Ніжиться спрагле тіло…
Пальці вітру липкі і вологі плутаються у роздоріжжі мого волосся.
Плутають мої думки, забуваючи про свої обіцянки
не зводити мене з розуму…
А сонце, що виробляє сонце?! На стегнах моїх і грудях
Вже немає жодного не зацілованого місця…
Ти чуєш?...
Шепочуться хвилі…
Підштовхують в спину, іди!
Вологі лискучі носики камінчиків тицяються грайливо
У рожеві п’яточки, пальчики...
Ох, як лоскотно…
Ніжусь…
І вже небо хтиво поглядає у мій бік, падає до ніг
Перламутровим човником, шовковим простирадлом
Загортає тіло і відносить ген далеко-далеко…
Тиша в мені, спокій…
Я в колисці, маленька, немов краплина бурштину,
Загорнена у пахощі зефірних хмаринок,
Я заплющую очі і тану,
Щоб пролитись на твої груди, Море,
Місячною мерехтливою доріжкою…
Цілую твої солоні вуста, шкодливі пальці, шорсткі овальні язички.
Прислухаюсь до голосу твого серця,
Прихованого десь у нетрях нескінченних коридорів мушлі…
Кохаю тебе…
28.08.2012р.
Я в колисці, маленька, немов краплина бурштину,
Загорнена у пахощі зефірних хмаринок
Тепло, сонячно, ніжно накриває ковдрою усі тривоги і хвилювання..
Добре на таких хвилях відчувати себе краплею Сонця
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Захоплююсь твоїм, Наталю вмінням відчувати мої твори
...
