Ти знов приходиш в мої сни,
Немов герой середньовічного роману,
У заметілі пелюстків весни
Ти вкотре ввів мене в оману.
Ти знову поруч в тихий вечір,
Неначе рідний та, нажаль, не мій,
Бо навіть сон і спокій гір
Не віддадуть тебе… але постій,
Я вирву мить із рук у ночі,
У цю коротку вічність будь моїм,
Хай сплески впалих зір пророчі
Продовжать щастя, ніби зливу грім.
І знову я боюсь світання,
Жорстоке сонце палить темноту,
А ранок допива моє бажання,
Забув про людяність та доброту.
Ти залишив мене саму,
Моя ти доле невловима,
А я усе люблю тебе тому,
Що я люблю й завжди любила.
Колись і Сонце закохалось в Ніч,
Та їх брутально розлучили,
Тепер воно коханцям, певна річ,
Так заздрить, бо захиститись не уміли.
Для меня тоже самое главное-это СМЫСЛ стихотворения !!!! (Это относительно Сашиного комментария)
Вот прочитала и вспомнила, как в 11 классе мне очень нравился парень, мы не могли быть вместе... Так вот, я сутками спала, т.к. он мне снился... Я не хотела просыпаться, специально спала, потому что только во сне я была рядом с ним....
Лилэя, ты очень хорошо написала!!!
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну ясно, що вірш щодо поетичної майстерності місцями конкретно шкутильгає, проте в тебе досить хороша фантазія, бо використовуєш цікаві уособлення і порівняння, думаю, трохи терпіння, досвіду - і буде значно краще виходити
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
може я щось не правильно і роблю, але для мене основне зміст, що ж, буду старатися
заходьте ще 
