| Сторінки (23/2253): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Проблем як лепу в тебе у житті,
куди не кинь – усе якась дилема…
І все б нічого, але справа в тім,
що ти сама і є ота проблема!
01.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023
Я просто хочу знати, що ти є
у цьому неспокійнім білім світі,
що б’ється серце пристрасне твоє
і зорі над тобою так же світять…
Надвечір місяць стежку осяє,
яка уклінно стелиться під ноги.
Зозуля другу сотню все кує
і не змовкає попри застороги!.
Із часом роки вже беруть своє
і скроні сивина укрила рясно,
але душа нектар кохання п’є,
а ноги ще ідуть планиди рястом.
Я просто хочу знати, що ти є!
01.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023
Все менше віриться у щирість
загальних жестів, пишних фраз,
а за яскравістю – лиш сірість…
Чи є ще, що єднає нас?.
Свої стежини і дороги,
окремо радість і печаль…
Усе складається убого,
моя маленька етуаль!.*
Не знаю, як тобі сказати,
зірки мені ті невтямки.
Стискають груди часу ґрати,
а мізки рвуть важкі думки…
31.07.2023
[i]* Етуаль: 1. Модна співачка, артистка в театрі легкого, розважального жанру. 2. Перетин паркових алей або міських вулиць, який подібний до зірки.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023
Весняний ранок, ніби молоко,
над річкою звисає у повітрі
і сонечко веселим колобком
угору покотило по палітрі.
У дзеркалі ранкової ріки
його проміння грає золотаво,
а поряд десь, на відстані руки,
вербові коси впали у заплаву.
Між комишів легенький вітерець
розносить дині пахощі з городу
і росяно збігає путівець
у цю п’янку, небесну прохолоду!
А ти одна на березі стоїш,
ворушить легіт ніжно русі коси
і ноги пестить лагідно комиш,
що вже омили кришталеві роси…
30.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2023
Важка імла укрила землю,
навкруг панує чорна ніч…
Багаття ж – під небесну стелю,
освітлює усе опріч!
Горить вогонь, а з ним – надія,
у полум’ї тріщать дрова…
Дивлюсь на іскорки і мрію –
а може ще любов жива?!.
А може ще кохання тліє
у глибині її душі…
Вогонь леліє мою мрію
і в серці пишуться вірші!.
29.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023
Ховає обрій сонця булаву,
що золота проміння сіє в річку.
Яскраво догорає літа свічка
і серпень донотовує главу…
А ми на різних долі полюсах…
А поміж нами сотні кілометрів
і лише виринає з часу нетрів
та неземна, розплетена коса…
Перетікає тихо у ніщо
на марево подібне сподівання…
А там і осінь, і пора прощання,
та літо не минуло поки що.
28.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023
На війні – як на війні,
та закони все ж одні,
як гармату добру маєш –
завжди будеш «на коні».
Захищають світ вони,
кращі доньки і сини,
недарма ж артилеристів
кличуть богами війни!
Послідовно, від душі,
риють поле лемеші –
то працюють по квадратах
українські гармаші.
Розлетілись по ріллі
ненаситні москалі –
«три сокири» грізна зброя,
дістають і з-під землі!
Хто несе московський рай,
вже збирає урожай,
артилерія народна
покладе рашизму край!
А іще скажу про те:
доки, орки, живете –
не чіпайте Україну,
бо кісток не зберете!
05.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2023
Ласкавий, теплий літній дощ
неспішно пестить Коломию.
Іду по розмаїттю площ
і про лазурний берег мрію,
де на окрайчику землі
чекає бажана, єдина,
і крізь тривоги та жалі
у думці я до неї лину…
І кожна крапля – діамант,
а разом кришталю потоки
стікають тихо в фоліант.
Усе тихіші мої кроки…
04.07.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2023
Моя ти зоре світанкова,
тендітна квітко чарівна,
джерело настрою і слова
зі смаком доброго вина!
Натхнення чистого криниця,
емоцій невичерпний вир!.
Невже мені це тільки сниться?
Уява лише, мерхіт зір!.
Не може бути – ти існуєш,
даруєш сяйво із небес
і світ мій барвами малюєш!
Я завдяки тобі воскрес!
21.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2023
[i]Олегу Кравцю та іншим патріотам,
що поклали свої життя за Україну,
присвячую[/i]
Для мене закінчилася війна,
навіки повертаюся додому…
Не краятиме душу вже вона,
московських залпів не почую грому.
