодилося, та на
жаль не надовго... (далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694737
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 16.10.2016
Моя мама народилася у селі Вершинокам"янка, звідти родом її тато,(
мій дідусь), а її мама, (моя бабуся Настя), була верблюжанка.
Маминого батька незаконно розкуркулили і вислали десь на поселення, де
він і помер. Сім"я залишилася у селі без засобів існування. В роки
голодомору із 9-и дітей вижили лише двоє: найстарша - Поля, в
майбутньому моя мама, та найменша - Варя, моя тьотя. Брати моєї бабусі
Насті допомогли сім"ї переїхати до села Верблюжки. На той час,
наймолодша бабусина сестра Варя, що мешкала в смт.Петрове, народила
другу дитину і дуже заслабла. Оскільки її чоловік був партійною
номенклатурою, то сім"я голоду не зазнала. То Варя і домовилася з
Настею, що Поля поживе у них, допоки жінка одужає. Після голодних
поневірянь Полі у тітки жилося добре. Вона залюбки доглядала дітей,та
хвору, готувала різні наїдки, поралася по господарству, На неї зразу
ж накинув оком сусідський синок, сім"я якого теж не бідувала. Дівчина,
хоч і мала 20 років, та до дівування не вдавалася, і весь час
намагалася уникнути залицяльника.
Настя працювала в колгоспі, а Варя вже була школяркою. Влітку
Настю призначили куховарити для механізаторів. Варю вона брала з
собою на роботу. Настя дуже лагідно відносилась до всіх
механізаторів, але особливо припав їй до душі молодий тракторист
Гриша,який часто допомагав їй на кухні: то дров нарубає, то води
принесе, то важкі казани переставить. А коли Настя дізналася, що він
сирота,(його батьки померли в голодомор), її симпатії до парубка ще
більше зросли. Юнак спочатку жив зі старшими сестрами, але вони
повиходили заміж, і доля їх занесла до Кривого Рогу. Варю, яка
крутилася на кухні, Гриша жартома називав нареченою. Розсудива, не по
роках дівчинка, резонно відповідала йому, що наречена - не вона,а її
сестра Поля, яка скоро повернеться з Петрового. "От її і називай
нареченою, а я ще мала",- казала вона. В невдовзі Поля повернулася,
так як її тьотя Варя виздоровіла. Мала Варя дуже зраділа поверненню
сестри: "От і добре, що ти повернулася! І мені добре, і мамі, і твоєму
нареченому!","Якому ще нареченому?"-здивувалася Поля. "Як, якому?
Гриші! Він такий гарний і добрий, як і ти. І мама його дуже любить!"
"Оце так! Виходить, мене без мене посватали?!" Настя розсміялася і
розповіла Полі про свого помічника.
Полю призначили телятницею на ферму, трохи пізніше, вона стала
дояркою. Якось Гриша, підвозячи до ферми фураж, прихопив з собою і
Варю, звісно, з дозволу Насті. Під"їхали, а коли хлопець згрузив
фураж, Варя схопила його за руку і повела до телятника, примовляючи:
"Не опирайся, зараз я тебе з деким познайомлю!" Зайшовши до телятника,
Гриша побачив гарну дівччину, а Варя вигукнула: "Полю! Зустрічай
нареченого!" Так мала познайомила моїх майбутніх батьків.
Молоді люди сподобалися одне одному. Почалася дружба, яка переросла
в кохання. Одного разу Гриша запропонував Полі одружитись. "А то,-
каже,- було одне курча і те повісилося!" На здивоване Полине: "Як?"
Пояснив, що квочка вивела лише одне курча, інші яйця, які він їй
підсипав, захолонули, бо ж за нею не було кому турбуватися. Отож,він
залишив курча в хаті, а квочку повернув до курей. Йдучи на роботу, він
насипав йому пшона і наливав у мисочку води. Одного разу він не
помітив, як ногою задів мисочку з водою, і вона пролилася. Курча, коли
захотіло пити, залізло на відро з водою, а дужка відра впала і
придавила бідолаху.
Так мої батьки одружилися. Поля перейшла жити до Гриші. Знайомі
жінки лякали її сусідами, розповідаючи,що Гришині сусіди дуже
сварливі. Між бабою Параскою і Гришиною мамою, Палажкою, частенько
виникали сварки. То котрійсь із них здалося, що в її городі погреблися
сусідські кури, то на межі, біля криниці забагато нахлюпано води, то
хтось позбирав груші, чи яблука з сусідського саду, то ще щось.
Лаялися до хрипоти в горлі, доходило навіть до задирання спідниць...
Та баба Параска зустріла молодят із хлібом-сіллю. Хоча Поля не була верблюжанкою, та по приїзді в Верблюжку, сприйняла мальовничу
природу і щирих людей села, як і своїх вершинокам"янців. Вона
намагалася, по-можливості допомагати сусідам, і вони завжди жили в
злагоді. А коли після війни, наша сім"я залишилася без крову над
головою, сусіди не покинули нас в біді: прихистили у своїм сараї, і
допомагали чим могли.
(далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694503
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 15.10.2016
Хоч роки в нас за плечима.
Ой роки, наші роки!
Та моргаєм ще очима
І працюєм залюбки!
Не лякають нас турботи,
Не згинають нас роки,
Ми танцюєм і співаєм,
І працюєм залюбки!
Дуже любимо співати,
Це в нас вдача отака -
Працювать!? - Так лиш завзято,
Танцювать!? - Так гопака!
Не лякають нас невдачі,
Не беруть і болячки,
Ми працюємо завзято,
І співаєм залюбки!
Хоч доходів ми не маєм,
І в нас пенсії малі -
Не сумуємо - співаєм,
Ми ж, нівроку, ось які!..
Не лякають нас нестатки,
Не знесилюють роки,
Кожна пісня для нас свято,
Бо ми справжні співаки!
Ми уміємо дружити,
Й спілкуватись від душі,
В колектив свій запросити
Ми готові вас усіх!
Вірим ми в любов і пісню,
То нічого, що роки,
Ви приходьте. Поспіваєм
З вами разом залюбки!
Перед вами виступати,
Раді б ми, хоч і щодня,
У Долинській ветерани-
Справжня зріднена сім"я!..
Ми танцюєм і співаєм -
І для себе, і для вас.
Найцінніша нагорода-
Ваші оплески для нас!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694139
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.10.2016
У дворі і на порозі,
Позолота навкруги.
А мої думки в дорозі,
додають мені снаги.
Блиск росинок на калині,
Ніби усмішки ясні,
Як дівчині - нареченій,
Сниться милий уві сні.
Чи здійсняться її мрії,
Не обманута вона?
Та живуть її надії-
Це ж бо осінь золота!
І мої живі ще мрії,
Мені сняться віщі сни.
І дає осінь надії,
Що діждуся я весни!
За весною прийде літо,
І огорне всіх теплом.
Підростуть і квіти, й діти,
Світ покриється добром.
Може вже й війни не буде,
І країна розцвіте.
І розправлять крила люди,
А неспокій відійде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693812
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2016
Найдорожча, найпростіша,
обіймає нас пора.
А для мене - надобріша,
ніби ненька, чи сестра.
Ще й до того - найбагатша,
щира подруга моя.
Хоч вона й не найтепліша,
і бува сумна, як я.
А вона ще й рятівниця
від нестатків і жари.
Свого твору витівниця:
хоч співай, а хоч твори!..
Йде від двору і до двору:
свіжа, вмита, чепурна.
Відвести не можна зору,
бо ж незмінно - чарівна.
Я чарівність ту сприймаю,
утішаюся до дна.
Хоч весну не ображаю,
осінь краща, ніж весна.
І я осені радію,
це моя, моя пора!
В ній усі мої надії,
переповнені добра!
Розвиває мою віру,
є тривога, й не одна:
Спопелити можуть мрію
лиш зневага і війна!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693591
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.10.2016
Заміж вийшла юна Алла
за старого генерала.
Юля Аллу запитала:
"Як живеш ти з генералом,
він старий, та ще й зануда,
як же він тебе заплутав?"
Відказала горда Алла,
(жона того генерала):
"То нічого, що старий,
дім у нього є новий,
і машина є, і дача,
й ад"ютант юний в придачу!"..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693453
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.10.2016
Економіку здає
студентка,як квітка.
добре все розказує
про Адама Сміта.
Викладач звернувсь до неї:
"Добре розказали,
тільки імені його
чогось не назвали."
Та знітилась і мовчить,
не зна, що сказати.
"Не хвилюйтеся, кажіть...
Треба пригадати!"
Намагається він їй
трохи підказати:
"Як найпершого, скажіть,
чоловіка звати?"
А та знітилася знов,
опустила вії:
"Звали першого Петром!"-
і почервоніла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693448
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.10.2016
Птахи відлітають,
та знов прилітають,-
на рідную землю батьків.
А матері сумно,
журливо і тяжко,
самотньо живеться одній.
Одна, як сирітка,
а де ж її дітки,
надія і віра її?
Вона ж їх ростила,
дала міцні крила,
на батьківській рідній землі.
В труді постаріла,
в чеканні збіліла,
надією й нині живе.
Вони ж, як зміцніли,
у світ полетіли,
ніщо їх тепер не верне.
Літа пролітають,
а діти не знають,
що й їхні роки пролетять.
Злітайтесь, рідненькі,
до неї частенько,
вона ж лише вами живе!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693207
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.10.2016
УРИВКИ З ПОЕМИ: "ВЕРБЛЮЖКА -- ПЕРЛИНА УКРАЇНИ"
1. БУНТАРСЬКЕ СЕЛО
Шановні верблюжці, мої земляки,
Я вами пишаюсь, бо ви козаки.
Козацького ж роду нема переводу,
Завжди ви боролись за честь і свободу.
Поселення наші, коли виникали,
Козацької слави тоді скуштували.
Давно все це звісно,давно це було,
Тоді й зародилося наше село.
Безмежнеє поле, широкі балки,
Проходили тут і військові полки.
До Крюкова шлях їх ішов, до Дніпра,
Повз церкву величну, що біля млина.
А ще незбагненний величний був шлях-
Чумацький на південь по вічних степах.
Чумаки на нічліг у селі зупинялись,
Волів випасали, у річці вмивались,
У церкві молились, з людьми розмовляли,
Міцним тютюном селян пригощали.
Поважно й селяни чумаків зустрічали,
Горілкою й жартами їх розважали.
Село розросталось, великим ставало,
Багаті нещадно селян експлуатували.
За землю, за волю боролись селяни,
Бунтарським селом Верблюжку назвали.
У злиднях жили у війну світову,
Селяни боролись за волю свою.
Урядник, поліція, злий старшина,-
Дійшла до села Громадянська війна.
Відважно боролись селянські сини,
Австрійців і німців здолали вони.
Боролись вівдважно в селі й на фронтах,
Незламні сміливці у різних боях...
. 2.НАДІЯ НА КРАЩЕ ЖИТТЯ
Діждались. Скінчилася грізна війна.
Нема дизертирів, бандитів нема.
Село піднялося, село ожило,
Селянам дісталась земля і майно.
Райцентром тоді село наше стало,
Життя обороти нові підказало.
З"явились в селі трактори і жниварки,
Вози і плуги, і кінні молотарки.
А ще і млини: парові й вітряки,
І борони різні, і ще й дряпаки.
З"явилась надія на краще життя,
І віра у світле селян майбуття.
На жаль обірвалося погідне життя:
Репресії, голод, колгоспне буття.
Здали у колгоспи усе, що було,
І плакали діти, дорослі й село.
Селянам чіпляли куркульське клеймо,
Усе забирали, що в садибі було:
Домашнє начиння, дрібний інвентар,
Худобу, продукти,..лишився бур"ян...
Жахливі події в 32-ім настали,
Від голоду діти й дорослі вмирали.
Опухлі, живі, ніби тіні, ходили,
Лушпиння, полову, макуху варили.
Калачики їли, з акації цвіт,
Шипшину, ожину і терен, і глід.
Найважче в роки ті зимою було,-
У тиші холодній вмирало село.
Холодні, голодні, не маючи сили,
У мерзлій землі шукали поживи.
Чи мерзлий буряк, чи гнилу картоплину,
Роздягнені, босі, руками все рили.
І ноги розпухлі, і руки розбиті,
Та мама могла для всіх щось зварити.
В умовах таких не всі виживали,
Родинами навіть тоді вимирали.
До цвинтаря мертвих донести сил не мали-
В канавах, у ямах тоді їх ховали.
Забрав тоді голод третину села,
Лишилась живою бабуся моя,
І дві її доні - найстарша й мала,
А семеро вмерли - така ось біда.
А старша бабусина доня жива,
В майбутньому стала - це мама моя.
З сестрою й бабусею знов бідували,
За тими, що вмерли, весь вік сумували.
А ще у ті роки дві церкви розбили,
Одвічнії цінності села загубили.
І честь, і порядність,людські почуття,
Подвійну мораль підказало життя.
Режим той суспільство навпіл розділило,
Ті краще жили, що начальству годили.
Хто правду шукав, критикуючи владу,-
У тюрмах гноїли, чи вбивали відразу.
З"явились особи подвійної моралі,
І принципи їх були нездоланні:
"Нічого не бачив,нічого не чув,
Я вам кажу правду, я там і не був".
Отак і жили, за ніччю день,
Знов працювали за трудодень.
Шукати правду не намагались,
Стогнали, плакали, сміялись...
А життя стрімко йшло вперед,
Трудились всі: тваринник, комбайнер,
І добрих урожаїв діждалися,
Вже й добрі традиції відновлялися.
Зростав добробут всіх селян.
Бібліотека, клуб, майдан,
Культура, побутовк обслуговування,
Оркестр, кіно, радіомовлення... (далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693034
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.10.2016
І я постаріла, Була тоді хата
і хата старенька, соломою вкрита.
а я пригадала, а я з своїм братом
як була маленька. у хаті закрита.
