Я часто бачу рідну хату у сні,
Здається чую, юних дерев пісні,
Пелюстки квітів,літають пахощі,
В серці ношу красу, ніжність, пестощі.
Стекли роки, забагато гіркоти,
Ми всі пізнали в житті смак злидоти,
Весняний вітер, десь поніс, розвіяв,
Надію в краще майбуття посіяв.
Я то радість, ходжу по городу,
Торкнулась вишеньок, квітучу вроду,
Росли рядочками, мов усміхались,
Тут , біля них, ми босоногі грались.
Не заросла стежина бур`янами,
Там чужі люди, а я, все з думками,.
Немов дитя, дуже хочу до мами,
Сюрприз зробити,своїми руками.
Їй одягнути вишиту хустинку,
Подарувати букетик барвінку,
Ці квіточки, вони дуже любили,
І доглядати, щоденно нас вчили.
Йдучи лишила, лише ніжний погляд,
Мені здається, наче була поряд,
Наче в дорогу, ти благословила,
Щоб доля добра, Боженьку просила.
Пробачте мамо, часом очі сумні
Буває тяжко, бо я ж на чужині.
2016р
Пішла, лиш залишила ніжний погляд
А мені бува здається ,що поряд
У дорогу - життя благословила
Щоб доля щаслива, Бога просила.
Мамо,вибачте, часом очі сумні
Все добре,та тяжко, бо на чужині.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Ганнусю! Дитинство -яке воно.. Трохи голодне ,трохи холодне,але думка туди часто веде...
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Та виджу це слово йде як зі зломб Тож слово <вбачаю >по словнику ,як бачити замінила.Просто в мене в 1 рядку є бачу,тож не хотіла повторити .Дякую.