Нарешті спокій! Жаль, але такий,
уже ворожа куля не дістане…
Хоча на сході ще триває бій
і ще надовго нам роботи стане…
Там побратими, ще живі, мої
грудьми боронять Неньку-Україну.
І день, і ніч ідуть тяжкі бої,
а тут кати… допродують країну!
За гратами сидять захисники,
а «лідор» на очах всього народу,
продовжує ялозити байки
і свиті вже вручає нагороди!.
На фронті – пекло, там не до «сватів»,
та у тилу роботи теж не менше…
Бо доки не позбавимось кротів –
війну цю кляту точно не завершим!
Чи довго ще триватиме вона?
Війна – у їх кишенях й наших мізках!
Калиною не змінимо берізки –
чекає нас березова труна!
Я вибір усвідомлено зробив
і ні про що уже не пожалію,
але здійсніть ви заповітну мрію –
складіть у ту труну усіх катів!
15.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2023
Всміхається просвітленим умам
мінлива доля… Дійсно, чи не диво?
І у житті дивнішого нема,
аніж планида, діва вередлива.
Вона до змін готова кожну мить,
талан і успіх – явища несталі!
А час минає, променем летить,
попереду лише безмежжя далі…
11.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2023
[i](з нагоди шашличних роковин)
[/i]
Лиш фото тих, хто відлетів у небо,
не ступить більше з фронту на поріг,
ніколи не повернеться до тебе
з війною пошматованих доріг…
В очах одних читається задума,
у інших усміх грає на вустах,
але мене не полишає дума –
на їх обличчях непідробний страх,
побоювання, домішки скорботи,
десятки, сотні сонячних ідей…
Не переляк, а батьківська турбота
за Україну, рідних і дітей!.
Не сплутаєш оте з паяців грою,
заявами міністрів чи ГУРМО…
І лише завдяки таким героям
ми до сих пір живем і стоїмо!
01.05.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2023
Вона у ніч у неземній красі
іде Землею під зористим небом,
ввібравши світло Всесвіту у себе,
дарує посмішку окрилено усім!
Та щось у ній таке – лише для тебе,
як іскорки у польовій росі…
А у пшеничних локонах її
відтінок дня барвистий, за спиною,
обпалений кривавою війною,
на зелені розстріляних гаїв.
На жаль не обминули стороною
жахіття наші людяні краї…
З пітьми вона рішуче постає,
у новий день вертаючи із ночі,
і пломеніють зоряниці-очі,
несе чоло упевнено своє!
Та хто б і що мадонні не пророчив –
у неї віра і надія є!
Ти Україні, друже, поможи –
свободу їй і волю збережи!
28.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2023
[i]Уночі 27.04.2023 року (01.00) росія з акваторії Чорного моря обстріляла
Миколаїв чотирма ракетами «Калібр». Один приватний будинок зруйновано,
інший пошкоджено, суттєво пошкоджена багатоповерхівка та історична
будівля.
Наразі відомо про одного загиблого і 23 поранених, серед яких дитина.
[/i]
І знову Миколаїв у прицілі
у нелюдів, ні – кінчених катів…
Простий народ вони беруть за цілі!
Хіба не досить вам іще «сватів»?!
Не досить ще «слов’янського братерства»,
імперського, із кров’ю, язика?
А українським соціальним верствам
не зрозуміле слово козака?
Тоді скажу відкрито і відверто:
допоки вибір свій не зробим ми –
готові будьте кожну мить померти
і засмагать од «братньої» зими!.
27.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2023
Прип’яли Прип’ять… Розіп’яли
не лише місто – весь народ!
Чи більшовицькому кагалу
не вистачало нагород?
Ні тих страшних голодоморів,
а ні мільйонів у війну…
Втопити житницю у горі –
поклали ті таку ціну!
Тоді, нажаль, відчули всі ми,
як стронцій сіяла блакить,
а українська Хіросіма –
і до сих пір іще болить!
І нині атомом відкрито
лякає Землю терорист!
Війни минає другий квітень,
лунає бомб московських свист…
26.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2023
Перед Вітчизною вам, певно що, незручно,
борги належить завше віддавати.
Та чом на сплату боргу та незрушно
і досі вимагає убивати?