На вулиці холод,
ми з братом маленькі,
і мучив нас голод,
і дні всі сіренькі.
Ходила по хаті Я ж не розуміла,
босими ногами, що мама спішила,
не слухала брата, город обробляла,
і кликала маму. копала, садила.
Всі діти маленькі
не можуть без мами,
їх сльози дрібненькі,
котились щоками.
Не можуть же дітки Як зроблять роботу,
ніяк зрозуміти, до них поспішають,
що треба дорослим увагу й турботу
роботу робити. до них проявляють.
Накормлять, умиють,
на руки посадять,
до себе пригорнуть,
ще й казку розкажуть.
Лиш трішечки з ними І навіть бабусі,
у ігри пограють, таке теж буває,
та й знов до роботи часу для онуків,
вони поспішають. їм не вистачає.
Бо в них теж роботи,
завжди є багато,
свої в них турботи
і в полі, і в хаті.
Вони все ж знаходять: Печуть щось і варять,
хвилини й години, і всіх пригощають,
до внуків приходять, а потім сідають,
все ж кожної днини. і з ними співають.
В дітей тоді сльози
умить висихають,
і нові прогнози,
надії вселяють.
Що все буде добре: Та з часом всі діти
і завтра, й сьогодні, стають розуміти,
не пектимуть сльози, не можна в цім світі
їх більше солоні . по іншому жити.
Отож, мої любі,
грайтеся тихенько,
себе розважайте,
й ростіть здоровенькі!
А ще пам"ятайте, А час сплива швидко,
дорослі вас люблять, дорослі вже діти,
й для вас вони, знайте, своїх уже двійко,
можливе все зроблять! навчають, як жити...
І я постаріла,
і хата старенька,
Та ось написала
про діток маленьких...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692663
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.10.2016
Україно моя, Й твою землю ясну,
я тобою живу, і небес синяву,
бо я - донька твоя літо, осінь, весну,
і тебе я люблю! й заметіль зимову.
В тобі доля моя,
я любов"ю живу,
я жаринка твоя,
і тепло бережу.
Сонце світить мені У степах й за вікном
і його я люблю, пахнуть дні полином,
у долоні свої вечори - молоком,
я проміння ловлю. ранки - хлібом й теплом.
Україно моя,
у ранковій росі,
я краплинка твоя,
у осінній красі.
Гарна мова твоя Твої люди святі,
всіх людей підкоря, працьовиті усі,
кожна пісня ясна і їх мрії прості,
всі серця звеселя. щоб був мир на землі!
Україно моя,
мені дуже болить,
непотрібна війна,
заважає нам жить.
Що у владі у нас Бідність в селах й містах
олігархи й пани, вже панує давно,
і щодня, й повсякчас поселився в нас страх,
багатіють вони. що зникає село.
Твої: сум і жалі,
і всі болі твої,
я беру до душі,
бо вони і мої...
Жду тепла і весни, У тривозі й журі
щоб зігрілась земля, я живу, як усі,
і не хочу війни, у хатині - норі
ти ж, як мати моя. гасю болі свої.
Україно моя,
моя доля проста.
Я зернинка твоя,
що в тобі пророста.
Україно моя, Хочу я, щоб весни,
твої доньки й сини, всі діждались й тепла,
захищають тебе щоб земля без війни:
і мене від війни! і родила, й цвіла!
І щоб люди усі,
всі по-людськи жили,
і щоб діти твої
у достатку росли!..
І щоб війни усі Україно моя,
Назавжди відійшли, крила знов розгорни,
і щоб люди земні і на радість усім
всі щасливо жили!.. розквітай і живи!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692405
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.10.2016
То теплі, то холодні, Бажаю вам багато
дзвенять осінні дні, і радості, й тепла.
вітаю я сьогодні І хочу ще сказати,
усіх учителів. без вас сумую я.
Донині пам"ятаю
шкільні погожі дні,
живуть слова ласкаві
у серця глибині.
Про себе небагато, Учителів всіх вдача
учителька теж я, про школярів всіх дбать,
на пенсії писати Вони їх справи бачать
про вічне почала. і розуму їх вчать.
Нехай же й наша влада
про вас не забува,
достойну вам зарплату,
по праці добавля.
А я усіх вітаю, Я знаю ви готові
мов на уроці я. творить дива земні,
Усіх вас пам"ятаю, тож будьте всі здорові
бо ви моя сім"я. на радість дітворі.
Живіть, мої хороші,
усі до сотні літ,
від мене, найдорожчі:
земний уклін й привіт!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691997
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.10.2016
За днями дні летять, минають,
Пройшов той час, коли і ми цвіли.
І арій нам роки вже не співають,
Лиш в згадках те, що ми пережили.
Усе було: і радощі, й печалі,
Перепліталось лихо і добро,
На краще ми надіялись і йшли далі,
І намагалися добитися свого.
Ми не корилися примхам долі,
І не ламалися від горя і біди,
І не ловили вітру в полі,
А вірний шлях в житті усе ж знайшли.
І розуму від успіхів ми не втрачали,
Завжди лише вперед ішли.
Богатирями, звісно, ми не стали,
Та все ж щасливими були.
У холодку ніколи не лежали,
На це в нас часу не було,
Натхненно і завзято працювали,
І так життя по світу нас несло.
Роки нас, звісно, трохи підім"яли,
Здоров"я теж нас підвело,
Багато ми пісень переспівали,
І пам"ятаємо усе, що було.
Меди і вина щастя нам не розливали,
Різні долали ми стежки,
Сміялися і плакали бувало,
І діток колихали залюбки.
Отак і дні, й роки наші минали,
Вже очі й скроні вкрила сивина,
І розум затягається туманом,
Поважний вік - не дивина.
Та хочу я усім сказати,
Що доля нас ніколи не злама,
І склавши руки ми не будемо мовчати,
Допоки в нас життя вирує і буя.
А наш КП нам додає наснаги,
І негаразди всі перенести,
Ми почуваємося знов щасливі,
А дружбу ми умієм берегти.
Отож усім я від душі бажаю:
Наснаги, сили і тепла,
Здоров"я й радості безкраю,
Достатку, злагоди й добра!..
Хай буде радість в кожнім домі,
Оберіга нехай усіх нас Бог,
І нехай завжди буде з нами:
Віра, Надія і Любов!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691842
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.10.2016
Моя Україна в осінньому щемі,
Умита, цілющим, осіннім дощем.
В осіннім роздоллі високі тополі,
Гаї і діброви, укриті плащем.
Плащі ті багряні у вранішніх росах,
Калина у лузі розсипала жар.
У верб і берізок розплетені коси,
І тягнуться в гору до звабливих хмар.
А хмари в безмежжя пливуть чередою,
Уже поспішають в незвідану даль,
Біліють, сіріють небесні простори,
Їх ще не торкнулась осіння печаль.
Ще зливи осінні степів не торкнулись,
І ранками котиться сивий туман.
Ліси і діброви красою укрились,
Це справжня вже осінь, це вже не обман.
Ставки відпустили жовтаві латаття,
Десь, здалеку линуть журливі пісні.
У небо злітають дими від багаття,
Горять непокірні, осінні вогні.
Моя Україна в осінньому щемі,
Умита росою й цілющим дощем,
У осінь відкриті ворота і двері,
І ми в свою осінь неспішно ідем.
І нам до нестями усім дуже треба,
Війну зупинити пора вже прийшла,
Хай зорями буде усіяне небо,
Щоб осінь цікава вже миром цвіла!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691544
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.09.2016
Нам батьки життя дали,
що з любові сік пили.
І ми можем всім сказать,
що життя - це благодать!
Народитися ж могли,
інші діти, а не ми.
І тоді, цю благодать,
Ми могли і неспізнать.
Хоч важким, життя бува,
віра в нас завжли жива,
що погане відійде,
й світ цікавий поведе.
Дарували нам батьки
поле квітів і садки.
Ми ж недовго вибирали,
як вони, любов обрали!
Бо ж любов - теж благодать,
дано нам її пізнать.
Не зітхать на самоті,
на життєвому путі!
Народилися з любові,
повні сили і здоров"я.
Розумієм це з роками,
в юність линемо думками.
В кожну справу і роботу
ми вкладаємо турботу,
вірим Богу й небесам,
і це сили дає нам!
Хоч з роками і старієм,
у роботі душу грієм,
щоб відчути благодать,
слабшим вмієм помагать!
Ще й заквітчуєм світлиці,
вмієм щедрістю ділиться,
і любов"ю із людьми,
з онуками і дітьми!
І про друзів пам"ятаєм,
і старішим помагаєм.
Хоч і в осені вже ми,
живемо все ж між людбми!
І хоч нам немало літ,
пам"ятаєм заповіт,
що залишили батьки,
ми їх держимось таки!
То отож, як не крути,
чи сюди, а чи туди,
все в житті треба пізнать,
бо ж життя - це благодать!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691344
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.09.2016
Осінні дні, осінні квіти,
Ідуть до школи диво - діти.
Стежки осінні пречудові,
Люди спокійні і чорноброві.
Вечори тихі і тихі ночі,
Усмішки щирі, лагідні очі.
Рожеві ранки і світлі днини,
І сумувати нема причини.
Садки осінні, ліси і гори,
Малює осінь свої узори,
Мрії осінні і людські долі,
Прив"яли квіти у моїм полі.
Кавуни й дині давно дозріли,
Кущі калини зачервоніли,
Блищать на листі ранкові роси,
Верби вмивають розкішні коси.
Усе в природі стало красиве,
Люди працюють на повні сили,
Плоди осінні вони збирають,
На мир і спокій надії мають.
Яблука й груші уже дозріли
І різнобарв"ям замайоріли,
Лиш бовваніють ще пізні сливи,
Голуби поруч сидять щасливі.
Хоч ще птахи й не відлетіли,
Та вже крильми залопотіли.
Тягнуться в вись осінні квіти,
Теплом осіннім ще порадіти.
Хмари осінні, сумні прогнози:
дощі, тумани, а ще й морози.
Та ми не будем ще сумувати,
Бо осінь щедра й ніжна, як мати.
Осінні дні, осінні квіти,
Дарують нам дарунки діти,
Осінні дні, схожі на свята,
А їх у осені є ще багато...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691084
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.09.2016
Хоч осінь до мене В осені щоденно
невчасно прийшла, натхнення ловлю,
претензій до неї мені з нею гарно,
у мене нема. я її люблю.
Я плету віночок
з осінніх листків,
колись мій синочок
осені радів.
Згадую щоднини Все було чудово
літо і весну, у моїй сім"ї,
я була щаслива зростали здорові
в снах і наяву. діточки мої.
Та якось невчасно
в дім прийшла біда,
придавила злісно,
як стрімка вода.
Все на раз змінилось, У біді тій крила
і зчорніла я, я тоді згубила.
подихи спинились Та все ж через силу
і серцебиття. подих відновила.
Якось я те горе,
все ж пережила,
і навіки болі
собі прийняла.
А навкруг довкола Хоч з тих пір немало
все цвіло й жило, вже років пройшло,
сонце незрадливе а в серці моєму
у небі пливло. живе, як жило.
Розрадниця туги
є осінь для мене,
для дітей й онуків
жити мені треба.
Є серед онуків З внуками спілкуюсь
донечка його, і ними живу,
розрада й надія вірую й надіюсь,
для серця мого. й тугу відведу.
Хоч зранені в мене
серце і душа,
від болей лікує
осені краса.
Вже внуки дорослі, Вони приїжджають,
як осінь моя, сповнені любові,
ждемо їх у гості мене надихають,
і осінь, і я. вірші писать нові.
Так життя проходить
в мене день при дні.
мені не потрібні
навіть вихідні.
Отак і живу я Я пишу щоденно,
і пишу вірші: про все, що я хочу
для дітей й онуків отак недаремно
і ще й для душі. сходять дні і ночі.
Казки і поеми,
вірші і пісні,
притихають болі,
й легшає мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690923
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.09.2016
Восени в природі Буває і безхмарно,
по різному буває: і тихо теж буває,
то сонячна погода, наповнена метафор,
то дощик накрапає. краса її буяє.
Чудова нині осінь,
ще й мудра, величава.
Ранкова її просинь,
це для душі забава.
І дні її чудові, А вечори смагляві,
умиті свіжим ранком. турботами зігріті,
Дівчата чорнобриві, Всі люди величаві,
не треба і сніданків. як і осінні квіти.
А ночі кришталеві,
із пензлями пророчі,
малюють багрянцеві
листки, як диво - очі.
Земля вже засинає, Лише вітри зітхають,
пологами зігріта, втрачають свої сили,
вона весну чекає а потім повертають
і сонячного літа. і розправляють крила.
Уже скоро й морози
покриють земні шати,
і теплі їм прогнози
не будуть заважати.
Та прийде час й природа Та люди працьовиті
затихне у мовчанні. не будуть сумувати,
Зима змінить погоду, всі осінню умиті,
а може й сподівання. так схожою на свята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690561
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.09.2016
Осінь, моя осінь, Насіяла зморшок
що ж ти наробила: на моє обличчя,
посріблила коси, у люстерко я вже
забираєш сили. не хочу дивиться.
Ноги натрудила,
болять спина й руки,
доводиться часто
терпіть болі й муки.
А я ж тебе, осінь, Ти й дні вкоротила,
ждала, виглядала, подовжила ночі,
мене ж твоя просинь вечори стемнила,
завжди чарувала. задимлюєш очі.
У тебе ж є, осінь,
фарби кольорові,
а ти спопелила
мої чорні брови.
Ти ж розмалювала Я вже зрозуміла,..
ліси і діброви, царицею стала,..
мені ж розрідила на все в цьому світі
і коси, і брови. печатки наклала.
Прошу тебе дуже:
не здійснюй наруги,
і в людськії душі
не додавай туги.
Людям і так важко Допоможи людям
боротись з бідою, на життєвім полі,
підніми їм настрій дай віру й надію
своєю красою. на щасливу долю.
Щоб вони співали
пісні веселкові,
і горя не знали,
і були здорові.
