Людмила Григорівна: Дякую, Галинко! Так швидко минає життя! І жодної миті не повернути... Я рано увійшла у дорослість: в 13 вступила до технікуму, в 16 на завод у Донецьк, в 17 на інженерну посаду... І так мені не подобалось \"малолєтка\"! Хотілося бути дорослішою. Правда, університет закінчила в 26. І коли раптом бабуся!
Людмила Григорівна: Нічого не поробиш! Осінь приходить у природу і у життя. Але наші діти і онуки - достойна зміна: кмітливі, розумні, гарні! Це уже їхній ЧАС! Тож побажаємо здоров\'я, удачі і бути кращими.
Людмила Григорівна: Щиро дякую. Цього року осінь сердита, холодна. Якщо зараз бабине літо - то теж не зігрієшся. І не хочеться, щоб опалення включали, бо чи вистачить на нього грошей?...
Людмила Григорівна: Дякую, Галинко! Цілком з Вами погоджуюся. Останнім часом схиляюся до думки, що МИ нікому не потрібні. Потрібна наша територія, наша земля. А ми - хто куди: молодь за кордони на ПМЖ, а старше покоління... - тут будуть діяти природні фактори - і нас, і нам уже не так багато залишилося...
На жаль.
Людмила Григорівна: Щиро дякую, Катеринко! Дійсно, бо ще і зараз \"рушим до основанья\", той світ, який був соціально-справедливим, а чогось нового для ВСІХ, я щось не бачу. Що поробиш, капіталізм - жорстокий і несправедливий. Там кожен сам за себе.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Щиро дякую, Людочко, за такий мудрий коментар! Гарного Вам настрою і сонячного дня! Дуже Вам рада!