Спитати хочеться, коли такі борги,
як на оплату їх життя лише дрібниця –
Навіщо ж зичили так, люди дорогі,
що журавля не вистачає, не синиці?!.
Як б’є у спину Батьківщина-мати,
що у очах аж іскри і круги –
то краще у житті не попадати
тій батьківщині-мачусі в борги!
25.04.2023
Леонид Филатов
[i](из книги «Лизистрата»)[/i]
Перед Родиной, конечно, неудобно
Долги, конечно, надо отдавать
Но почему она - в уплату долга
С вас требует кого-то убивать?
И коль у вас долги такие,
Что даже жизнь - в уплату их - пустяк,
То хочется просить вас, дорогие,
Зачем же вы одалживались так?
Коль Родина удар наносит сзади
Да так, что аж в глазах потом круги
То лучше, дорогие, не влезайте
Вы к этой страшной Родине в долги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2023
Ну, ось і ти обручку одягнув,
не дотягнув до сороківки, синку…
Так довго довелось чекать… війну,
аби знайти свою єдину жінку!
Тож злагода нехай завжди між вас,
кохання ні на мить не покидає,
не забариться перемоги час
і весни ще порадують розмаєм!
Іще зберемось за одним столом,
піднімем за дітей і перемогу,
а нині носиш зброю та шолом
і ми за тебе молимося Богу!
12.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2023
Ніколи не шкодуйте добрих слів,
назустріч кроків, дружніх поцілунків.
Не зчувся – день у вчора полетів,
у вечора сховався за лаштунки…
Обіймів не жалійте, милих фраз,
а співчуття чи участі – хоч дрібку.
І уникайте грубощів, образ –
даруйте доброзичливості скибки.
Діліться усмішкою, щирістю, теплом,
на ввічливість скупитися не варто.
На вулиці, удома, за столом –
додайте ще і людяність у кварту.
Ніколи не шкодуйте доброти,
а гарний настрій – то приємне зілля.
І будете зі щастям ви на «ти»,
від цього не трапляється похмілля!
12.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2023
Вечір поволі краси дивовижу
ночі на плечі одяг.
Груди наповнює маревом свіжим –
чисте повітря звитяг!
Сіються зорі у срібне свічадо,
виграючи поміж хвиль.
Тихо звисає над місячним садом
всесвіту зоревий шпиль…
Пада у воду яскрава зірниця,
наче небесний кришталь,
і діамантами купол іскриться!
Але в уяві, на жаль…
11.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
Куди цьогоріч ділася весна?
Де спочиває? На якому плаї?
А мо’ блукає Ліберецьким краєм?
Та неодмінно вернеться вона,
полине щедро бажане тепло,
у лісі заквітують первоцвіти,
а попереду – довгождане літо…
Ще зніме шати талії стебло!
Діждешся ти іще свою весну
і пеститиме сонце ніжне тіло,
розпустяться нарешті руки-крила –
пробудишся, я знаю, віді сну…
Відкриються і серце, і душа,
і усмішка обличчя увінчає –
поїтиме, я вірю, щастя чаєм
з Великої Ведмедиці ковша!
10.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2023
[i]Роздуми з приводу заяви,
оприлюдненої ДБР 05.04.2023
[/i]
Ми знову помилилися, їй-Богу!
Укотре віддали стерно лайну,
а те ліпити кинулось дороги,
що у країну привели війну…
Усе ми ореол йому тулили
(і навіть ті, хто не голосував),
приписували якості та сили,
яких ніколи у житті не мав…
Йому «до бєні» Основні засади,
знущався із закону, як хотів –
попризначав на ключові посади
московських нелюстрованих кротів!
Воно таке обмежено-злостиве,
що жаль даремно марнувати слів,
але не забувайте, хто те диво,
на «трон» руками нашими привів!
Не забуваймо, щирі українці, –
зненацька не мине притуги час,
ніхто не подарує нам гостинця
і Україну не спасе за нас!
08.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2023
Якби я міг надихатись тобою,
напитися твоєї чистоти!.
Паперу б стоси я списав, сувої,
і там була лиш ти, одна лиш ти!
Одна-єдина, бажана, кохана!
Таких ніде й ніколи не було…
А я б од щастя почувався п’яним,
твоїм довіку сповнений теплом!