Щоб роботу мали, А якби ти, осінь,
й достойну зарплату, війну зупинила,
щоб не сумували то більш ні про що я
і в осінь крилату. тебе б не просила!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690347
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.09.2016
Сина проводжала Синові бажала
в далеку дорогу. легкої дороги,
Душа відчувала берегтись благала,
розлуку й тривогу. молилася Богу.
В серці біль, тривога,
там гримлять гармати.
З важкої дороги
доведеться ждати.
З острахом зітхала Я для тебе, сину,
кожної хвилини, все зробить готова,
молилась, благала: захисти країну
"Бережися, сину! і вертайсь додому!
Нехай тебе, сину,
куля обминає...
А тут я й родина
тебе дожидаєм!"
З дальної дороги Береже родину,
сина виглядає. людям помагає,
На серці тривога, А син Україну,
довго не вертає. й її захищає.
І вона, й родина
у долі благала,
щоб наша країна
воєн більш не знала!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689853
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.09.2016
Роки стирають нашу вроду,
Та ми продовжуємо йти.
І в гожі дні, і в непогоду
Тепло ми вмієм берегти.
Роки спішать і довгим клином,
Як журавлі кудись летять,
Життєвим полем незрадливим
Не повернути їх назад.
Слабкими стали наші руки,
Ноги викручує давно.
Та живлять спогади і думи,
Що літо в нас усе ж було.
Час невблаганний майстер, знаєм,
Змережив зморшками лице,
Ми не сумуємо і вірим,-
Він ще нам радість принесе.
Роки стирають нашу вроду,
Та їм не стерти доброти,
Ми не втрачаємо нагоди,-
Ще здатні людям помогти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689710
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.09.2016
Не нарікаю я на долю,
хоча вона в мене й важка,-
були і радості, і болі;
і лиш у юності дзвінка.
Дитинство - спалене війною,
шкільні роки - повні тепла,
юність - наповнена любов"ю:
робота, дім, діти, сім"я.
Жила в любові до природи,
до праці, до людей, села.
Змін не боялась і погоди,
в надії й мріях я жила.
Я розумілася з собою,
легко сприймалася всіма.
Не розминалася з журбою,
та не тримала в душі зла.
Істина, звісно, не старіє,
у кожного своя доба.
Душа ніколи не зміліє,
якщо наповнена добра.
По світу білому носили,
надія й віра в майбуття.
Та обламали мені крила,-
важкі реалії буття.
Є в мене діти і онуки,
у них тепер мій смисл життя.
Долаю болі і розлуки,
живлять надії в майбуття.
Болять і ноги в мене, й руки,
і вкрила коси сивина.
Та не зникають віри звуки,
бо світ цей - справжня дивина.
Не нарікаю я на долю,
хоча вона в мене й важка.
Та на моїм життєвім полі,-
лише війна мене ляка!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689520
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.09.2016
Біля лісу в чистім лузі,
Зустрілися давні друзі-
Із журавликом лисичка,
Усім відома хитруничка.
Їх стосунки дружні, прості,
Кличе лиска друга в гості:
"Ти, журавлику, прийди,
Я прийму тебе завжди."
А журавлик подивився,
Чемно лисці поклонився,
І сказав їй дуже щиро:
"Прийду, люба, неодмінно!
І лисичка, аж співала,
Бігла, весело стрибала,
У хатинці прибирала,
Чепурилась, танцювала.
Рано-вранці вона встала,
Молока й крупи дістала.
І зварила на обід
Кашу. І спекла ще й хліб.
А журавлик чемний був,
Запрошення не забув.
На гостину до лисиці
Він прибув, не запізнився.
З хлібом гостя зустрічала,
На тарілочку поклала
Смачну кашу з молоком,
І всілася за столом.
Запросила й журавля:
"Сідай поруч, прошу я,
Друже мій, ти не вагайся,
Їж зі мною, пригощайся.
Може страва і проста,
Зготувала, як змогла.
І пекла я, і варила,
Мабуть більш, як дві години".
І журавлик стукав, стукав,
Дзьоб стомився, пекли вуха.
Голод вже його зморив,
Та нічого не вхопив.
А лисичка лизь та лизь,
То угору, а то вниз,
Все злизала язиком
І притихла за столом.
Посміхнулася лисиця,
Каже другу: "Не журися!
Вибачай дуже прошу,
Я тепер трохи посплю!"
І хоч гість голодний був,
Подякувать не забув.
Попрощався чемно, просто,
Й запросив лисичку в гості.
А лисичка усміхнулась,
Встала з лави, потягнулась,
І сказала журавлю:
"Ну, звичайно, я прийду!"
Цілий день відпочивала,
Вмилась, очі підвела.
Потім хвіст свій розчесала,
І пішла до журавля.
Журавель теж лиску ждав,
Кришив, різав, обробляв:
М"ясо, моркву і сальце,
Картопельку і яйце.
І варив, і пік, і смажив,
Приготовлене зібрав
І до глечика поклав.
Тільки впоратися встиг,
Як почув лисички крик:
"Де ж ти, любий журавлю,
Зустрічай мене, прошу!"
Той зустрів і не забувся,
Чемно лисці усміхнувся,
Посади її за стіл,
Поруч з нею і сам сів:
"Пригощайсь, прошу, лисичко,
Посмакуй, люба сестричко,
Чим багатий, тим і радий
Пригостити тебе тут,
Їж зі мною і смакуй!"
Облизалася лисиця
Усім відома жартівниця,
І до глечика сама
Потягнулась, як змогла.
Сидить лиска за столом,
Лиже глечик язиком.
Не радіє вже вона,
У глек не влазить голова,
Крутить нею на боки,
То туди, а то сюди,
Не дістати язиком,
Ні лапою, ні хвостом.
А журавлик не дрімав,
Не спішив, злегка дзьобав,
Помаленьку стукав, стукав,
Не стомились дзьоб і вуха,
Потім глянув на красуню:
"Вибачай,- каже,- лисуню,
За гостину отаку,
Ще приходь, дуже прошу!"
Розгнівилася лисиця,
Не сказала, як годиться,
Ні словечка журавлю
За гостину отаку.
І голодна, і сердита,
Йшла додому, як побита.
З того часу вже сама
Обминає журавля.
А мораль у казці впрок-
Для лисиць такий урок:
Як скупа в кого душа,
То не варта і гроша!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689341
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.09.2016
Один учень в 6-ім класі
став фантазувати:
"Треба завтра на контрольну,
калькулятор взяти.
Я тоді оті задачі
розв"яжу всі залюбки,
і забуду всі невдачі!"-
Отакі були думки.
То ж спокійно вклався спати,
до задач вже не сідав.
Рано - вранці калькулятор
до портфеля він поклав.
На уроці він спокійно
на вчителя поглядав,-
і тихенько, й непомітно
калькулятора дістав.
На сусіда ще поглянув,
той щось креслив і писав.
Він теж впевнено і сміло
вже на кнопки натискав.
Розв"язав сусід задачу,
він теж часу не втрачав,
і всі числа, що в задачі:
ділив, множив, віднімав.
Ну й не важко ці задачі
з калькулятором рішать...
Тільки щось у нього вийшло
маса хлопчика - тонн п"ять.
Ще такого в класі дива
не було між дітвори:
у задачі в нього другій
дівчат вийшло - півтори.
Що ж робити фантазеру,
як цей "вузол" розв"язать.
Калькулятор не поможе,
як не думать, не рішать!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688905
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.09.2016
Жив-був дуже мудрий цар,
чотирьох синів він мав.
Кожен з них мав певний дар,
звісно цар про це все знав.
Коли цар той постарів,
зібрав якось всіх синів.
На престолі він сидів,
на міцних дививсь синів.
Сини мовчки поруч сіли,
щось сказати не посміли.
Цар сказав: "Я вже старий,
мало в мене, діти, сил,
тож велике наше царство,
хочу я на вас покласти.
Треба вибрати із вас,
через певний, звісно час,
щоб наступником хтось став,
й царством вміло керував.
А для того, щоб узнати,
хто зуміє управляти,
я прошу, щоб кожен з вас,
царював би певний час.
Батька слухали сини,
хоч стурбовані були.
І призачив батько-цар,-
наймолодший щоб почав.
Зрозуміли все сини,
встали тихо й всі пішли...
Молодий все в руки взяв:
сад у царстві розквітав,
сонце гріло і світило,
додавало всьому сили,
все буяло і цвіло,
і раділо, й зеленіло.
Квіти вчасно зацвіли,
і співали солов"ї,
і птахи всі щебетали,
й люди радо працювали...
Задоволений був цар,
що розквітнув сина дар.
Коли другий царював,
дозрівати сад почав,
зерном ниви проростали,
люди вміло працювали,
все навколо усміхалось,
діти у річках купались,
все буяло і цвіло,
гарним все навкруг було.
Задоволений був цар,
що і цей син розкрив дар.
Коли третій царював,
золотим сад царський став,
все у ньому дозрівало,
людям радість додавало,
вони гарно працювали,
врожаї уже збирали.
Вітерець гуляв поволі:
у степах, лісах, у полі,
небо хмари колихали,
дощем землю умивали...
Пахло димом, сонним квітом,
і незвіданим ще цвітом,
прохолодою й теплом,
і морозом, і добром...
Задоволений був цар,
що і цей син розкрив дар.
Як червертий царював,
тихо сад відпочивав,
землю вкрило покривалом,
і все біло - білим стало,
скрізь лунав дитячий сміх,
веселив людей усіх.
А ті знову працювали,
господарство розвивали.
Хоч і холодно бувало,
це нікого не лякало...
Знов радів старенький цар,
показав і цей син дар.
Знов зібрав синів всіх цар,
похвалив за їхній дар.
І велів, щоб всі вони,-
так по черзі все вели,
всі потроху царювали,
дари свої розвивали,
все живе оберігали,
земне царство звеличали.
Зрозуміли все сини,
вони ж дружними були,
батька дуже шанували,
заповіт його прийняли...
Мораль в казці зрозуміла:
все робити треба вміло,
і друг другу помагати,
й міру всьому треба знати!..
Я надіюсь читачі,
зрозуміли мене всі:
весна, літо, осінь, зима-
гарна кожна є пора...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688496
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.09.2016
Я згадую часто години,
коли ми з братом ще малі,-
при лампі уроки учили
у хаті своїй, у селі.
Бабусю, що на прядці пряла,
щоб потім виткать полотно.
І нам казки розповідала,
хоч бідно, та гарно нам було.
Матуся долю вишивала
на полотняних рушниках.
Вечірня тиша колихала
нас на мрійливих парусах.
А ще матусенька співала
журливі, лагідні пісні.
І нам здавалось оживали
матусі мрії весняні.
Як вона татка проводжала,-
на ту, далеку вже війну.
Її пісні ті зігрівали,
вертали в літо, і весну.
Війна усе у нас забрала,
та все ж лишились ми живі.
Ми з нею татка свого ждали,
та він загинув на війні.
В дитинство спогад знов вертає
на рідний вогник у вікні.
Мамина пісня зігріває
тепер в сумні й погожі дні.
Десь загубилося дитинство,
все що було таке живе:
Мама, бабуся й небо чисте
пам"ять назавжди збереже!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688329
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.09.2016
Вже весни мої відлетіли
і дні золоті, і літа.
Здається і мрії змарніли,
і осінь стежки заміта.
Хоч осінь невпинно збігає,
я жду ще добра і тепла.
На п"яти зима наступає
і смутком мене накрива.
Сховалося сонце за хмари
і птахи принишкли чомусь.
Лиш плаче десь тихо гітара,
можливо там гірше комусь.
Когось десь забрала кістлява,
в останню далекую путь,
чи зникла від болю заграва,
а може життя зникла суть?..
Хоч осінь моя вже збігає,
та ж мрія і в зиму жива.
Ще снігом мені заморгає,
що це - не кінець, це - жнива!
Ще зірка моя не згоріла,
чекає мене в небесах.
І зиму свою я зустріну,
уже наяву, а не в снах.
І я ще надіюсь на щастя,
що в душу ще прийде весна.
Зима моя буде ще краща,
якщо закінчиться війна!..
Хоч весни мої вже минули,
і дні золоті, і літа.
Та мрії мої не заснули,
це ж осінь моя золота!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688041
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.09.2016
Відспівало літо, літо віддзвеніло,
Вже дозріли в мене яблука в саду.
Ти мене чекаєш, моя рідна школо,
Я спішу до тебе, знов до тебе йду!
Хоч прощаюсь з літом, та я не сумую,
І сміються в мене очі і уста,
Бо сьогодні знову друзів я зустріну,
Несе мені радість осінь золота.
А мені сміється сонечко привітне,
Розсипає небо навколо блакить.
Знову відкриває двері моя школа,
Так приємно з нею і надійно жить.
Літо відспівало, літо віддзевіло,
Стріне мене в школі радо дітвора.
Буду вчить задачі розв"язувать вміло,
Веде мене в школу стежка золота...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687432
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.09.2016
Уклін тобі, найкраща наша школо,-
Від твоїх зрілих й вірних школярів.
Уклін тобі, була і є ти домом,-
Від вірних доньок і твоїх синів!
Привіт тобі і слава, рідна школо,
Нехай лунає музика і спів.
Ми шлем тобі своє вагоме слово,
Прийми від нас і доземний уклін!
Салют тобі, чарівна наша школо,
Нехай завжди звучить дитячий сміх.
Наші слова і вдячності, й любові,
Як неповторний, чистий перший сніг!
Слава тобі, ласкава наша школо,
Учителям і всім працівникам,-
Нехай звучить і музика чудова,
Пісні і квіти - все сьогодні, вам!
Вічно живи, чудова наша школо!
