Небесний спів… відкрилося мені…
Манили голосами душ із двадцять…
Немає дна… і я уже в трубі…
Уже в трубі…
Мені – лиш дев’ятнадцять…
Нема ПОЧАТКУ… Власне… як КІНЦЯ…
І швидкість світла…
З нею я летіла…
І я була без тіла вже ДУША…
А чи душа… Яка немає тіла…
Мене несло… В похилій площині…
І я застрягла в паралельнім світі…
Я знала… на Землі минають дні
За мить оту… А…може, і століття…
Мене несло… У вирій чистоти…
І швидкість світла була непомітна…
Бо світло те – було уже в мені…
І я сама… була – одне лиш світло…
І вимір інший в тої ВИСОТИ…
Немає болю… Не буває темно…
Ніколи там не спалюють мости…
Бо їх – НЕМА… Нема мостів на Землю…
Мене несло… Невидима ріка….
Мені відкрила інші магістралі…
І чітко бачу… Як чиясь РУКА…
Розкручує ту Землю по спіралі…
Мене тримали виміри чужі…
На себе їх одежі приміряла…
Чи будуть до лиця вони мені?...
Подумала… але не запитала…
Бо страх… Була найбільша моя суть…
У мить оту… І навіть - не померти…
Так просто… І так легко… Бо там –ЖДУТЬ…
Там незворотньо виміри ведуть…
Але… свічу – так швидко перетерти…
Із рук твоїх… Не взяти ту свічу…
А із своїх… У твої не віддати…
Я в паралельних вимірах лечу…
І вже вивчаю інші постулати…
І страх… Ота найвища моя суть…
Не жити… Не напитись… Не пізнати…
Немає ВЕРХУ… Як немає ДНА…
Я бачила вже інші паралелі…
І раптом… Ваші голоси… Стіна…
Нестерпно-біла… І кусочок стелі…
І смерть… як нагорода за життя…
Чи – навпаки… Я того ще не знаю…
Я повертаю виміри сповна…
Усім світам…
І навіть в тім не каюсь…
Мене несе вже інша глибина…
Нестерпний біль…
Я… Значить… ПОВЕРТАЮСЬ…
читаючи жіночі вірши,
Дивуєшся - наскільки інші
Світосприймання і думки
В них випромінюють жінки.
Їх почуття такі глибокі
Що відчувається неспокій
За кожну неповторну мить.
І усвідомлюєш раптово,
Що вже давно знайоме слово
У них по іншому звучить.
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це -із мого...пережитого
