Ти знов приходиш в мої сни,
Немов герой середньовічного роману,
У заметілі пелюстків весни
Ти вкотре ввів мене в оману.
Ти знову поруч в тихий вечір,
Неначе рідний та, нажаль, не мій,
Бо навіть сон і спокій гір
Не віддадуть тебе… але постій,
Я вирву мить із рук у ночі,
У цю коротку вічність будь моїм,
Хай сплески впалих зір пророчі
Продовжать щастя, ніби зливу грім.
І знову я боюсь світання,
Жорстоке сонце палить темноту,
А ранок допива моє бажання,
Забув про людяність та доброту.
Ти залишив мене саму,
Моя ти доле невловима,
А я усе люблю тебе тому,
Що я люблю й завжди любила.
Колись і Сонце закохалось в Ніч,
Та їх брутально розлучили,
Тепер воно коханцям, певна річ,
Так заздрить, бо захиститись не уміли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352120
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.07.2012
автор: Лілея Лозова