А твої вірні доньки і сини,
Для тебе все зробить завжди готові,
Щоб всі щасливо в світі цім жили!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687220
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.09.2016
Сьогодні: "День Знань" і свято "Першого дзвінка". На жаль всі шкільні дійства, тепер проходять без мене. Але вони живуть у мені і в моїх спогадах. Мої маленькі дівчатонька Саша, Поліна і Віолета, які частенько навідувалися до мене влітку, заспішили до школи. Навчаються вони відповідно у 4, 3 і 2 класах. А мені нічого не лишилося, як поринути у спогади. Більше 48 років я віддала роботі в школі. За цей час я була свідком і активним учасником багатьох шкільних свят. Але найпишнішими, найурочистішими і найнезабутнішими для мене були і залишаються свята Першого і Останнього дзвінка. Звичайно тепер вони і цікаві, і досконалі, і переповненні урочистостями:гостями, подарунками, квітами, піснями, музикою,жартами... У мій час все було набагато простіше, але дуже хвилююче. Ось про наш із братом перший шкільний день я й хочу повідати читачам і дописувачам нашого поетичного клубу.
І донині пам"ятаю, як ми чекали свого першого шкільного дня. Хоч брат і трохи старший від мене, та мама віддала нас до школи разом. Це був другий післявоєнний навчальний рік. Годинників тоді не було, і мама збудила нас рано-ранесенько. На столі нас уже чекав сніданок, а на стільцях чисте вбрання. Мама наказала нам бути уважними, слухати вчительку, ні в якому разі не запізнитися. Мама пішла на роботу, а ми з братом сторожко спостерігали за рухом на вулиці. Щойно помітили, що старші учні йдуть до школи, швиденько перевдяглися і, разом із сусідськими дітьми, босоногою ватагою рушили в бік школи. Здолавши половину шляху, ми побачили, що нас піджидають старші діти. Ми боязко наблизилися до них, а вони запитали, чи взяли ми папір і олівці. Почувши наше: "Ні!" Звеліли повернутися і прихопити все необхідне. Звісно, ми повернулися. А коли знову здолали половину шляху, старші хитруни сповістили нам: "Ну, дурки, вертайтеся! Першого дня вам брати нічого не треба, ви ж ще писати не вмієте!" Ми знову вернулися. Коли ж нарешті завітали до школи, то звісно ж запізнилися. Лінійка біля школи вже закінчувалася, то ж ми і не почули, що там говорили. Вчителі забрали своїх учнів і повели до класів. Ми попленталися за першачками, їх було багато і дві вчительки. Дітей швидко розсадили на лави, які стояли за довгими столами, а ми тишком-нишком теж зайшли. Брат одразу знайшов друзів по футболу і примостився біля них. А я місця не знайшла і стала під стовпом, що підпирав стелю класу.. Вчительки по черзі підзивали учнів до столу і записували дані про кожного з них. Стояти мені довелося довго і я замислилися. І аж здригнулася, коли почула голос учительки: "Дівчинко, біля стовпа у червоній косинці, підійди!" Я несміливо підійшла до столу і тихенько дала відповіді на запитання вчительки. Потім вчительки розділили нас на два класи. Я потрапила у клас "А", а брат у клас "Б". Нам оголосили перерву. Вчителька зібрала клас "Б", та й повела в інше приміщення, а клас "А", залишився у цьому ж приміщенні. Мені було лячно залишатися без брата, та вийшовши на подвір"я, я побачила сусідського Гриця, який, ридаючи, біг до нас зі словами: "Колю, я без тебе не хочу!" Тоді моя вчителька, взяла його за руку, гуклула його брата Колю, та й повела обох до класу "Б", а назад повернулася з моїм Васильком. І я дуже зраділа цьому. Вчителька ще раз з нами познайомилася, зробивши перекличку, розсадила за столами, розповіла, з чим нам приходоти завтра, та відпустила додому. Так почалося наше навчання.
А я ось пишу і все це стоїть перед моїми очима. Уже давно немає і Колі, і Васі, та мабуть і багатьох інших, а спогади залишились і живуть у мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686985
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 01.09.2016
Школо, рідна, ти, як сонце, І про болі забуваю,
Світиш над горою. Й серцем воскресаю.
Як до тебе наближаюсь, Ніби в мене ростуть крила,
Щось стає зі мною. І я оживаю.
Друзі, діти, ніби зорі,
Що світять ночами.
І я в школі, як у морі,
Пливу з парусами.
Тут працюю, щось шукаю, Бо життя мене згинає,
Як вітер у полі. Як вітер гне лози.
Тут життя моє минає, Щастя мало мені впало,
Хоч і в важкій долі. А все більше сльози.
Чи дощ сіє, чи день ясний,
Я спішу до школи.
Тут життя я відчуваю,
Й висушую сльози.
А можливо в світі цьому Важко жити, та живу я,
Від Господа - Бога,- Наперекір долі.
Мені була призначена,- І можливо, що й згорю я
Ця шкільна дорога. Огнищем у школі...
1995 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686850
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.08.2016
Не впало, не сіло, Весь вік працювала
кудись відлетіло. в болото не впала...
Ну що ж це таке? Що таке?.. І навіть в пошані була.
Та я ж не сиділа, Завжди поспішала,
як пташка летіла і втоми не знала,
і в зиму, і в літо жарке. в надії і вірі жила.
Була я красива,
весела, щаслива.
Життя, як цікаве кіно.
Раділа, любила,
дітей народила.
І звідала все, що дано.
Куди ж усе ділось? Не все я зуміла,
Чи десь розчинилось, кудись зникла сила,
неначе його й не було. уже і сліди замело.
Вже серце зболіло, Чогось спохмурніла,
в душі посіріло, вже старість зустріла,
і сумно за тим, що було... і в осінь життя повело.
Усе промайнуло,
чи це я заснула?
За обрій і кличе, й несе.
Та все ж є надія,
і мрії, і віра,-
в онуках і дітях живе.
І я потихеньку І діти здорові,
ступаю легенько, і внуки чудові,
хоч стежка нерівна стає. Життя недаремно пройшло.
Бува й спотикаюсь, Не впало, не сіло,
та все ж сподіваюсь, і не відлетіло,
що буде ще гарне моє. все те, що найкраще було!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686695
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.08.2016
Свобода!.. Воля!.. І ганьба...
І люди звикнути не можуть,
Що в нас неправда ожива,
Й все поглинає переможно.
Лиш олігарх в раю живе,
Народ бідніє й вимирає.
І як бур"ян бандюг встає:
Краде, руйнує і вбиває.
На люд простий усі плюють,
І кров, як воду, з нього точать.
Самі у розкошах живуть,
А людям голови морочать.
У владі теж є шахраї,
Що мають надприродні статки.
Й завжди в усьому лиш свої
Круті встановлюють порядки.
Сусід вже в очі нам плює,
Й на нашу неньку Україну,
Криваві жерла свої шле,
І залишає лиш руїни.
Вже третій рік іде війна,
Вбива людей наших на сході.
Як ненажерлива чума,
Загроза Миру і Свободі.
Чи там "вгорі" сліпі й глухі,
Не чують голосу народу,
Ворожі там є і лихі,
Продать готові вже й Свободу.
А люд терпить і чогось жде:
Стогне, горює, гине, плаче.
І старцювать у світ іде,
Уже й вороння за ним кряче.
Та небо ж синьо - голубе,
Відходять з нього грізні хмари.
Народ, я вірю, прожене
Отих круків всіх яничарів.
Та ж знають всі: ми - не раби,
Зумієм знов розправить крила,
І не допустим більш ганьби
На нашій рідній Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686453
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.08.2016
Вже відійшов чарівний Спас,
За ним відходить диво - літо.
І рукавиці про запас
Готують люди працьовиті.
Давно вже скошені поля,
Сповиті в спокій ліси й луки.
Вірою сповнена земля,
Готова з літом до розлуки.
І дні все меншими стають,
І сойки десь в степах голосять,
Спокою світу не дають,
Спинить війну і вони просять.
Про щось шепочуться садки,
Трави вмиваються росою.
Чарівний місяць і зірки
Світ переповнюють красою.
Люди працюють дотемна,
Стрічають осені дарунки.
Їх ще здивує жовтизна,
Зчарують осені гатунки.
Вже відійшов чарівний Спас,
За ним відходить диво - літо,
Сьогодні, завтра й повсякчас
Мрії людей про Мир в цім світі.
Хоч не минув ще літа час
І ранки світять просинню.
Та вже відчутно диво - Спас,-
Межа між літом й осінню!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686445
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.08.2016
У кожної людини є родина,
І Батьківщина, й рідна сторона.
У мене Батьківщина - Україна,
А в ній - моя Долинська степова.
Долинська - моє місто калинове,
Найкраще, найрідніше,степове.
Спасибі, що ти є і світі цьому,
Не можна не любить мені тебе.
Куди б не повернула мене доля,
До тебе неодмінно повернусь.
Рідне моє місто калинове,
До тебе, як до матері горнусь.
Долинська - моє місто калинове,
Найкраще, найрідніше, степове.
Спасибі, що ти є у світі цьому,
Не можна не любить мені тебе.
Рідне місто, ти завжди зі мною,
Тобою і живу я, і горджусь.
Рідне моє місто калинове,
Я тобі, як Богу, поклонюсь.
Долинська - моє місто калинове,
Найкраще, найрідніше, степове.
Спасибі, що ти є у світі цьому,
І вічно буду я любить тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686266
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.08.2016
Вітер, буря, дощ і град,
спека, холод, землетруси,-
Сонця це диво - парад,
й випробовування людям.
Час доби, темінь і світло,
весна, осінь, зима, літо,
Сонця це диво - орбіта,
щоб усе росло і квітло.
Сонце світить, сонце гріє,
хоч буває і пече.
Небо сонечку радіє
і вода в річках тече.
Місяць, зорі і планети
роблять свій круговорот.
Все від сонечка залежить,
від його диво - турбот.
Моря, ріки, океани
і повітря, і земля,
ліси, гори і вулкани
сонце вміло оновля.
І до сонця люд весь очі
й свої руки підійма,
щоб і дні, і диво-ночі
були сповнені тепла.
Бережіть, люди, життя,
землю й всі її дарунки,
сонця світле майбуття
діти матимуть й онуки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685917
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.08.2016
Країна в бризках сонячних
у цей серпневий день.
І вечір буде зоряний,
наповнений пісень.
І люди задоволені,
на свято усі йдуть.
І бідні, і знедолені
пісні хочуть почуть.
У свята ж вірить хочеться,
не можна жить без свят.
Та декому не можеться
і свята зустрічать.
Людям послухать хочеться
зворушливі пісні.
На сході бої точаться,
люди й пісні сумні.
Живуть люди у клопотах
сьогодні, як завжди.
Шукають в старих ворохах
загублені сліди.
На скронях щодень більшає
жури і сивини.
І доля не світлішає
від болей і війни.
Хоч день сьогодні сонячний,
є радість на устах.
Та дуже бува боляче
і на яву, і в снах.
Простий наш люд турбується,
та не шукає рай.
І мріє він, і молиться:
-Нас, Боже, не карай!
Всі негаразди й прикрості,
хоч в цей день зупини.
Пошли хоч трохи радості
без болей і війни!
Багаті хай не гарбають,
у них і так все є.
В людей сльози не капають,
хоч в свято це своє.
Нехай вже не багатшають,
багаті й не гребуть.
А бідні не біднішають,
по-людському живуть.
Бо ж люди ще надіються,-
мине лиха доба.
Працюють, не жаліються
і ждуть лише добра.
Нехай війна закінчиться,
і МИР прийде навік.
Святом й піснями гріються,
бо ж свято це для ВСІХ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685543
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.08.2016
Двадцять п"ять минає літ,
в нашім ріднім краї.
Здивували ми весь світ,
скинули кайдани.
Двадцять п"ять, скажу я вам,
не так уже й мало.
Тільки жаль,що не всім нам
жити краще стало.
Слава Богу ще живем
у рідному краї.
І вгорі на небесах,
сонце й нам сіяє.
Спокій наш, навіть у снах,
не завжди буває.
Чомусь Бог на небесах
бідних знов карає.
Щось ми робимо не так,
чи молимось мало?
Чи згубили свій талан,
жить ще важче стало.
Ми ж боролися за Правду
і за кращу долю.
Вибирали щораз владу,
ніби ж із народу..
Та там всі, ніби "божки"
керувать не вміють.
Запихаються грішми,
негаразди сіють.
Засіяли в українців
розбрат, недовіру.
Наплодили братовбивців,
що гірші за звірів.
Розділило нас життя
на багатих й бідних.
Хто зумів шось прихопить,
той живе безбідно.
Задарма Крим віддали,
йде війна на сході.
Бідним стало і важким
життя у народу.
Доля стала не проста,
ще й несправеллива.
Убива людей війна,
в чім наша провина?
То ж пора вже усім нам
висновки зробити.
Щоб хоч донькам і синам
краще стало жити.
Відженемо ворогів,
хай навіки згинуть.
Мрії сповнені таїн
у майбутнє линуть.
Нам сьогодні 25!!!
Люди в нас чудові,
Вміють добре працювать,
мають будуть щасливі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685360
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.08.2016
Сьогодні щось невесело, Губатий вітер крутиться,
хоч ще і не зима. рве гілля й нахиля.
І сонечко сховалося, І звуки глухі чуються,
й на сході йде війна. і тріск, і гуркотня.
Природа нині вже така,
що нам не помага.
Нестатки скрізь, й біда гірка
у пустку загляда.
Життя важке і час збіга, І хати постаріли всі,
на краще змін нема. схилились до землі,
Пустка в селі і край села, бо у селі лишилися
а прийде ж ще й зима. лише старі й малі.
Он дід зігнувсь старесенький,
не йде, а шкандиба.
За ним песик малесенький
пилюку підійма.
Болять у діда ніженьки, А он бабуся зігнута,
болить і голова. на лавочці сидить.
До неба здійма рученьки, Чи їсти в неї нічого,
щось в Бога вимоля. чи серденько болить?..
Задумана, засмучена,
давно живе одна.
Була ж колись усміхнена,
і жвава, й чепурна.
