Людмила Григорівна: Дякую, Тетянко! Будемо тепер чекати осінніх теплих (грибних) дощиків, насолоджуватися тендітним теплом і чекати зими, з її снігом та бурульками. Таке життя...
Людмила Григорівна: Дякую, Галинко. Музика і чудове виконання є, але як його оприлюднити - не знаю. Воно в мене у Фейсбуці, в месенджері. Здоров\'я Вам і всіх благ.
Людмила Григорівна: Так іде із віку в вік. Летять, долають далеку путь... Напевне, там їм незатишно, не гріє те чуже тепло, летять туди, де народилися. Хоч і важко.
Людмила Григорівна: Дякую, Галинко! Я з цими птахами познайомилася на дачі. Було у них гніздо на цистерні, високо встановленій для поливу. Там виводили діток, такі дбайливі, турботливі батьки.
Людмила Григорівна: Така доля у перелітних птахів. Здавалося б, там тепло, і можна зостатися... Але летять туди, де їх батьківщина, де народилися і стали на крило.
Гарний вірш, що наводить на роздуми.
Людмила Григорівна: Дякую. Саме такі враження від ранку на дачі, бо в місті наче і звикли до шумів, гомону і людського мурашника, але коли зостаєшся один на один з Природою, розумієш сповна її красу і велич.
Людмила Григорівна: Дякую, Галинко. Так, життя нас навчає, і тому я завжди задаю собі питання: для чого? Якщо після життя немає продовження, то всі ці уроки марні? Але ж Природа у всьому раціональна. Багато думок, деякі я попробувала оприлюднити в творі \"ОНО\". Будемо жити, а далі, що буде - узнаємо.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
