Я хочу захворіти і померти,
Заснути вже сьогодні вічним сном.
Я ніколи не була поетом,
І не стану ним, ні зараз, ні потом...
Хочу наживо із себе рвати шкіру!
Я з шиї зняла дев"ятнадцяту петлю...
Ти так кохав мене, як я не вмію!
Бо ти брехав! Я ж досі ще люблю.
Я хочу обірвати ці хвилини,
Череп розтрощити об асфальт!
Я закохуюсь у смак полину,
Він нагадує мені зубну емаль...
Я не хочу заливатись віскі,
Я переріжу горло об стакан!
Нехай тебе ласкають твої "кіски"...
Я хочу бути вже не тут, а там!
Я вже не хочу радості і сміху,
Він плавно переходитиме в біль...
Я хочу стрибнути на вила з стріхи.
Принесіть для смерті хліб і сіль!
Я хочу зникнути, пропасти...
Щоб мого попелу тут навіть не було!
Як жаль, що ти не зміг мене украсти...
...Бо я у пеклі за життя горю...
Разве существует в укр.языке такое потом?
Кстати, что касается слова украсти, тоже не ложится на слух.
Наверное, при таком суицидальном настроении - это не важно.
Простите, конечно.
ЕТ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я завжди пишу так, як думаю... Я ж кажу, поетом мені не бути, тому ці помилки ролі не грають
У тебе гарні вірші, ти добре римуєш, маєш відчуття смаку, лише нетреба так трагічно. Треба жити. Життя завжди дає нам нові враження, нові можливості, нову любов. Нічого страшнішого і безглуздішого за таку смерть немає. Бажаю світлого настрою. Кажуть,що життя полосате, але полоски нехай будуть кольорів веселки.
ЕТ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
але з власного досвіду - з депресій народжуються справжні вірші інколи