І дід той, і бабусенька,- У місті десь затримались,
давно одинаки. та там уже й живуть.
Їх дітоньки ріднесенькі Чи раз, чи два щомісяця
не кинули таки. їм поміч надають.
Допоки літо-літечко,
онуки в них живуть.
І лагідно, як квіточки,
їм щастя додають.
Як літечко кінчається, А треба ж якось вижити,
їх туга обійма. осінь мине й зима.
Вже їм не посміхається Біди до дна знов випити
ні осінь, ні зима. й діждатися тепла...
Вже осінь наближається,
а потім і зима.
Їх старість спотикається
і сил уже нема...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685203
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.08.2016
В однім селі на Україні,
У малій старій хатині,
Дід Андрій з сім"єю жив,
Отой, що ріпку посадив.
Була у дідуся Андрія
Жінка, що звалася Марія,
Ганнуся, внученька його,
Сином привезена в село.
У внучки, доброї Ганнусі
Вже появились добрі друзі:
Собачка Фінка, кіт Мурко
Й веселе мишеня Сірко.
Узяв дідусь якось із ранку:
Сапу, граблі й пішов на грядку,
Земельку гарно обробив
І ріпку-дрібку посадив.
Щодня ходив дідусь на грядку:
Полов, сапав і доглядав.
І воду він носив щоранку
Ту ріпку-дрібку поливав.
Трудився дід Андрій немарно,
Зійшла та ріпка дуже гарна.
Зросла велика, чарівна,
Як у Андрія голова.
Дивився дід,радів, сміявся.
Прийшла пора вже ріпку рвать.
З усіх боків за неї брався,
Не зміг з землі її дістать.
Покликав він бабу Марію,
Удвох за ріпку узялись.
Тягнули довго і уміло,
Та тільки потом облились.
На поміч діду і бабусі
Прибігла внученька Ганнуся.
Утрьох вже ріпку ту тягли,
І знову вирвать не змогли.
Тоді їх внученька Ганнуся
На поміч діду і бабусі
Собачку Фінку привела,
Щоб ріпку вирвать помогла.
Вже вчотирьох взялися дружно
За ріпку із усіх боків,
Тягнули старанно і мужньо,
Ріпка застрягла наче віл.
Прибіг на поміч кіт Мурко,
У п"ятьох тягнули, аж гуло.
Довго, аж доки не стемніло,
Та знову вирвать не зуміли.
Задумавсь дід й баба Маруся,
І внучка милая Ганнуся...
Аж тут на поміч їм прийшло
Маленьке мишеня Сірко.
Гуртом, напружили всі сили
Й ріпка на землю всіх звалила.
А мишеня оте Сірко
Швидко у шпарку утекло.
Зраділи всі: Андрій, Марія,
Ганнуся, Фінка і Мурко.
Всім дуже весело було,
Ту ріпку їло все село.
Таке трапляється і нині
На нашій рідній Україні.
Лиш треба в мирі усім жити,
Трудитись, дбати і дружити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685022
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.08.2016
Є на Україні нашій села,
Різні є: великі і малі.
Серед них похмурі є й веселі,
А одне - найкраще на землі.
Це село в центральній Україні,
Це - моя Верблюжка степова.
Щось козацьке чується у ньому,
В цьому світі кращого нема.
Як дзвінок, дзвенить Верблюжка - слово,
І приємно чути це мені.
Легко вимовляється й чудово:
Лиш одна Верблюжка на землі.
Там завжди колоситься пшениця,
Верби і калина там ростуть.
Любе серцю часто мені сниться
І найкращі люди там живуть.
265 - селу моєму,
Та воно для мене, як весна.
Повертаюсь знову я до нього,
Бо для мене крашого нема.
Як дзвінок, дзвенить Верблюжка - слово,
Всім приємно чути це й мені.
Чуєте, верблюжці, як чудово,
Лиш одна Верблюжка на землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684839
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.08.2016
Я звертаюся до БОГА
в БОЖИЙ ЯБЛУНЕВИЙ СПАС:
-Підкажи вірну дорогу,
і дай сили про запас!
Прошу, вислухай благання,
нищить ворог рідний край.
СИЛА наша у ЄДНАННІ,
БОЖЕ, ВІРУ нам надай!
Ще подай нам і НАДІЮ,
ворогів усіх здолать.
Свою рідну УКРАЇНУ,
Ми готові захищать!
Відведи злих воріженьків,
від біди нас захисти,
всі чужинські витрибеньки
СИЛИ дай перемогти!
Поможи здолать безладдя,
час єднання вже настав,
дай нам, БОЖЕ, МИЛОСЕРДЯ,-
для життя і добрих справ!
А ще, БОЖЕ, дай нам РАДУ,-
зберегти своїх синів,
відстоять свою СВОБОДУ,
від зломовних ворогів!
Поможи відкрити ПРАВДУ,
бо ж без неї ми в тужбі,
вороги є й поміж нами,
нам відомо це й тобі!
Звільни, БОЖЕ, нас від рабства.
Наші доньки і сини-
прагнуть МИРУ, ВОЛІ, БРАТСТВА
і сьогдні, і завжди!
Ми молитись будем БОГУ,-
і у свята, й в будні дні.
Вірим БОГ нам допоможе
ворогів здолать в війні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684632
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.08.2016
Я в фотографії вдивляюсь на стіні,
Ти посміхаєшся з них лагідно мені.
Ти зачудовоно в саду нашім стоїш,
На мене дивишся спокійно і мовчиш.
Постійно я на фотки всі твої дивлюсь,
Ковтаю сльози й Богові молюсь.
І хоч в твоїй кімнаті я тепер одна,
Не хочу вірить, що тебе, сину, нема...
Я про земне тобі, синочку, розкажу,
І як без тебе в світі я тепер живу.
Це така доля випала мені сумна,
Так важко жить, коли тебе, сину, нема...
А твоя яблунька вже виросла давно,
Легенько стукає щодня мені в вікно,
Вона сумує за тобою, як і я,
Не хоче вірить, що тебе, сину, нема.
Дозрілих яблук я нарву в нашім садку,
І на могилку їх до тебе понесу.
Спокійно спи, синочку дорогий,
В моєму серці ти завжди живий!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684434
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 18.08.2016
Синьо-жовтий, жовто-синій
України гордий стяг.
Як захистим його нині,
Майорітиме в віках.
З ним працюєм й йдем до бою,
В мирні і в воєнні дні.
З ним готові ми сьогодні
Засвітить нові вогні.
Наші мрії і надії
Не померкнуть у віках,
Стане Віри в нас й Любові,
Зберегти наш сонця стяг.
Стяг - це слава України,
Це знамено, як зоря.
Він для того, щоб Вітчизна
ще сильнішою була.
Щоб в полях завжди шуміли
і пшениці, і жита.
І всі люди розуміли,
Земля вільна розквіта.
І війна, щоб закінчилась,
Негаразди відійшли,
Й вороги, щоб зрозуміли,
Ми сильніші, ніж були.
Дано Богом вік прожити,
Неповторний пройти шлях.
Лише корисне робити,
Нести гордо волі стяг.
І байдужим нам не бути,
Все тримать в своїх руках,
Лиш добро завжди робити,
Щоб не зникнути в віках!
Жовто- синій, синьо- жовтий,
Майорітиме завжди:
Вчора, завтра і сьогодні,
Він- безсмертний, як і ми!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684247
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.08.2016
Літа пісні, завжди ясні,
в промінні білім.
Нема війни, нема жури,
а є надії.
Я прислухаюся до них,
в душі тривога.
Я чую гул звуків страшних,
сильніші грому.
Чи ті страхи линуть з імли,
чи йдуть зі сходу?
Я відчуваю звук війни,
страхи народу.
Мої думки линуть в роки
мого дитинства.
Тоді страхи до всіх ішли
від злих фашистів.
У нас страшна тоді війна,
вбила дитинство.
Чому ж тепер, знову вона,
прийшла нечиста?
Звуки жури, звуки війни,
з вихровим вітром.
І її дзвін іде з імли
над білим світом.
Чия ж вина, що знов війна
вбива дитинство.
Її луна знов долина
до сердець чистих.
Долю прошу, Бога молю,
війну спинити.
Щоб не було горя й жалю
в літа й дитинства.
Нехай ясні літа пісні
линуть над світом.
І без війни пливуть рясні
у небі чистім.
І хочу я, і люди всі-
війну спинити.
Щоб людям в місті і в селі
спокійно жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684032
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.08.2016
Синій, тихий, гожий Мене вели далі
вечір був, як день, у садки й гаї.
сповнений любов"ю Де пісні співали
й лагідних пісень. диво-солов"ї.
Пісні ті чарівні
і далі ясні.
Очі твої сині,
як і ті пісні.
Пісні пречудово Тоді у гайочку
соловей співав. я сплела вінок.
А ти мені ніжно А ти із кленочка
про любов шептав. наламав гілок.
Ще й нарвав травички,
м"яти й лопухів,
кульбабок й сокирок
і ще й чебреців.
Постелив постельку Я не пам"ятаю,
з трав тих і гілок, що далі було.
й мені на голівку У нас на весіллі
ти надів вінок. було все село.
Роки пролетіли,
вже тебе нема.
Та я ще ходила
у гайок одна.
Солов"ї затихли А якщо й співають,
уже в тім гаю. то вже не мені.
Десь я загубила А для тих, хто ходить
молодість свою. тепер у гаї.
Вже я постаріла,
сил уже нема.
У гайок стежина
терном поросла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683858
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.08.2016
Гарна в мене є ідея:
в день, багатий на свята:
всім любити Маккавея,
в нім любов і доброта.
За любов свою і віру
постраждала вся сім"я:
сім братів і їхня ненька
від сирійського царя.
Замордовані жорстоко,
попри болі, без каяття,
не відмовились від Бога,
Богородиці й Хреста.
Надихнули Мануїла,
всіх прихильників Хреста
і здобули перемогу
в боротьбі проти царя.
У цей день князь Боголюбський
переміг волзьких булгар,
захищав людей і землю
із молитвами Христа.
Чесний Хрест і ще й ікони
Богородиці й Христа
променилися іскристо
сяйвом волі і життя.
Супротивники злякались,
відступили і втекли.
Отак свято появилось-
Перший Спас і на віки.
Носить свято Маковія
в Україні неспроста,
бо у святі Божа воля:
Батька, Духа й Ісуса Христа.
Свято гарне Християнське,
свято волі і тепла.
А ще зветься цей Спас Мокрим
для наснаги і добра.
Отож я в цей день бажаю:
сили, волі і снаги,
жить у Правді і Свободі
і щоб зникли вороги!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683646
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.08.2016
Сьогодні в місті і в селі І людям важко працювать
жара і спека. в спекотну пору,
І важко дихати землі, то ж тінь доводиться шукать,
й вітри далеко. річки і море.
Та нам до моря тепер: зась,
бідні до краю.
Туди вже їздить тільки знать,
нам не по карману.
Отож живем в спекоті ми, Жара вже скоро відійде,
звісно, страждаєм а з нею й літо.
До моря їдуть лиш пани, І осінь холодом подме,
дощу чекаєм. морозом й вітром.
Нам не змінити цей процес
й земні закони.
Хоча й великий є прогрес,
є й перепони.
Ми спеку цю переживем Лиш би закінчилась війна,
у літнім полі. що йде на сході.
І свою Віру збережем,- На спеку в нас немає зла,
на кращу долю. вірим природі.
І живемо, й працюєм всі
навіть у спеку.
Війні ми кажем своє: "НІ!"
на всю планету...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683476
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.08.2016
Крізь імлу сяйвом зоріє
ранок сонцем променить,
і промінням сяє, й мліє
сонця радужная мить.
З очерету виступає
білий лебідь в тиху синь,
довгу шию витягає
і зоріє десь у вись.
Погляд чистий і надійний
досягне, навіть, вершин,
розпускає диво - крила,-
гордий, вірний землі син.
Був в степах, в горах, в пустині,
бачив села і міста.
І не зраджував країні,
хоч і сила вже не та.
Він напевне розуміє,
хоч минув вже сонний сплін,
побороть лиху годину,-
вже забракне йому сил.
Все хороше вже минає
і зів"яв його вінець.
Як і люди, він все ж знає,
що війні прийде кінець!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683472
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.08.2016
Підійшла донька до тата
і мовила слізно:
"Пора, тату, мені заміж,
щоб було не пізно!"
І сказав на це їй тато:
"Що це за сюрпризи,
тоді вийдеш заміж,
як минеться криза!"
Насупилась дуже доня,
повторя завзято:
"Мені треба заміж,
не буду чекати!"
"А ти хоч кохаєш!"-
запитала мама.
А дочка їй каже:
"Це вже моя справа!"
"Ну, а він кохає?"-
батькові цікаво.
А дочка затято:
"Це вже його справа!"
"Одягати й годувати,
хто буде, цікаво!"
А дочка, як з автомата:
"Це вже ваша справа!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683068
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.08.2016
Сидить бабця біля груби,
Горнеться до діда:
" А чи знаєш, ти,мій любий,
У нас будуть діти!.."
"Діти? Що ти? Як? І звідки?"-
Дід злякався дуже.
"Завтра пенсію получим,
От вони й прибудуть!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682871
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.08.2016
Я молюся Богу
і його благаю-
дать прихильну долю:
для мого народу
і рідного краю.
Щоб в дітей дитинство
було чародійне,
в жінок материнство-
спокійне й надійне.
Чоловікам - силу,
мудрість і відвагу,
постійну роботу
і гідну зарплату.
Молодим і зрілим-
не втрачати мрії,
старим і похилим-
любов і надію.
І прошу я дуже,
щоб завжди і всюди,
не були байдужі
усі наші люди-
до мук і страждання,
й прагли до єднання.
Бога молю й долю-
стражденним - спасіння,
невільникам - волю,
спокій і терпіння!
