в нас їх орали на зиму. оці зорані городи - одна з найбільших трагедій мого дитинства. біля мене був стрімкий горб, з якого чудово можна було б спускатися на лижах. але та груба рілля (бо городи чомусь не боронували, орали впоперек гори - може щоб земля набирала води?)завжди відчувалася під снігом - і лише коли випадали величезні сніги, та гора ставала відносно придатною для катання на лижах. а це було чи не раз за мого дитинства...
Дякую за цікавість до моїх віршів, Євгене!
і, до речі, це подвійний акровірш.