Коли я дивлюсь в себе,
то бачу маленьку дівчинку
розборсану неуважністю,
цікавістю і веселістю.
У мене здивовані очі,
мов дріт, непокірне волосся
замазані в кулькову ручку
руці і може трохи на носі.
Мене вражає, що хмари
схожі на псів чи ведмедів,
Лякали мене "бабай" і "татари"
й колеса старих "лісапедів"...
У мене коротка спідничка,
на коліні загоєні рани вчорашні,
та полізу по вишні ще вище,
сонце там привітніше лащить.
Комашки червоні крапчасті,
чомусь завжди з долоньки злітають,
лиш зачують той вірш про котлетки,
про діток і кухлики чаю...
Моє небо завжди піді мною -
увісні я літаю, мов вітер...
Увісні я буваю собою -
просто дивна дивачка Віта.
...Ранок буркоче сусідським автом,
стукає сріблом і зоряним смухом,
Протяг висьорбіє з ковдри тепло.
Тануть ведмеді і вишні за вухом...
Я оглядаюсь навколо - Та де я? -
у дорослому стовічному тілі
сюди і туди сновигають дебелі
мною створені ритми, мов хвилі...
05.01.2011р.
ого, куди це нас заніс цей сон 