Учням і студентам-
потяг до навчання,
батькам і родинам-
любов й піклування
Всім дорослим - мудрість,
закоханим - зустріч,
щоб жили в любові
і були здорові,
щоб любовна ніжність
їх не полишала
і в житті постійно
наснагу давала.
А ще прошу Бога
землі дать вологу
і степам - роздолля,
а вітрам - приволля,
горам й скелям - твердість,
а дружбі - відвертість,
безперечну гідність,
помірну - покірність.
Всім справам - вагомість,
талантам - відомість,
місяченьку - сяйво,
щоб було не зайвим,
небесам - блакитність,
сонечку - привітність,
сузір"ям - прихильність,
хмарам - диво-милість.
Щоб усі прощання
не були печальні,
розлуки - невічні,
зустрічі - привітні.
А ще: ранкам - свіжість,
пісням - щиру ніжність,
усім дням - роботу,
вечорам - турботу,
ночам - спокій й тишу,
безхатченкам - кришу...
Рослинам - тепло,
а людям - добро,
усім - рідну мову,
і щирі розмови,
щоб молились Богу,
й дякували долі...
Історії - правду,
сьогоденню - Миру,
майбутньому - Віру,
Любов і Надію!..
Від душі і в міру
усі побажання,
прийміть мої щирі-
мрії й сподівання!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682685
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.08.2016
Червоніє калина,
знов в садках і дворах,
доглядає онука,
і не спить по ночах.
У калини листочок
захитався у сні:
"Виростай, будь щасливий
ти на рідній землі!.."
Ягоди на калині
заблищали в росі,
проводжає онука,
він всміхається їй.
У калини листочок
захитався у сні:
"Бережися, онучку,
в цій жорстокій війні!"
Червоніє калина,
знов тепер, як колись,
внук шепоче бабусі:
"Повернусь, не журись!"
У калини листочок
захитався у сні,
десь воює онучок
на донецькій землі.
Стали довгими ночі
і тривожними дні,
виглядає онука
і живе, як у сні.
У калини листочок
знов тріпоче у сні,
і здається онучок
усміхається їй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682498
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.08.2016
Напишу пісню Напишу пісню
про маму й тата. про доню й сина,
І дам їй силу про Україну
завжди звучати. і про калину.
Моя країна-
найкраща в світі,
моя родина-
онуки й діти.
Степи широкі, У небі чистім
сонячні днини. світяться зорі,
І синьоокі а мені добре
річки й долини. в своєму домі.
А біля дому
росте калина,
оберігає
мою родину.
Я довіряю Найбільша мрія:
їй свої мрії, війну спинити,
і свої думи, в своїй країні
плани й надії. у мирі жити.
Щоб мали люди
здоров"я й сили.
В селі і в місті
росла калина.
В моїй країні Щоб була втіха
ожила правда, і цвіли квіти,
зникли навіки а олігархи
брехня і кривда. зникли навіки.
Хлопці й дівчата
всі чорнобриві,
дорослі й діти
були щасливі.
І бід, і горя Пісень чудових
люди не знали, є вже багато.
пісні душевні Та я ще хочу
завжди звучали. свою додати!
Співайте,люди,
в селі і в місті,
хай завжди будуть
в вас добрі вісті!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682321
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.08.2016
Колись було депутатів
усі люди знали.
Бо ті вміли працювати
й хабарів не брали.
На фабриках працювали,
на заводах, в полі,
щось в країні будували
для свого народу.
І навчалися, й служили,
й були не багаті,
у Верховну приїжджали
закони приймати.
Хоч й тоді було неправди
багато в Верховній,
та з народу депутати,
були все ж шановні.
Теперішні депутати
ніде не працюють,
ходить можуть і ще й спати,
й своє щось мудрують.
А бува, що їх й немає,
десь у своїй справі.
А засідання триває
в напівпустім залі.
Без потреби блокувати,
комусь дати в пику.
І не хочуть вони знати
про біду велику.
Що народ збіднів до краю,
йде війна на сході.
Вони ж дуже поспішають
відпочить на морі.
Лиш три місяці щороку
їх час у Верховній,
вистачає в них нівроку
на бізнес по повній.
І не хочуть вони знати,
як люд виживає,-
на копійчані зарплати,
якщо й ті він має.
Всім відомо, що багаті
ще більш багатіють,
ну а бідні й небагаті
паски затягають.
Яценюк прем"єр яскравий
сприймавсь негативно.
А пан Гройсман, хоч цікавий,
та не позитивний.
Обіцяв пан Яценюк:
"пулю в лоб послати".
Панок Гройсман Володимир,-
щось нам показати.
Хоч минуло вже 100 днів
його управління,
чи забув про поклик слів,
чи нема уміння.
Щось не видно перемін,
у сторону кращу.
живуть люди, як жили,
хоч і не ледащі.
І парламент не прийняв
законів про зміни,
і прем"єр не показав
що зробить в країні...
Отож, люди, як жили,
так і будем жити,
ще бідніші станем ми,
й тільки воду пити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682145
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2016
Вітер гойдає тополю,
Сойка кричить з чагарів.
Ми не зустрілись з тобою,
Ти мене знову підвів!
Згадки мої від учора,
В новій постійності змін,
Не залишили надії...
Може прийти не схотів?..
Клекіт незвичний у небі,-
Рветься з потоку надій.
Може вже нам і не треба,-
Зустрічей наших і мрій.
Ні! Не держу я образи,
Ти не прийшов...Не зумів...
Зірка моя не погасне,..
Сойка кричить з чагарів.
Я вже не жду...Відпускаю
Пориви спільних надій.
Бути...Не бути... Не знаю,..
Вітер і рвав, і гудів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682101
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2016
7. Одна бідна удовиця
Стала хникать і молиться:
Он калина чарівна,
Кожен все про неї зна.
А про мене всі забули, а можливо і не чули.
8. Тихо-тихо цокотуха,
Обізвалася подруга,
Подивися навкруги,
Окрім тебе тут є ми:
Липа, дуб, сосна, верба,
Явір, клен, ти не одна.
9,10. Глянула навколо і причепурилась,
Рано до схід сонечка росою умилась:
Ех і гарні в мене квіти,
Чом же діткам не радіти,
Кращої за мене тут немає,
А зимою кашу з мене кожен має...
Із чистої сипанки страва смачна буде,
Підливку і маслечко додадуть їм люди,
Рідні ж вони сестроньки,схожі у них долі,
Обвівав їх вітер, дощик умивав,
Сонечко їх гріло, тепло посилало,
Отакі хороші будуть із них страви.
11. Мати доні молодій
Огородик наділила.
Розрослася доня мила,
Кожен знає-тісно їй,-
В земляній сидіть коморі,
А косу держать надворі.
12. Був собі один дивак,
У землі він мав свій знак.
Ріс веселий і пригожий,
Як на сонечко похожий.
Кожен знає він мастак, не буває просто так...
13. Диваки ці кавуни,
Ич, як виставили боки,
Ніби й вистачає сміху,..
Я для діточок утіха!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682011
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.08.2016
Літо збіга свічкою,
тихо жар спада,
я йду понад річкою,
сповнена тепла.
Річка, моя річечка,
тиха в ній вода,
життя мого квіточка
по воді спливла.
Відпливати літечку,
настає пора.
Вже й моя вербиченька
гілля опуска.
Любуюся літечком,
хлюпотить вода,
і біля вербиченьки
зупиняюсь я.
Гріє мене сонечко,
шепоче верба.
Тут бувала з миленьким,
а тепер одна.
Я торкаюсь листячка,
доленька гірка.
Тут мого вже літечка,
лише тінь блука.
Не сумуй, вербиченько,
літо ще прийде.
Засвітяться свічечки
і тепло буде.
Дивлюсь на вербиченьку,
вона ожива,
своїм ніжним листячком
знов мене віта.
Верба знов замріяна,
і річка текла,
І я знов повірила,
що Любов жива:
І в тихенькій річечці,
і в моїй вербі,
вогниками свічечки
почуття живі.
І хоч літо-літечко,
біжить до кінця.
Спалахнуть знов свічечки,
як Віра жива!
Літо збіга свічкою,
тихо жар спада,
я стою над річкою,
сповнена добра.
Доки живе річечка
і моя верба,
Надія, як свічечка,
у душі жива!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682006
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.08.2016
Каже баба діду:
"За нічну провину,
я тебе, мій друже,
негайно покину!
І поїду в місто,
там і буду жити,
і тоді без мене,
що будеш робити?..
В місті заведу я
собі кавалера,
і вже більш ніколи
не вернусь до тебе!"
Дід лиш посміхнувся:
"Добре, моя мила,
я перевезуся
жити до Людмили!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681807
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.08.2016
Забирали в місто діти Та нема вже в неї сили,
свою матір із села. вже не може жить одна.
Вона ж їхать не хотіла, обірвала старість крила,
все ж життя тут прожила. і сліди всі замела.
Із ціпочком походила,
все подвір"я обійшла.
Тут була вона щаслива,
туга душу обняла.
Як усе це залишити: Чоловіка тут зустріла,
тут і в будні, і в свята- сім"я гарною була.
вміла все вона робити Тут і діток народила,
в молоді й зрілі літа. і в дорогу провела.
Та прийшла пора розлуки,
вже не може жить сама...
Підняла до Бога руки
і молитву прорекла.
Всіх простить вона молила, По городі походила
що ж поробиш, вже літа, і до річки добрела...
працювать не має сили, Пригадала - була сила:
доля склалась не проста. він-косив, вона-гребла.
І у річці тут купались,
вистачало їм тепла,
жартували, цілувались,
повні сили і добра.
Що було: пройшло, злетіло, До садочка повернулась,
як у річці цій вода... груша віти простягла.
Її літо відшуміло, З болем мати усміхнулась,
та і осінь вже мина. її ніжно обняла.
Вишні, яблуні і сливи,-
теж зажурені стоять:
-Не сумуйте, мої милі,
я вас буду пам"ятать!
Все своє,усе любила, Ще з сусідами зустрілась,
та ж з собою не забрать... звісно, вже в останній раз.
Що ж ти, старість, наробила, Селу низько поклонилась,
як же вік свій доживать?.. вже не вернеться назад.
Так поїхала до сина,
в місті вік свій доживать.
З селом старість розлучила,
за ним буде сумувать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681806
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.08.2016
На бережку Вася
стрів якось Галину.
До плеча торкнувся:
-Пішли до калини!
-Ну, що ти, Василю,-
мовила Галина,-
-Це ж гріх перед Богом,
й велика провина!..
-Що за дурні мислі
у тебе, Галино,
пора обривати,
дозріла ж калина!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681614
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.08.2016
Думки і мрії - птахи вільні,
і в кожного вони свої.
В когось грайливі і спокійні,
а інших мрійливі і сумні.
Бувають сплетені в віночок,
чи як намисто розсипні,
бува закручують таночок,
то мовчазні, ніби у сні.
Бувають чисті, милозвучні,
ніби мелодії ясні.
Чи поспішають у майбутнє,
чи залишаються в пітьмі.
Привітні, часом й урочисті,
плетуть мережечки ясні,
тоді співанки диво-чисті,
дзвенять, як радужні пісні.
То ніби золотом умиті,
спокійні, тихі, весняні,
бувають водами розмиті,
блищать, як роси на траві.
А ми сплітаєм думи й мрії,
в слова й рядочки від душі,
вкладаєм описом події,-
у оповідки, чи вірші.
Думки і мрії розквітають,
несуть мелодії нові,
веселі, хмурі й божевільні,
вони супутники мої.
І з ними я весь час витаю:
у поле, в небо, чи в ліси,
себе я краще почуваю,
і напиваюся краси...
Думки і мрії - птахи вільні,
і в кожного вони свої.
Та лише з ними ми спокійні,
і в теплі, і в холодні дні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681613
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.08.2016
Не знаю я, де батькова могила,
І не дійшли до нас його листи.
Я тоді пішки ще під стіл ходила,
А він ішов дорогами війни...
- Па- па- ня!..
- Па- па- ня!..
Я кричу ці слова в безпам"ятстві. Я хвора, у мене кір. Спочатку хворів брат. Мама відправила мене до бабусі, бо в нас був карантин. Я дуже сумувала і за мамою, і за братом, тому одного разу тишком-нишком прийшла додому. Заходячи в хату я затулила рота і носа легенькою пов"язкою, щоб не заразитись. Брат певне теж заскучав за мною, бо зразу ж повеселів і відклав у бік книжку, яку читав. Коли до хати зайшла мама, вона трохи погримівши на мене за невдалий візит,тут же відправила мене знову до бабусі. Не знаю, що спрацювало: чи мій візит, чи щось інше, та як тільки брат видужав,відразу ж захворіла і я. Моя хвороба протікала зовсім інакше, ніж братова. Коли він хворів, то майже не спав, лежав і читав. Я ж чомусь весь час спала. Мені снилися якісь жахіття, хтось мене бив, штовхав, душив, мені було весь час боляче, я часом у вісні плакала і жахалася. Деякі з цих снів я пам"ятаю й понині. Якось мені приснилося, що я зовсім мала, ходжу по дивану,(довга лава зі спинкою),заглядаю у вікно і гукаю: "Па-па-ня!..Па-па-ня!..Тобі мене видно?" "Видно, донечко, видно!"- відгукувався татко. Він щось робив у дворі, обзивався до мене. А я знову за своє: "Па-па-ня! Іди о хату!.." Татко заходив, брав мене на руки, підкидав угору, усміхався, гладив по голівці, щось лагідно говорив, а потім знову йшов на подвір"я. Та згодом усе повторювалося. А ще мені снилася війна. Нібито на краю села у вибалку йде бій, і мій татко там. А я, заховавшись за криницю, спостерігаю за боєм, боячись втратити з поля зору татка. Мені дуже хотілося допомогти бійцям і татку, та я не знаю, як це зробити, і від цього на душі гірко й тривожно. Я чую ляскання пострілів, бачу спалахи вогню і дим. Татко з бійцями строчать з кулеметів по ворогах, а ті наступають і наступають. Наразі я почула гул, пілвела очі в небо і побачила чорнокрилі німецькі літаки і бомби, які летіли до землі. Я злякалася, присіла і зажмурилась. А коли гуркіт від розривів ущух, я розкрила очі й поглянула туди, де був бій, але побачила лише густу чорну пелену. І тоді я забула про свій страх, вибігла зі схованки і закричала: "Тат-ку, тат-ку!.." Рвонулася вперед і кудись провалилася. Коли я, нарешті, дійшла до тями, то, перш за все, відчула теплі й лагідні мамині руки і її голос. Я заспокоїлась від маминих слів і дотиків і, засинаючи, чую: "Ну, все...Здається, минулося... Тепер піде на поправку!.." Коли я одужала і розповіла дорослим свої сни, мама подивувалася і заплакала. Вона ж знала, що на початку війни я була занадто мала, щоб пам"ятати батька і його спілкування зі мною. Та все було саме так і в дійсності, як у моїх снах. Тому мама припустила, що, певне ,саме так і загинув татко, як мені приснилося. І тоді мама дала нам єдиного листа, який вона отримала вже по війні. Ми з братом читали й перечитували той лист й усміхалися крізь сльози, бо ж це писав наш татко, живий. А в шухляді лежала "похоронка", в якій було написано, що він пропав безвісти. Та це вселяло надію, а може станеться диво, може він живий і скоро повернеться ло нас. Про себе татко в листі писав мало: "Живий, здоровий, воюю. Кулі мене обминають. Дуже скучаю за вами, хочу побачити. І прошу вас потерпіти, залишилось небагато..." Та дива не сталося, не повернувся він з війни.
