Чекали у Донбасі Крим трикольорові колоради, не знали власної мети.
І, поки не ударив грім і дочекались канонади, вони гукали: - Війно, йди…
Дахам проломлять черепи, лісам повідривають ноги, полям – бур’ян між манівці,
Ставка́ми - в шоці коропи, сум’яття болісне тривоги і спокій «мовчазних пловців"…
Закінчиться війна ачей… з води спаде тужіння неба, проллється миру джерело.
Як зникне пелена з очей - чи запитають вони в себе: – Як же це так? Що ж це було?!
Чарівна сила ящика з екраном така, що не спитають. Вони не досягли нічого, але як би погано їм не було, повернутись в законне українське поле вони не хочуть, бо впевнені, що на них чекають табори.
Не запитають вони у себе нічого. Знали, що звали. Знали, що призвали, їм того кортіло, вони того хотіли. "Бачили очі, що купували - їжте, хоч повилазьте!"