Поранена душа так гірко плаче..
Все тіло плаче, очі сльози ллють.
Для чого, так, тоді ти їм сказала?
Щоб зараз мучитись в агонії страшній?
Безліч питань ти задаєш прохожим.
А більшість тільки сміхом заливає рот.
Чого ж вони, подумаєш ти в голос.
Я ж просто дозу хочу,от.
А інші скажуть, подивись на себе в дзеркало.
На кого схожа ти, брудна й страшна.
Ти знизуєш плечима й думаєш...
Що в тебе дзеркала і так нема.
А треті, одиниці, глянуть з докором.
Але з безмежним співчуттям в очах.
Тоді тобі здається, що жива ти.
Та мало хто вже дасть тобі життя.
А хто батьки твої?
Ти вже й не пам'ятаєш.
Як звуть тебе, чого хотіла ти колись.
Ти хочеш одного, лиш це бажаєш.
А, що було нехай лишається у далині.
Похмурий ранок, в синім небі ворон чорний.
Приніс печальну звістку до твоїх батьків.
Тебе нема, мати ридає гірко, батько стискає щелепи міцні.
Що ти зробила, Боже ти дитятко?
Чого спинилась, а не йшла вперед?
Чого ти вчасно слово, Ні, тоді їм не сказала.
Чого пішла так рано до небес?