Вдивляюсь я в портрет його солдатський,
Він залишився вічно молодим.
Не повернувся із війни мій батько,
А я все жду - дитя тії війни!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681424
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 02.08.2016
-Підемо до мене,-
каже Максим Раї.
Дуже сіно пахне
в моєму сараї!
І на те Раїса,
прорекла Максиму:
-Підемо до мене,
я наллю чарчину!
Максим, аж спіткнувся:
-А ти не боїшся,
як чарчину вип"ю,
тебе зацілую!
-Що ти?- каже Рая,-
сплеснувши в долоні.
Чоловік мій дома,
вихідний сьогодні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681238
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.08.2016
1. Мабуть штуку я утну,
І як звуть вам не скажу.
Ви до загадки верніться,
І дуже пильно придивіться,
Не складна моя загадка,
А смачна її відгадка.
2. Гарні очі і роток,
Роздивись лиш, друже,
У неї розовий бочок,
Шкірка ніжна дуже,
А як вкусиш, то мерщій оближеш і губи.
3. Я його люблю, кусаю,
Бо воно найкраще всіх,
Ласо з гілки визирає,
Усміхається усім.
Кращого ніде немає,
Обійди хоч цілий світ.
4. Славно каші наварила,
Обділила діточок.
Разом з ними відпочила,
Облизала котелок.
Краще знає, що і як,
А мені знову не так!..
5. Сидить баба на вербі:
-Ой не злізу, ой же ні!
Вловіть мене прошу дуже,
А я струшу з верби грушу.
6. Між людьми живе і в"ється,
У них їсть вона і п"є,
Ходить і літає всюди,
А не кожен її вб"є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681234
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.08.2016
Всього добитися в житті
Було в характері у нього.
Здійснити мрії всі свої,
Не відступитися з дороги.
Характер був в нього твердий,
Спокійний, впевнений, завзятий.
Він працював, учився, жив,
Мріям не зраджував крилатим.
І океан він покорив,
Пройшов важкі морські дороги.
Суворов - був його кумир,
Він знав усі його походи.
"Пайлот" і "Арктика", й "Сибір",-
І душу, й серце полонили.
Він Батьківщині так служив,
Дай, Боже, всі щоб так служили.
І горда я, що в мене брат,-
Такий натхнений і яскравий.
Співала я йому: "Віват!"
І повторяла гордо: "Браво!"
На жаль, його уже нема,
Важка хвороба поборола.
Мрія залишилась жива:
У дітях, й внуках пречудових...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680944
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 30.07.2016
Навіки розтанув і в вічність полинув,-
його ніжний голос і спів.
Чому таке сталось?..Чому він загинув?..
він жити й любити в цім світі хотів.
Його провела іще довго стояла,
й задумно дивилась у слід.
Так склалось, тоді ще вона і не знала,
що доля жорстока й холодна, як лід.
Пішов назавжди...І йому не вернутись...
Коли б через вічність прокласти мости,
щоб можна до нього іще пригорнутись,
сказати: "Синочку, рідненький, прости!"
Торкнутись чола і схилитись на груди,
і в очі йому зазирнуть.
І голос його такий рідний почути,
на плечах своїх його руки відчуть.
Навіки пішов...Він у вічність полинув,
і більше його не вернуть.
Цей світ залишив, все земне він покинув,
поки живі рідні - його не забуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680733
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 29.07.2016
Посадила мати
у дворі калину.
Проводжала мати
в АТО свого сина.
Доглядала мати
у дворі калину.
Молилась й просила:
"Бережися, сину!"
"Не плач, моя мамо,
не журись за мною,
усе буде добре,
скоро буду дома!"
Ще ягоди мама
з калини не рвала,
а війна кривава
синочка забрала.
Доглядає мати
з любов"ю калину,
їй розповідає
все про свого сина.
Слухає калина
і їй співчуває,
і про її сина
вона усе знає.
В матері на згадку
лишилась калина.
Не зажива рана,
бо не має сина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680727
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 29.07.2016
Пісню долі, пісню волі,
в душу я ловлю й в долоні.
Шляхи долі невідомі,
почуття наші свідомі.
Пісня тужить, чи сміється,
і не все в житті вдається.
Бува вдень, або вночі,
чуть, як плачуть пугачі.
Солов"ї вже відлітають,
думи й мрії заплітають.
І лише вірші, й пісні,-
освітлюють ночі й дні.
Уже й осінь у дорозі,
пісня долі на порозі.
Щось підказує мені,
що сумні настануть дні.
Журавлі вже на відльоті,
сумні думи у польоті.
Та ще мрії не заснули,
пісні осені почули.
Пісні осені чудові,
додадуть струмки любові,-
до життя і до людей,
до нових, живих ідей.
Я ловлю в душу й долоні
і відомі, й невідомі,
слухать я люблю пісні,-
і веселі, і сумні.
У піснях же наші долі,
хоч буває й присмак солі.
Хай звучать пісні в душі,
надихають на вірші.
А когось може й на прозу,
це не змінить в житті позу.
Все іде в своїм руслі,
сила пісні - у веслі.
А весло - наше кермо,
щоб міцним воно було,
не забудьмо за пісні,
сила їх в тобі й мені.
Їх співать, і слухать треба,
вони линуть з поля й неба.
Ось повірте ви мені,-
допоможуть всім пісні.
Пісні долі, пісні волі,
ловіть в душі і в долоні.
Допоможуть й вам, й мені,
пережити дні сумні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680232
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.07.2016
Степ широкий і пахучий
восени й весною.
Дивовижний і квітучий
літньою порою.
Наші ноги там ходили,-
подряпані, босі.
Ми там зайчика ловили,
пам"ятаю досі.
Він маленький і пухнастий,
і нас не злякався.
Теплим вітром обвітрений,
до рук притулявся.
Ми з ним трішечки погрались,
потім відпустили.
Пострибав він...Ми сміялись
і були щасливі.
У степу всі працювали:
і дорослі, й діти.
Та ми часто там збирали
колоски і квіти.
І ромашки, і волошки,
чебрець і сокирки.
З них сплітали ми віночки
на свої голівки.
Працювали ми й бігали,
хоч боліли ніжки.
Там зростали і співали
пісні і частівки.
Степ безмежно ми любили
за свободу й волю.
І додому не спішили,
хоч були й голодні.
А над нами небо ясне,
широко синіло.
Пломеніло небо красне,
було любо й мило.
Восени і взимку снилось
степове роздолля.
Дуже йти нам знов хотілось,
в степові простори.
Ой спасибі, степ пахучий,
що був в нашій долі.
Нам красу твою квітучу
не забуть ніколи!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680047
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.07.2016
Моя земля - барвистий килим:
Мрійливо - тихі спориші,
І гарбузи широким листям
Люблять купатися в росі.
Поля красуються колоссям:
Жито, пшениця і овес,
І гречка, кукурудза, й просо,-
Рід зернових зібравсь увесь.
Поміж колоссями ромашки
Голівки витягли свої,
Моргають звабливо волошки,
Черпають лагідність землі.
Вдягли крислаті капелюхи
Соняхи хвацько - молоді,
І розляглись, як розвалюхи,
Дині жовтаво - золоті.
А кабачки і огірочки
Шукають затишку в тіні,
Як гарбузові сини й дочки,-
Світло - зелені, чарівні.
Ген посміхаються васильки,
Зоріють тихі чебреці,
Радіють сонечку дзвіночки,
Чемно вклоняються землі.
Як по команді стоять струнко,
Гожі майори - молодці.
Чекають айстри поцілунків,
Неначе вмиті в молоці.
Меліса розгорнула крила,
Грайливо в"ється диво-хміль,
Гвоздики розстелили килим,
Чекають бархатці весіль.
І мальви лагідно - пригожі,
Троянд медовії уста,
Диво - жоржини на сторожі,-
Це літа радісна пора.
Моя земля - барвистий килим,
Я на цім килимі живу.
Було і є, і буде милим,
Усе, що є...Я все люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679867
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.07.2016
Як же швидко літа промайнули,
Відпливли, як бурхлива вода,
Та нічого літа не забули,
І співа ще душа молода.
Бо ж душа тим літам непідвладна,
Хоч на скронях давно сивина,
До любові вона не холодна,
І минуле, вона пам’ята.
А багато ж, багато минуло,
Хоч літа молоді відпливли,
Та ще серце живе й знов відчуло,
Що живі ще і мрії, й думки.
Хай сміється теперішня молодь,
Їй минуле іще не болить,
Почуття їм іще благоволять,
І їм радісно, й хороше жить.
Швидкоплинність життя не турбує,
Ще не знають вони про печаль.
Вірять в те, що їм доля віщує
Смак польотів в незвідану даль.
Почуття їх несуть, як на крилах,
Не рахує зозуля роки.
Їхні мрії й надійні вітрила
Добавляють і сили, й снаги.
Ще не знають, що молодість плинна,
А за нею і праця, й жура,
І не їхня у тому провина,
Що настане й журлива пора…
Хоч літа дуже швидко минають,
Як в річках відпливає вода.
Хай наснагу завжди відчувають,
А душа все життя молода…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679645
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.07.2016
Зустрічаю схід сонця на ганку,
Линуть звуки в досвітній імлі,
День почався з рожевого ранку,
З тихих кроків по рідній землі.
Я траву обережно минаю,
Щоб не збити ранкову росу,
Задоволена всім і собою,
По доріжці неспішно іду.
Чорнобривці проснулись й майори,
Чаром сповнені їх пелюстки,
Вже зоріють мої помідори,
Кавуни, кабачки й огірки.
Я дивлюся на них й посміхаюсь,
Блиски сонця в долоні ловлю,
І наснаги від них набираюсь,
Все чудове і я все люблю.
На городі я трохи постою,
Мій садочок також мене жде:
Сливи, яблуні,груші медові,
Все це рідне, чудове моє.
Я з цікавістю все розглядаю,
Які ж гарні природи дари.
Мої квіти чарівні, ласкаві,-
У цвітінні цієї пори.
Задоволення я відчуваю,
Буде гарний сьогоднішній день.
І душа моя, й серце співає:
"Добрий ранок і соняний день!!!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679508
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.07.2016
Двір широкий, за ним - пліт,
Біля плоту грівся кіт.
Півень ходив по плоту
І горлав: "Ку-ку-рі-ку!"
Раз до плоту із ліска
Лиска хитра підійшла.
Чемно з півнем привіталась,
Поклонилась, засміялась.
Потім тишком-нишком стала
Й дуже лагідно сказала:
"Гарний, друже, голос маєш,
Та й чудово ж ти співаєш.
А чи можеш заспівать
Так, як батько твій співав?
Він був гордий й гарний дуже,
І до співу не байдужий.
Він, як ти, тут теж стояв,
Одну ногу піднімав,
Та ще й очі заплющав,
І співав, співав, співав!"
На лисицю подивився,
Півень,звісно, загордився.
І до неї чемно дуже
Сказав щиро, небайдуже:
"В цьому дивного нічого,
Я ж похожий теж на нього.
І співаю я нівроку."
І підняв одну він ногу,
Ще й заплющив свої очі
І крильми змахнув охоче,
Загорланив що ж сили:
"Ку-ку-кі-ку! Лиско, мила!"
Та ж підскочивши щосили,
Швидко півника схопила.
Понесла до лісу сміло,
Бо ж поснідати хотіла.
Півень теж був не дурак
І сказав лисиці так:
"А матуся твоя мила,
Коли снідати хотіла,
То не так, як ти, робила!
Справжня то була лисичка,
Була в неї гарна звичка-
Перш, ніж здобич розірвати,
Вміла весело співати!"
І лисичка піддалася:
"Я вся в неї удалася!"
І хоч снідати хотіла,
Очі вмить вона закрила,
(Теж співати захотіла).
Пащу широко відкрила,
Натужила усі сили,
Таж співать вона не вміла,
Лиш хрипіла й жебоніла.
Півень тільки цього й ждав,
Крильми швидко замахав,
І підстрибнув, підлетів,
І на дерево він сів.
Облизалася лисиця:
"Це ж нікуди не годиться!
Мене півень обдурив,
Як же він таке зробив?"
І сумна вона, й сердита
Почвалала, як побита.
Півня їй вже не дістать,
То ж голодна пішла спать.