05.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2023
Як стане мені тісно на землі,
уквітчаній гірляндами полину,
на якоря не стануть кораблі
і журавлі вертатимуться клином…
Коли піду в незвідані світи,
не перестануть сяяти зірниці,
у небі не поменшає світил
і гуркоту святої колісниці…
Удома квітуватиме життя,
сміятимуться діти і онуки.
На їхній вік ще вистачить звитяг,
без діла не скучатимуть їх руки.
Коли душа полине до світил,
та серце повертатиметься знову
і аркушем нестиме небосхил
моє відверте поетичне слово.
06.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2023
Сіє кришталь сутінковий
арфа вечірня дощу.
Часу лунають підкови,
місячний вітер ущух…
На перехресті печалі
сяйво небачених зір
маревом душі вінчає,
кинувши в пристрасті вир…
Темних небес колісниця
гулко несеться удаль.
Може усе лише сниться?
Зоряно сяє кришталь…
05.04.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2023
Як довго ще ми питимем покуту
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
сьогодні вже не просто маячня!
Нам одягають цифрові окови
у вигляді реформ і обіцянь,
а ми оте усе ковтаєм знову
у мареві даремних сподівань!
І несемо на карку кровопивців
слухняно, попри тяготи війни,
а ті не кращі від московських вбивців!
Її скінчити не дадуть вони...
Оте триватиме не рік, не два, а доти –
аж доки не залишаться раби.
Одні раби, покірні ідіоти,
а поки що – гроби, лише гроби…
Як довго?!.
26.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023
Таки душа зустріла рідну душу
і забриніла чарівна струна.
Нарешті я собі сказати мушу,
що це вона. Вона, таки вона!
А очі відірватися не можуть
і серце заворожено тремтить,
і сірі дні сирі тепер погожі,
і десь у грудях солодко щемить…
26.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2023
Така ти перша у моїм житті,
а воля божа – може і остання.
Вагався довго я, та все у тім –
з ваганням не рахується кохання.
Воно як повінь – раптом навесні
нахлинуло усупереч прогнозам
і погляд мій зненацька заяснів,
і залунали березневі грози…
Їх нездоланний, незборимий шал
умить мене поглинув з головою…
Уже не знаю, де моя межа –
я у полон захоплений тобою!
25.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2023
Пошматували мій вечірній спокій
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
вітає нас гірляндами вогнів.
Іще одне сьогодні йде у вчора,
але я не жалкую ні на мить.
Твоє моєму серцю лунко вторить –
тому воно так солодко щемить…
У ньому знову музика лунає
і знову сенс з’явився у житті,
Усе співає, як душа кохає,
і щастя, як не дивно, лише в тім!
25.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2023
Дай, Боже, щоб не він! Хай ліпше я…
Я вже пожив, а він на середині.
Я вже один, а в нього є сім’я,
хай будуть діти, внуки, далі сині…
Хай, Боже, краще я! Бери мене,
якщо без цього вже не обійтися…
Нехай ця доля сина омине,
я відпрацюю… Лише ти не злися!
Свого на смерть, говорять, ти послав…
Та я готовий стати на коліна,
аби вогонь життя його палав.
Візьми моє… Помилуй тільки сина!
24.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023
Усе своє життя ішла крилато
і свіжий вітер парус підіймав.
Хоча навспак і не щоденно свято,
але були, таки були, дива!
Бо дарувала невичерпні сили
енергія святого джерела –
ніколи наперед не ворожила
і за минулим сльози не лила.
Достойно ти пила свою покуту
за спалахи несправджених зірниць,
не запасала іскор їх для трута,
не падала од безнадії ниць.
«Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі».
Твої слова легкі, як невагомість,
як ліки від словесної парші!
Голівонька хоча й не зовсім сива,
напевне збився народинам лік,
але душа твоя іще красива –
такою і залишиться повік!
Змогла всього багато пережити,
отримавши планиди добрий гарт…
І я не стану далі ворожити –
хай зачекає ще останній старт!
19-23.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2023
Скажи відверто, звідки ти взялась,
в яких світах ховалася допоки.
Зненацька зупинився мій пегас,
лише зачув твої легенькі кроки…
І знову ожило життя моє,
душа співає, всемогутній Боже!.
Я думаю про тебе, бо ти є…
Тебе не бути просто вже не може!
22.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023
Яка різниця, в чому ти обутий,
як під ногами вулиці Парижа?
І не лякає емоційна скрута
у трикімнатній європейській хижі!
