Людмила Григорівна: Да, когда вспоминается что-то приятное. В жизни его немало, надо научиться настраивать себя, вопреки всем неприятностям, которыми переполнены СМИ.
Доброй Вам ночи и приятных снов.
Людмила Григорівна: Щиро дякую, Галинко! Така доля... Хоч сумно, важко, але треба жити, бо саме життя і скільки нам відведено - то не наш вибір. Будемо жити, скільки дасть Господь. Зичу Вам здоров\'я і оптимізму.
Людмила Григорівна: Как я Вас понимаю! Я тоже очень люблю осень, может быть потому, что осенью родилась. Есть такое стихотворение, которое начинается:
Я так люблю осінні ностальгії!
Небес високу лагідну блакить,
Люблю гуляти, коли дощик сіє,
Об парасольку краплями дзвенить.
Написано более 10 лет назад, но удивительно перекликается с Вашим стихотворением.
Людмила Григорівна: Щиро дякую. Вже пішов 4-й рік... Вірш був написаний давно, але оприлюднити його наважилася тільки тепер.
Нічого не поробиш, таке життя. Царствіє Небесне, Петро Ілліч був дуже гарною, щирою людиною, яку поважали в сім\'ї, на роботі і в суспільстві. Ще раз щиро Вам дякую.
Людмила Григорівна: Гарний вірш, оптимістичний! Зичу Вам доброго здоров\'я і всіх гараздів. У всі часи життя у нас було нелегким, але люди працьовиті і помірковані завжди виживали. Будьте здорові!
Людмила Григорівна: Ваша правда! Іще з дитинства пам\'ятаю казки, які закінчувалися словами: -\"І жили вони довго і щасливо, і померли в один день\". Але в житті таке буває дуже рідко, завжди хтось іде першим. Так випало, нічого не поробиш. Гарно Ви сказали: - Діти і внуки додають життєвих сил\". Так і є!
Людмила Григорівна: Спасибо, Катенька! Уже 4-й год пошёл, такая судьба. Спасибо детям и внукам, не забывают. Да и творчество, и общение в интернете очень ценю в это карантинное время.
Людмила Григорівна: Как счастлив тот из нас,
Кто не погряз в рутине,
Имеет арсенал: бумагу и перо,
Не скучно нам подчас,
Засесть на карантине,
И выдать в свет шедевр – про зло, и про добро...
Людмила Григорівна: Щиро дякую, Катеринко! Так, кожен з нас має у житті той шматочок шагреневої шкіри, де виписана ДОЛЯ. Хоч ми його не бачимо, але відчуваємо, як невидима сила веде нас по життю.
Людмила Григорівна: Вічна пам\'ять! Дуже гарно, торкає серце і душу.
Співчуття матерям, дітям, родичам. Імена героїв уже закарбовані в історію. Будемо надіятися на краще у житті країни і кожного з нас.
Людмила Григорівна: Дякую, Галинко. Дякуючи інтернету ми можемо знайомитися один з одним, читати твори, обмінюватися думками. Це набуває особливої цінності в наш час - час карантину і самоізоляції.
Все минає... Але мені здається надійнішою, ближчою, зручнішою - паперова книжка.
Дуже вдячна Вам за увагу, за коментарі. Здоров\'я, наснаги і всього якнайкращого!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Щиро дякую, Людочко, за такий справедливий вирок! Сонячного Вам настрою і радісного дня! Дуже Вам рада!