От тобі й ку-ку-рі-ку,
Він науку знав таку:
"Будеш добрим- проковтнуть,
Будеш хитрим - не візьмуть,
То ж живти-поживай
І науку здобувай!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679134
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.07.2016
Літо - літечко цікаве,
хоч цьогоріч і жарке,
колосків дзвінкі забави,-
все в степах росте, цвіте.
Вітерець ледь повіває,
носить музику степів,
лиш під вечір засинає,
щоб набратись нових див.
Вечори сумирні тихі,
ночі теплі і ясні,
а земля вже ледве диха,
десь затримались дощі.
Все в знемозі завмирає,
прохолодою все снить,
лиш на ранок оживає
і шепоче спрагло: "Пить!"
У степах усе зітхає,
де ж той дощик забаривсь,
чи про спрагу він не знає,
а чи з вітром подруживсь.
В парі з вітром десь витає,
про степи й лани забув,
нову пісню знов складає,
а молитов не почув.
Та все ж якось схаменувся,
тишком- нишком уночі,
до степів, ланів вернувся
і до матінки землі.
Ожили лани і поле,
заяснілися степи,
земля-матінка поволі
набирається снаги.
Літо-літечко ласкаве́,
співи крапель дощових,
відновилися забави
диво-звуків степових...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678958
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.07.2016
Мій білий лебедику, в небо
піднявся ти в перший політ.
Летиш ти далеко без мене
пізнати навколишній світ.
Тепер не залишиш ти неба,
не зможеш ти більш не літать.
Молитимусь завжди за тебе,
надіятись буду і ждать.
Легким хай політ в тебе буде,-
цікавим,широким, прямим.
Ти знай,що тебе завжди буду
чекати терпінням земним.
Удачі тобі я бажаю
у всіх починаннях твоїх.
Я вірю, надіюся, знаю,
вернешся на рідний поріг.
Мій рідний лебедику, в небо
піднявся ти в перший політ.
Тобі, розумію я, треба
пізнати навколишній світ.
Мій білий лебедику, в небо
Летиш ти у зоряний світ.
Молитви мої всі про тебе,
Про вдалий твій кожний політ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678401
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.07.2016
Іде війна вже третє літо,
Донбас страждає і горить.
Плачуть дорослі, плачуть діти,
і неможливо вже там жить.
Нестерпно, боляче і лячно,
пекельна кара, не життя.
Дим і пожежі,все невчасно,
осуд і болі й каяття.
І не спинило літо крові,
а ми ж надіялись на це.
Спека і згарища, й прокльони,
тяжко терпіти оце все.
Коли ж закінчиться це лихо,
в норму в життя людей прийде,
і буде Мир, і буде тихо,
сонце засвітить золоте?..
Цього чекає вся країна,
дорослі, юні і малі,
коли скінчиться ця руїна,
Мир запанує на землі?..
Кому задати ці питання,
у влади ж помисли свої,-
на першім плані в них завдання,-
збільшити статки лиш собі.
Я розумію, що Росія
свою політику веде.
Та є ж Європа й Україна
до неї ніби теж іде.
Сльози людей і їх прокльони,
владі не дано зрозуміть,
ідуть вони лиш на поклони,
війни ж не хочуть зупинить.
Літо відійде...І все ж Правда
прийде, як осінь і зима.
Чи зрозуміє наша влада:
в людей терпіння вже нема.
Нехай не ждуть вони пощади,
совість у них напевне спить.
Живе не той, хто тільки чадить,
а той, хто полум"ям горить!
Іде війна вже третє літо,
зробить всім висновки пора,
і все можливе вже зробити,
щоб закінчилася війна!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678218
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.07.2016
Жив панич, та ще й козак,
і жінок любив, й дівчат.
Раз побачив у садку,
жінку гарну, та чужу.
І подумав: "Украду!"
Й довго ждати не буду,
зараз же і підійду,
і про все їй розкажу.
Він на витівки мастак,
підійшов він просто так.
-Слухай, жінко, не журись,
і на мене подивись,
я, нівроку, молодий,
ще й в добавок холостий,
то ж до мене пригорнись,
і мені ти усміхнись.
А я тебе обніму,
в свою хату відведу,
будеш в мене, як в раю,
я тебе дуже люблю!
Жінка каже: "Підожди!"
Є коханий назавжди,
ось він зараз підійде,
і тебе геть прожене.
Підійшов тут враз козак,
вхопив пана за піджак,
пом"яв ребра і боки,
відпустив його таки,
накрутивши вуха,
щоб той старших слухав.
Щось сказав він молодцю,
ще й пораду дав оцю,
"Ти , паничу,краще вчись,
до заміжніх не тулись,
та ж багато є дівчат,
чорних, гарних бровенят,
з ними буде тобі рай,
на чужих не поглядай!"
Сміялися козаки,
із невдахи так-таки...
Засмутився удалець,
похнюплений пішов геть...
Мораль в баєчці така:
Розум є ж у козака,
перед Богом йому гріх ,
від людей лиш буде сміх.
То ж шануйся й стережись,
і у правді жить учись!..
Прислухайся до порад,
пригортайся до дівчат!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678026
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.07.2016
Цьогоріч бувають такі жаркі дні, що не вистачає сили щось робити. Тому ми найчастіше знаходимо якийсь холодок, чи найнежаркішу кімнату, і поринаємо в спогади. Мені чомусь захотілося пригадати свої найперші враження. Коли почалася минула війна брату було майже 3 роки, мені чуть більше 1,5, а сестричці 2 місяці. Брат дещо пам"ятав про день початку війни, я ж нічого не пам"ятала. Та все ж пригадую якраз той час, коли ми були у цьому дитячому віці. Мої перші спогади пов"язані з бабусею. Я ніби й тепер бачу себе біля будинку. Я ходжу-дибаю по подвір"ю, торкаюся пальчиками листочків кущів, окремі травинки і кульбабки. Потім сідаю на ряднинку і пропускаю травинки між пальчиками, придивляюся до них, торкаюся язиком. Неподалік порається бабуся Настя. Щоб я її не відволікала від роботи, вона забавляє мене розмовами. Я, звісно, не знаю, чи то казка, чи притча, чи бувальшина, чи випадок із чийогось життя. Мова бабусі спокійна, протяжна, мені подобалося її слухати Найбільше запам"яталася і вразила мене її розповідь про незвичайного хлопчика, якого я уявляла, як янгола біля образу Божої Матері. Хлопчик мав вражаючі здібності: незвичайний слух і зір. Він бачив, як росте трава, ловив найтонші мелодії співу птахів, поскрипування коників і букашок, бачив непомітні для звичайного людського ока помахи крил метеликів. Я з цікавістю слухала бабусю і намагалася розглянути травинку у своїх руках. "Ні, Валю,-усміхається бабуся,-ті вже не живі!" Я нахиляюся до ростучих травинок і бачу якусь букашку, хочу її впіймати і забуваю за травинку. Потім наді мною пролетів якийсь жук,(певне хрущ).Я намагаюся роздивитися його, але він швидко зникає, натомість з"являється комаха, вона кружляє і дзижчить. Я махаю руками й голосно волаю: "Ой-ой-ой,бубаню!" Бабуся кидає справи, підхоплює мене на руки, несе до хати і годує кашею з молоком.
Іншим разом я бачу свого брата Василька. Він бігає по двору,осідлавши, як коника,довгу лозину, а в руках тоненький прутик, яким він підганяє свого коника, голосно вигукуючи: "Но-о-о! Но-о-о!"
Ще я бачу маму, яка схилилась над колискою, що висить серед кімнати, а в ній агукає крихітна Галинка. Мама покормивши її і вклавши спати, садовить і нас їсти. Мене на довгому дерев"яному дивані зі спинкою, а брата за столом. Він сидить на стільці чинно, як дорослий, їсть і просить маму добавити цукру в кашу, а я їм, сидячи на дивані і тримаючи миску між ніжками. Після трапези мама всаджує Василька на стільчику біля колиски і наказує там йому і гратися. Якщо сестра запхикає,колисати, а якщо заплаче, гукати маму. Мене мама залишає на дивані, суворо наказавши не вставати на підлогу, бо вона холодна.Щоб я не впала, перед диваном ставить кілька стільців зі спинками. Я походжаю диваном, граюся з віконцем, щось розглядаю,щось малюю пальцями на склі, або ловлю якусь мушку чи козявку. Мені це подобається. Я чую, як брат клацає якимись брязкальцями, щось бурмоче. Я вся в собі і не звертаю уваги на брата. Він же тихенько встає зі стільця і виходить з хати. Я чую скрип дверей і мамин голос: "Васю, а Галя?" І відповідь Василька: "Вона не плаче, я вже її покормив!" Мама кидає сапу і за мить уже біля Галинки. Вона перевертає немовля долілиць, вибирає із ротика кашу, злегка постукує між плечиками. Мала здавлено хлипає, а мама плаче: "Васильку, що ж ти наробив? Вона ж могла захлинутися! Ну, як же так, синку?!" Брат стоїть, похнюпивши голову і крутить пальцями свого кучерявого чуба. Він не плаче, лише тихенько скиглить. Він же найстарший, йому не гоже.
Усе це постає перед моїми очима, хоча я й не впевнена, чи все це так урізалося в мою пам"ять, чи це згодом чула від дорослих і уявляла та доповняла всоєю дитячою фантазією...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677817
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 13.07.2016
Ой, є у мене торба,
не торба - чорт-зна що,
завжди вона порожня,
не годна ні на що.
Чому ж вона порожня,
це знаю я давно,
бо ж закінчились гроші,
неначе й не було.
Закину я ту торбу,-
кудись, аж у куток,
не вклалася у норму,
не на один деньок.
Нехай відпочиває,-
порожня і сумна,
вона ж напевне знає,
що грошей вже нема.
А пенсія ж маленька,
й доходів більш нема.
Зібрати можна в жменьку,
така ось "кутєрьма".
Як пенсія прибуде,
знайду її в кутку,
компослуги сплачу я
ліки якісь куплю.
Ще щось десь в магазині
для їжі прикуплю.
І знову ту торбину
в куток я покладу.
Така от в мене торба,
як пенсія моя.
Завжди вона порожня,
а я все ще жива!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677803
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.07.2016
Доле, моя доле,
доленько тяжкая.
Чом ти мені, доле,
не ненька рідная.
Якби ж моя, доле, Ти б мене жаліла
ти була ,як ненька, і дуже любила,
мене б пригорнула і тоді, можливо,
до свого серденька. я була б щаслива...
Чому ж мені, доле,
ти ніби чужая,
на життєвім полі
мене зневажаєш.
Чому ти забрала Літечко злітає,
і маму, і тата, тепло забирає,
Мені залишила а в мене в цім світі
печалі багато? нікого немає.
Нема тата й неньки
і сестри немає,
а моє серденько
болить, не стихає.
Важко сиротині Я молюся Богу
у цім світі жити, і тебе благаю,
одній, як билині, не вказуй дорогу
що росте у житі. до земного раю.
А дай мені сили:
і в серце, і в душу,
щоб я зрозуміла,
як я жити мушу.
Хоча, моя доле, А ще є бабусі,
ти в мене тяжкая, і дяді, і тьоті.
та є в мене друзі І я відчуваю
добрі і ласкаві. всі їхні турботи.
Вони допоможуть
в будь-яку годину.
Все витримать зможу
і я не загину.
А ще в мене, доле, І на тебе, доле,
заясніло небо. я не нарікаю,
Є коханий в мене, на життєвім полі
й все буде, як треба. труднощі здолаю.
Та дуже б хотілось
мати тата й маму,
за ними сумую
щодня і до краю.
Вони й з того світу, Я живу по правді,
я це відчуваю, труднощі долаю,
турботу й надію і буду щаслива,
мені посилають. я їм обіцяю.
Тата з фотографій
й розповідей знаю,
а матусю рідну
трохи пам"ятаю.
Відвідую часто Про все у цім світі
я їхні могили, їм розповідаю.
з ними розмовляю, І про них ніколи
поповнюю сили. я не забуваю.
Доле, моя доле,
тебе я благаю,
нехай у цім світі
сирітство зникає!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677639
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 12.07.2016
Сорока-білобока над лісом літала,
тиха і спокійна і не стрекотала.
Літала, літала, ніде не сідала,
вона в своїм дзьобі мішок з чимсь тримала.
Що було у тім мішку може вона й знала,
та про це вона нікому не казала.
Де не взявся вітерець, вітерець-молодець,
розкачав він мішок, потягнув за кінець,
мішок розв"язався і сміх показався.
Біля мене пролітав, чогось зупинився,
загурчало, загуло і сміх покотився:
по левадах і садках, по вулицях і хатах,
по полях і по степах, і по селах, і містах...
Дещо з того мішка і я упіймала,
і з собою взяла, і вам написала...
А сорока - білобока далі полетіла,
десь у вас там, придивіться, на причілку сіла....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677418
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.07.2016
І веселі, і співучі,
ми колись були.
Обвівали нам обличчя
степові вітри.
Залюбки ми в степ ходили,
сапать буряки.
Ми співали, нас стрічали
дзвінкі колоски.
А ми слухати любили
музику вітрів.
Так жили ми і зростали
серед колосків.
Із ромашок і волошок
ми вінки плели.
Степовий рвали горошок
серед ковили.
І по- батьківськи ласкаво
обіймав нас степ.
Квітувало все й зростало
і немало меж.
Пролетіло, відлетіло
у далекий світ.
А у душах залишило
незабутній слід.
Знову хочеться вернутись
у дитячий світ.
Поклонитись, усміхнутись
і послать привіт.
І степам отим далеким,
й стиглим колоскам,
і ромашкам, і волошкам,
й навіть бурякам.
Степ той вічний і широкий,
й незабутній час.
Постаріли ми нівроку,
чи впізнає нас?..
Залишився степ співучий
десь далеко там.
Не підставить нам обличчя
степовим вітрам.
Лиш у спогадах витає
той далекий час.
Пам"ять степ той зберігає,
не підводить нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677383
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.07.2016