Нема різниці з келиха чи фляжки
смакуєш ром у добру сотню років,
якщо пісні тобі співає пташка,
що надихає вже віки пророків!
Яка різниця – є в руці ліхтарик,
коли зоря горить на видноколі,
і не смертельно, в парі ти, без пари…
Але важливо – з ким ти ділиш долю!
18.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
Я закохався? Ні, не може бути!
Це нереально-дивовижний сон!
Одіти добровільно знову пута?!.
То лише виграє тестостерон…
Ти закохався у свою уяву! –
нашіптують зусюди голоси.
Гуртує свиту люципер лукавий
і так було завжди, у всі часи…
Я закохався чи сьорбнув отрути?
Можливо сон або самообман…
А може дідько усі карти сплутав?
Ні, то таки уже природний стан!
Люблю тебе до захвату, до болю,
вже полонить психоделічний рок…
І кожна ніч – побачення з тобою,
і кожен сон – мандрівка до зірок!.
16, 17.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2023
Життя одне… У кожного одне –
інакше не було, нема й не буде!
І хай там що – колись воно мине…
І байдуже, що потім скажуть люди!
Частину більшу вже пройшов шляху,
а смак лиш починаю пізнавати…
Хоча не відчуваю я страху,
та жаль часу даремно марнувати.
І кожен день вже на вагу світил,
стікають по чолу краплини-миті,
тьмянішає зірок небесний пил…
Усе, усе не вічне в цьому світі!.
Життя одне… На жаль, всього одне.
У кожного своя Голгофа, Троя…
І лише той, хто вчасно це збагне,
його смакує щонайменший прояв!.
17.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2023
[i]Прихильникам загарбницької війни
московії проти України присвячую
[/i]
Яку тримаєш сторону, людино,
у вічній боротьбі добра зі злом?
Підтримуєш чию ти половину
і зігріваєш участі теплом?
Ненавиджу і юд, і лицемірів,
говорунів про сталий паритет…
То фарисейство в цім життєвім тирі –
тримати показний нейтралітет.
То єзуїтство, навісні зітхання,
облуда, що випалює дотла…
Нейтралітет у цім протистоянні –
то бути все одно на боці зла!
І доки існуватиме у світі
той піїтет по імені «ганьба»,
а зло плестиме підло рабства сіті –
триватиме ця вічна боротьба!
15.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2023
Низький уклін вам, добровольці,
подяка, шана, слава, честь!
Великим людям, просто хлопцям,
жінкам, дівчатам… Це не лесть.
Життя не шкодували, силу
усьому світу довели.
Вітчизну ви грудьми закрили,
спасли народ від кабали!
І нині мерзнете в окопах,
по лезу бритви кожен час.
Полями і по мінних тропах –
у бій за кожного із нас!
Хвала вам, воїни-солдати,
усім: живим і хто поліг…
Усім, хто міг не воювати,
але зробити це не зміг!
14.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Мені знедавна стала цілим світом
троянда мила, білі пелюстки.
Весною пахне – я чекаю літа,
та осінь посріблила вже виски…
Тендітний стан усе перед очима,
звисають русі коси із рамен.
Не розумію, в чому тут причина,
але чомусь пригадую Кармен…
Усе частіше хочеться літати,
навколо знов співають солов’ї…
Ой, жартівниця ця природа-мати!
Поглянь, чаклунко, на літа мої…
14.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Не доля ружі стати цілим садом,
як і людині замінити світ,*
бо у житті усе занадто складно –
нас завжди манить недосяжний плід…
Але бувають все ж чарівні миті,
напевне так шикуються зірки…
Вони згори теплом у душу світять,
дарують море щастя на роки.
Те зоряне тепло сповняє серце
і падає до рук жаданий плід –
осінній блюз весни міняє скерцо,
до ніг встеляє неосяжний світ!.
12.03.2023
* Лише одна троянда може замінити мені цілий сад. Лише один друг може замінити мені цілий світ – Лео Бускалья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
Подаруй мені усмішку, люба,
та думками на мить обійми
і вона, чарівна, білозуба,
нас врятує від царства зими!
Подаруй мені погляд ласкавий
і привабливий, радісний сміх.
Запроси до ранкової кави,
дай напитися чарів твоїх!
Подаруй мені щастя і ласку,
за кохання сварити зажди.
Запроси мене, люба, у казку
і лиши там уже назавжди́!
