Самотній вечір, ніч і ранок
Туга та холод на душі.
Горнятко кави на сніданок
І ось сідаю за вірші.
Від всіх проблем життєвих – втома.
Замість надій лише «аби»:
Аби не гірше, аби дома,
Аби не тріснули лоби,
Коли об стіни ми зопалу,
У намальований прохід,
Ударимось, як товста паля…
І чи дамо ще «задній хід»?
Ніяк не вийдемо із бою.
Ти знаєш вже давно про це.
Коли прощався я з тобою
Просились сльози на лице.
Дивився в очі! Надивлявся
На стільки довгих-довгих днів!
І все одно, коли зостався,
То від туги закам’янів!
Чи ще почую, чи побачу,
Чи ще зустріну деінде?
Прощався назавжди, неначе,
Бо вже й не знаю, чи прийдеш…
І не тому, що вже не схочеш
У вічі глянути мені.
Не можу я і ти не можеш
Біду здолати у ці дні.
Тримаюся, як тільки можу,
Допоки є вогонь в душі.
Хай і тобі у цім поможуть
Моя любов, мої вірші!
16.07.2017
Щиро вдячний Вам за розуміння та увагу! Коли пишеш так, як воно є, коли бачиш внутрішнім зором образ своєї творчості, то виходить щось дійсно хвилююче.