Полюбити цю душу, заодно полюбити це тіло

Полюбити  цю  душу,  заодно  полюбити  це  тіло,  
Надто  довго  мене,  чорний  вітре,  по  стернях  ти  вів,  
Надто  довго  мені  моя  доля  квилила,  боліла,
Це  вмирали  у  ній  і  покора,  і  відчай,  і  гнів.

Не  настільки  святий,  щоби  закінчить  розп'яттям,  
Відпускаю  тебе,  чорний  вітре,  і  ти  відпусти,  
Якщо  можу  тепер  хоч  ще  щось  вибирати,  
Обираю  любов  до  своїх  недоладних  частин.

Небо  падає  вниз,  гетсиманські  руйнуючи  тіні,  
Час  подякувать  тілу  за  право  на  мить  і  на  вдих,  
Попри  все  ти,  свідомосте,  досі  працюєш  відмінно,  
Хто  врятує  мене,  як  не  ти,  як  не  ти.

В  голові,  на  горищі  живе  мій  єдиний  учитель,  
Ніхто  ззовні  не  може  почути  його  тихий  крок,
Самовпевненість  би,  самовпевненість  би  оживити
І  не  потребувать  схвалення  дій  та  думок.

Хто  б  мені  не  сказав,  що  є  правильним,  що  є  невірним,  
Моя  правдо,  від  цього  всього  незалежною  будь,  
Люблю  душу  мою,  люблю  тіло  моє,  моїх  рідних,  
Врешті  тільки  із  ними  життя  я  усе  проживу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737943
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.06.2017
автор: Віталій Стецула