10.11.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
[i](роздуми у шевченківські дні)
[/i]
Дивлюся у небо і думу гадаю –
Чому Україна завжди була скраю?
Варяги, монголи, Литва, москалі –
все щастя шукали на нашій землі…
Усе у нас є: видатні чорноземи,
за клімат Творцю уклоняюсь доземно,
і хист до роботи і смак до життя,
та це не покращує наше буття…
Ми рвемся на волю, як птахи із клітки,
в Європу тікаємо… на заробітки,
співаємо жалібно, сльози ллємо…
Сорочку останню – і ту віддамо!
Чи ми не засвоїли часу уроків,
своїх шанувати не вмієм пророків,
не можемо втілити гідності план?
Лише на гіркий нарікаєм талан…
Чому нами правлять чужинці і зайди,
а ми по сирітськи плетемося ззаду?
Чому козакуємо лиш на війні,
а мирні часи – то уже в стороні?!.
Невже збайдужіли нам діти й онуки,
що долі їх кату ввіряємо в руки?
А те свої чада ховає до тилу
і густо лани укривають могили!
Дарма ми допіру волаємо – Боже!
Хто нам окрім нас у біді допоможе?!
Збираймо хоч залишки розуму разом
і виметем з дому всіляку заразу!
11.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
Така велична і проста –
моя маленька балерина…
Обличчя миле і вуста,
тендітна мовби яворина!
Дитяча посмішка, чоло,
волосся світле, ніжні руки –
натхнення чисте джерело,
а мова ніби скрипки звуки!
Які стежини і шляхи
тобі стелися під ноги?
Здолала скільки бід лихих,
аби не збитися з дороги?
Нехай здійсняються умить
усі завітні сподівання,
ночами серденько щемить
лише від щирого кохання!
Бодай тече життя твоє
удаль блакитною рікою
і сонце завжди виграє
у хвилях щастя і розвою…
Аби співали у душі
зі скрипкою м’які валторни,
лунали щебетом вірші
лиш про кохання неповторне!
Бодай розвіється туман,
у небесах зійдуться зорі,
аби вибагливий талан
тонув лиш у любові морі.
І хай там що, душа співа,
бо всі підвладні часоплину…
Ти здатна на такі дива,
моя маленька балерино!
09.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023
Взяла оброк і з тебе люта Вічність,
заповнює проклята власний хлів…
Як Леонардо із середньовіччя,
палав зорею, а не трутом тлів!
У розпалі, на жаль, жнива скорботи,
московія збирає урожай…
Колючого не пожалів би дроту –
ізолювати людожерів край.
У пам’яті лишається відвага.
розсудливим ти був не по роках…
Втамуємо іще на помсту спрагу –
орду чекає неодмінно крах!
Іще діждуться орки суду Лінча
і забавкою видасться бойкот,
бо снитимуться їм такі да Вінчі
та неповторний український код!
08.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2023
А він стояв без каски і без зброї,
цигарка тільки у важкій руці –
простий герой і український воїн,
із нагород – лиш спокій на лиці.
Усе стояв… Нескорено, без страху,
бо за спиною український рід.
Життя своє поклав на долі плаху,
скрутивши нерви у сталевий дріт.
А він стоїть в уяві і понині,
у очі сміло дивиться катам.
Слова останні: «Слава Україні» –
як «На поталу Неньку не віддам»!
Усупереч орді і власній гнилі
Вітчизна наша, як надії храм,
стояла і стоїть у цім горнилі –
лиш завдяки таким своїм синам!
07.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023
Погода – «клас» і все співа:
птахи, душа, майбутні грона…
Є у весни свої жнива,
де з соком бродять феромони.
Є у весни чарівна мить,
сказати просто – щастя миті:
зрадливо серденько щемить,
як соловей співа у вітті.
І хай там що, весна бере
те, що належить їй по праву,
вітає зеленню дерев
і цвітом засіває трави!
05.03.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2023
[i](роздуми в прощену неділю)
[/i]
Ну що простити можеш ти мені?
Скажи на милість, що тобі я винен?
У тебе світу – все, що у вікні,
і зліплено усе з одної глини…
Але у мене бачення своє:
добра і зла, покори і сваволі…
У кого хоч маленька совість є,
той не розіб’є і чужої долі.
У кого є хоча б мала душа,
хоча б краплина честі, власні діти,
той після себе бруду не лиша,
аби прощення потім не просити.
