Людмила Григорівна: Дякую, Галинко. Дуже рада, що подобається, бо всі мої історії із життя. Воно таке непередбачуване... але \"життя прожити - не поле перейти\", воно нас навчає.
Людмила Григорівна: Хто знає, може труднощі нашого сьогодення привернуть увагу молоді до рідної землі? Вона завжди віддячує людям за труди, хоча працювати нелегко. Зате все, вирощене власноруч, екологічно чистіше і корисніше, аніж в супермаркетах і навіть на базарі. Хотілося б, щоб наші дачі були рідними для наших дітей і внуків.
Людмила Григорівна: Так, хоч роки летять, чим далі, тим швидше, але все, що було в молодості, пам\'ятається чітко.
Дякую за солідарність. Завжди Вам рада.
Людмила Григорівна: Дуже гарний вірш, як стосовно поетичного, так і смислового, глибоко філософського написання. Бачу, що Ви недавно в цьому порталі, тож хочу дати пораду: внизу праворуч у відозві, яку написали Вам, є зображення жінки. Наведіть курсор, натисніть, і відкриється віконце для Вашої відповіді.
Дуже Вам рада!
Людмила Григорівна: Спасибо за продуманный, чудесный комментарий.
Заходите \"в гости\" на страничку, буду всегда Вам рада. Доброго Вам дня, хорошего настроения и творческого вдохновения.
Людмила Григорівна: Мабуть, цей жаль присутній у будь-якому випадку. Моя сестра, якій батьки заповіли садибу, подарувала її племінниці, бо та після розлучення з чоловіком-\"алконавтом\" залишилася з дитиною у новішій хаті, яку він зруйнував від зості. Тож продала її. А зараз жалкує, бо там виросла. Рідна хата завжди дорога серцю.
Дякую, Галинко, за сердечний коментар. Добра Вам і всіх гараздів.
Людмила Григорівна: Так, буває, що колишні закохані, які не витримали життєвих негараздів, навіть елементарної розлуки, не впізнають свою колишню любов, зустрівши її через багато років. Гарно написала! Багато хто пережив такі хвилини...
Людмила Григорівна: Щиро дякую за такий правдивий, хоча і печальний коментар. Але... \"маємо, що маємо\". Все розтринькали, навіть землю! Біда! Молодь і специ розбігаються, а хто лишається тут? Треба нам навчитися думати і бути більш серйозними. Життя - не цирк, а театр, а зараз взагалі нагадує детектив.
Людмила Григорівна: Ви праві, Катеринко! Навіть дивлячись на те, як руйнуються покинуті чужі хати в незнайомих селах, відчуваєш біль у серці, а своє, рідне... Важко.
Думаю, що саме цей вірш спонукав сестру подарувати хату племінниці, за що всі ми їй дуже вдячні.
Людмила Григорівна: Що поробиш? В тім життєва суть,
Неминучість марно попрікати
Змін не обійти, не обминуть,
З вдячністю нам треба їх сприймати...
(Не моя, Рязанова, цитата...)
Людмила Григорівна: Ваша правда, Тарасе. Вірш написаний давно. Але саме він спонукав сестру подарувати нашу батьківську хату племінниці. Дякуємо їй, бо це коштувало не дешево.
Людмила Григорівна: Ось так! Кажуть: -Устами младенца глаголет истина\". Дитина каже те, що думає, це ми, дорослі, навчилися пристосовуватися і брехати...
Чудова гумореска!
19.09.2021 - 13:08
Щиро дякую, Людочко, за такий правдивий коментар! Гарного Вам настрою і сонячного дня! Дуже Вам рада!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Щиро дякую, Людочко, за такий правдивий коментар! Гарного Вам настрою і радісного дня! Дуже Вам рада!
