дивно коли ненаписані листи
в'януть
б'ються метастазами об стіни
і пересипають прозорість голосів
досі мені не чутних
їх вправно видзьобують горобці
гублять випадково їх лінії
здушують горло вбогістю
і залишають розбитих на ранок
а потім
вони спізнілі і надто поранені
починають кровоточити
падати чимдуж в тебе
тебе ж звідти виточувати
аби самоствердитись
зірваним з неба їм би хоч трохи теплості
а тут лише холодні шиби
металевих тролейбусів
дивно коли ненаписані листи
вміють сердитись
коли хтось
але не ти
зникає в контекстах інших облич
і завжди
опівночі
залишуючи їх на ручці дверей
нібито
забувши