Давно за північ… Спалено мости…
Лише вогнем горять таємні знаки…
Там під нічними хмарами чорти
Літають десь… І навіть вурдалаки
Закопошились у своїх лісах…
Усім вже треба братись за роботу…
По місячній стежині чарівна
Карпатська відьма вийшла на охоту…
То ж бережись… сумнівними стежками
Ти не ходи… В цілунки ті не вір…
Там… де не сходить сонце над полями…
З таким шаленством … лиш кохає звір…
Впадеш у трави… І нап’єшся трунку…
В гріховну землю росами спадеш…
І тим прощально… першим поцілунком…
Її у всього світу украдеш…
Ти питимеш цілунки ті хмільні…
Із уст її шаленими губами…
І втопишся ти в них… як у вині…
Бо відьми ті… невинно… чарівні…
Так добре знають… що робити з вами…
Ти ще не звідав… із життєвих практик…
Яким вогнем горить її коса…
Бо із далеких… чарівних галактик…
До тебе лиш на мить вона прийшла…
Але раптово у ранкову просинь
Ввірветься той нежданий півнів спів…
І промінь СВІТЛА… на її волосся…
Чому не зупинив?... не захистив?...
Забутий… і загублений у росах
Твій Ангел тої ночі посивів…
І перший промінь впав на чорні коси…
Прощальним поцілунком освятив…
І розлетиться на мільйон Матерій…
У твоїх сильних і твердих руках…
І розіллється сотнями … Містерій…
На атоми розбившись у віках…
Ранкове сонце вип’є оті роси…
Розвіє чари ночі в ПУХ… і в ПРАХ…
Твого Життя Нескошені Покоси…
Одним крилом торкнувся Хижий Птах…
А ти ідеш по тому полю… босий…
Із смаком поцілунку на ГУБАХ…
