Олександр Яворський: От читаєш вірш, а те, що прийнято називати інтелектом, чухає потилицю й бубонить: яке це добре? нічого доброго тут для неї немає... І наче погоджуєшся з цим, проймаєшся, співпереживаєш, навіть про кошичок для неї думаєш. Ще один, бо їй зараз не завадить... А потім закриваєш на хвильку очі, переносишся в те місце, де навкруги тільки тиша і тінь... і вона... оглядаєшся довкола й міркуєш, що тут і зараз справді їй так добре... й замість кошика їй вистачить і ромашок Ось такий ти вималювала образ дивної дівчинки-ночі
Олександр Яворський: Не думав про це, але справді щось є спільнонастроєвого...
Сонце і в кожного з нас, і в кожному з нас своє індивідуальне, незмінним є одне - воно тепле, яскраве і дарує відчуття затишку... Дякую!
Олександр Яворський: Всім бажаю бути вдячним Сонцю й тому, що їх оточує. Тоді й легкокрилість буде, яка дозволятиме політати не тільки на мітлі
Дякую, Оленко, за сприйняття!
Олександр Яворський: Цікаво звісно про пророчення книги життя, але якщо людина сама підписує собі вирок, міркую, що вона здатна його й переписати на більш поблажливий, або й узагалі оголосити амністію
Олександр Яворський: З першого по третій катрен чуттєва лавина невпинно несеться, поглинаючи читача, а після третього - все зносить на своєму шляху й накриває емоцією... Дуже чуттєво і сокровенно! В захопленні від прочитання!
14.11.2016 - 13:29
Саме така лавина і накрила - та й не захотілося опиратися цьому нехарактерному для мене тексту
Щиро дякую тобі, Саш!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Ось такий ти вималювала образ дивної дівчинки-ночі 
