Важко сказати правду самому собі, особливо, коли ти її знаєш... Не мої слова... афоризм... люблю їх читати... Декілька слів, а за ними - ціле життя.
Отак рухаєшся, летиш, прагнеш чогось, створюєш фальшиві цінності, шукаєш примарне щастя, завойовуєш дешевий авторитет, заробляєш золоту клітку, береш в борг кохання, з надією на віддачу... І все навколо себе...
А що залишиться після... Скалічені душі? Приємні спогади? Рахунок в банку? Чи тільки старі фото? Це все залежить від тебе... але в цьому пошуку, ти інколи губиш себе...
Старі фото...
І очевидно, найбільше щастя, якщо ці фото будуть потерті, від багаторазовості споглядання тим, про якого не пишеш, бо то святе... тим, хто колись був під серцем...
|
|
