Я часто бачу рідну хату у сні,
Здається чую, юних дерев пісні,
Пелюстки квітів,літають пахощі,
В серці ношу красу, ніжність, пестощі.
Стекли роки, забагато гіркоти,
Ми всі пізнали в житті смак злидоти,
Весняний вітер, десь поніс, розвіяв,
Надію в краще майбуття посіяв.
Я то радість, ходжу по городу,
Торкнулась вишеньок, квітучу вроду,
Росли рядочками, мов усміхались,
Тут , біля них, ми босоногі грались.
Не заросла стежина бур`янами,
Там чужі люди, а я, все з думками,.
Немов дитя, дуже хочу до мами,
Сюрприз зробити,своїми руками.
Їй одягнути вишиту хустинку,
Подарувати букетик барвінку,
Ці квіточки, вони дуже любили,
І доглядати, щоденно нас вчили.
Йдучи лишила, лише ніжний погляд,
Мені здається, наче була поряд,
Наче в дорогу, ти благословила,
Щоб доля добра, Боженьку просила.
Пробачте мамо, часом очі сумні
Буває тяжко, бо я ж на чужині.
2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704399
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2016
автор: Ніна Незламна