Зникаєш зі швидкістю Всесвіту –
Раптово з'являєшся знов,
Немов те мереживо випадку,
Що в певну мить дарує Бог...
Тоді душа стає живою дійсно:
Співають фібри всі її чарівно,
А ще (незрозуміло звідки), випадково,
Вмить виростають крила за спиною...
А у думках, наповнених тобою,
Встає перед очима той образ неземний,
І зіткана нам доля, вагомою рукою,
Веде у світ чудовий, казковий, чарівний...