Я не тримаю в серці всякий «хлам»,
ніколи зла нікому не бажаю.
Лише борги тихесенько роздам
і про образи миттю забуваю!
26.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023
Темніє… Блимає свіча,
накрили сутінки оселю.
Вогонь на припічку зачах
і лізуть думи невеселі…
В трубі відлунює орган,
йому вторує сумно скрипка.
Нічний лютує ураган,
немає тиші і на дрібку!
Нуртує, крається, скимить,
гасає по воєнних тропах…
Не покидає і на мить
питання – Що там у окопах?!
А на війні – як на війні.
Біда нещадно рве країну
і сірі тіні на стіні
снують уперто павутину…
27.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2023
Замела, засніжила, завіяла,
захурделила знову зима
і сніжинки полинули віялом,
та назустріч ідеш недарма.
Твої очі смарагдами світяться –
не страшні заметілі, мороз!
Ще на вербах розпустяться китиці,
ще весняних діжде́мося гроз.
Килими із конвалій і півників
нам постелить під ноги весна
і полями лілових підсніжників
поведе у безмежжя вона!
25,26.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023
Не пропонуйте власну правду
тому, хто має вже свою:
світлини, фільми і естраду
чи стукіт серця… у бою.
Її уже не замінити,
не поєднати у одну…
Ми кров’ю сплачуємо мито,
аби закінчити війну!
І неодмінно перемога!
Кому потрібен інший мир?
Своя нас виведе дорога
і свій по духу командир!
Не пропонуйте рідну мову
тому, хто вам уже не брат,
бо там далеке щире слово,
де у душі живе Пілат…
16.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2023
Послухай-но, як б’ється серце ночі,
із молотом ковадло йдуть у тан.
Коротку тишу неупинно точить
струмками крові, що тече із ран…
Із ран-зіниць знекровленого міста.
Руїни укриває чорна мла,
але чекай на вибухів намисто –
між хмарами ховається «Орлан»…
Послухай-но, як б’ється серце ночі,
що місто приголубила на мить…
Лише склепив боєць червоні очі –
нехай герой ще трішечки поспить.
15.02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Невдовзі презентація… ескізу, –
художник початківець заявив.
Лунатимуть сонети і репризи,
доволі перлів із музичних нив.
Шедевр одіну у багату раму,
підрамник пофарбую в золотий –
не пожалію сили я і краму,
аби престиж не підірвати свій!
Останнім часом творча катастрофа
мене спіткала неабияка…
Пишу полотна, як поети строфи –
вже завтра презентація… мазка!
11.02.2023, автобан Братислава – Прага
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
Із берегів Дніпра-Славути Ніка
мов донька Аполлона, Еврідіка,
між німфами прикраса із прикрас –
тебе давно чекає Свети Влас!
10.202023, Сонячний Берег, Болгарія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
[i](не від Саші Чорного, а моя відповідь
«помішаному» Василю Михайлищуку
на його вірш без назви)
[/i]
Ти даремно турбуєшся, друже,
що московською не сокориш.
Діалект той кацапський байдужий
українцю, як ломаний гріш.
І діагноз давно вже відомий –
та хвороба іде від батьків,
бо вертає до отчого дому
лише справжніх, а не байстрюків.
Тож хворій на здоров’я і маску
не спішися усе одягать,
а веди за собою у казку
українців, гуртуючи в рать.
А ім’я їй святе – перемога!
Світла промінь розітне пітьму
і у тому велика підмога
наша мова. Здолаєм чуму!
Тож хворій і приємна недуга
розлітається хай навкруги
та підтримує брата і друга,
а показяться всі вороги!
09.02.2023, Сонячний Берег, Болгарія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
Актор із тебе нікудишній,
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
01.02.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2023
Коли ми виграєм війну,
здобувши нашу перемогу,
і одолієм сатану –
скажу «спасибі» я… не Богу.
Я буду дякувати тим,
хто кров свою пролив на фронті,
хто крізь вогонь пройшов і дим,
і рев гармат на горизонті…
І тим, що понесли життя
у вічність по небесних сходах,
кому не буде вороття –
бійцям од заходу до сходу…
Ще буду дякувати тим,
у них стояв хто за спиною
впродовж холодних, лютих зим,
не переймаючись собою…
Наповню келихи вином
і запрошу близьких та друзів.
