Полюбити цю душу, заодно полюбити це тіло,
Надто довго мене, чорний вітре, по стернях ти вів,
Надто довго мені моя доля квилила, боліла,
Це вмирали у ній і покора, і відчай, і гнів.
Не настільки святий, щоби закінчить розп'яттям,
Відпускаю тебе, чорний вітре, і ти відпусти,
Якщо можу тепер хоч ще щось вибирати,
Обираю любов до своїх недоладних частин.
Небо падає вниз, гетсиманські руйнуючи тіні,
Час подякувать тілу за право на мить і на вдих,
Попри все ти, свідомосте, досі працюєш відмінно,
Хто врятує мене, як не ти, як не ти.
В голові, на горищі живе мій єдиний учитель,
Ніхто ззовні не може почути його тихий крок,
Самовпевненість би, самовпевненість би оживити
І не потребувать схвалення дій та думок.
Хто б мені не сказав, що є правильним, що є невірним,
Моя правдо, від цього всього незалежною будь,
Люблю душу мою, люблю тіло моє, моїх рідних,
Врешті тільки із ними життя я усе проживу.
