Я іду, а місто все те саме.
Ми самі, нікого немає з нами.
Тишина, як музика його серця,
Місто мрій, де смутку важко живеться.
Вечір впав, розсипавши зорей дріб*язг,
Ти проспав трагедію нашого міста.
Все мовчить, не чую шепоту неба,
Ти і я, ніби ручні ведмеді...
