Як дивно у небі кружляють сніжинки!
Це вправно їх водить незрима долонь
Незримого Майстра, що всі часи звикло
Керує цим світом, є сущому ліком,
Подібно на вічно-незгасний вогонь.
Як в небо голівками тягнуться рожі,
Як ніжно струмок у гаю дзюркотить!
Ми теж усе можем, я вірю, ми можем -
Як Всесвіт побачим в краплиночці кожній
І словом у Вічність вкарбуємо мить!
Подібними Майстру ми теж здатні стати -
Мостити стежини з любові й добра.
Бо є в світі речі цінніші від злата -
Любов, що стоїть непохитно на чатах
І зводить нетлінний душі нашій храм.
Як дивно кружляють сніжинки у висях,
Відкрий душу світлу, омийся у нім!
Бо той лиш, хто серцем і в помислах чистий,
Здолає всі кручі, не згубиться листом,
Що зліг під покровом засніжених зим...
БРАВО! Наталю - ти неперевершена в своїй творчості - глибока і мудра твоя поезія! Давненько тебе тут не наблюдав?) З поверненням!!!
валькірія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Привіт, Романе, мої Вам вітання у Новому році! в мене була творча відпустка (чи застій), ось нині після довгої перерви знову записалось, бо я вернулась у Львів...
Ми можемо, Наталочко, навіть більше, ніж гадаємо, що можемо.Просто нас уміло переконують в протилежному, але ж ми не будемо звертати увагу на ці вражі голоси! Гарно, як завжди!
валькірія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні, Патарочко, не будем, бо ми вперто вірим в чудо!