Знов замело невидимі сліди
на золотих долонях падолисту.
Одягнуті у траур городи
віщують зиму - тиху і врочисту.
З соснових свіч ще звично точить час
аморфної смоли сльозу-сновиду -
минає осінь і по давніх нас
екуменічну править панахиду...
Лукавить серце, вірячи мані,
ошпарене твоїм холодним "ні"...
2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285294
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2011
автор: Ярослав Петришин