І будем пити за одно –
що ми позбулися ілюзій.
Що спекались таки «братів»
і їх іудиних обіймів,
та відділили всіх кротів,
аби лишилися надійні.
Не пожаліємо вина
за світу братню допомогу.
Осушим келихи до дна
всі як один і вкупі з Богом!
28.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
Не той неумний, хто не знає…
Причин у тому безмір є:
один себе лише кохає,
а інший інших пізнає…
Хто повертає свої очі
туди, де краще чи п’янке,
а хтось і слухати не хоче
про те розбещення тонке…
У того кванти, теореми,
аналіз, синтез у стократ…
Не марнував часу даремно
у давнину і сам Сократ!
У цього цикли, аксіоми,
або ньютонівський біном…
Із них виходять Герци, Оми,
вони творять за томом том.
Такі упевнено дерзають,
формують людства цвіт і знать.
Не той неумний, хто не знає,
а той, хто не бажає знать!
27.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2023
На птахофермі піднялася буча –
зчинився лемент, гам, переполох…
Чому у нас планида невезуча? –
волали кури. – Курячий наш бог!
Несемо яйця без перепочинку
на корм Рябку, щоб захищати міг,
а косолапе стерво за хвилинку
волочить їх нахабно у барліг!
Наїстися воно ніяк не може,
йому загальне – нібито своє.
Рябку уже втридорога та «рожа»
відкрито в кілограмах продає!
Але яка мораль цієї байки?
За вошами забули всі про… бліх.
Не мав би Півень там своєї пайки –
не обертав крадіжку би у сміх!.
24-27.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2023
Настала зимонька-зима
і завітала не сама –
несе з собою білий сніг.
Не дрібку – цілий міх!
Зимова казка на поріг,
уже позаду Новий рік.
Мороз малює на вікні
гірлянд рясні вогні.
А сніг іде, а сніг іде…
Яке майбутнє завтра жде?
Що подарує мені сніг,
що падає до ніг?.
Він укриває діл, і луг.
Усе світлішає навкруг
і крига річку покрива –
зима несе дива.
Одівся в біле сірий ліс,
осінніх непомітно сліз.
Усе, від липи до сосни,
заснуло до весни.
А сніг іде, а сніг іде…
З тобою нас що завтра жде?
Що принесе чарівний сніг,
що тихо ліг до ніг?.
21.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023
Епоха ціла одійшла у вічність…
Іде на небо сотенний УПА
у сотню років. Дійсно символічно,
сльоза додолу падає скупа.
Усе життя він посвятив звитязі,
домівкою йому був рідний ліс.
Десятки літ ще потім у «гулазі»
скитався українець Кривоніс!
Незламність і свобода для героя –
не звук пустий, не просто сірий дим.
За Україну він стояв горою
і назавжди залишиться таким!
18.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2023
Ти там уже, де вічна тиша,
де вічний спокій, інший світ…
Де за межею морок ли́ше,
лише́ мовчання в безмір біт.
Відкритим був, не лицемірив
в житті, у пісні і кіно,
а у добро нестимуть віру
і Бенджамен, і Міміно…
Лунатиме приємний голос
ще не один десяток літ.
Ти викохав сумління колос,
аби добрішав цілий світ!
16.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2023
Пече в грудях, на серці камінь
і очі застилає пил –
я з перебитими руками
лежу в руїнах поміж тіл…
Сусіди рядом, діти, внуки,
хто стогне ще, а хтось помер…
Невже?. Невже оті тварюки
і далі житимуть тепер?!
Бомбити будуть і надалі
цинічно неповинний люд…
Немає більших аномалій,
ніж цей злочинний план іуд!
Куди ж ти дивишся, суспільство?
Нас убиває терорист!
Чи нині вже оте насильство
лише маневр, військовий хист?!
Це ж геноцид всього народу,
найтяжчий злочин на Землі!
Кому останеться свобода,
як він розтане у імлі?!.
Чому піджали тихо крила,
немає досі дій твердих?
Адже щитом живим закрила
вас Україна від орди!.
Немає честі в супостата,
сьогодні ми, а завтра – ви!
Народам світу треба встати
і захиститись від москви!
15.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
[i] Пам'яті жертв рашизму
14.01.2023 у Дніпрі
[/i]
Сиділа поміж небом і землею,
трималась мужньо із останніх сил.
Лише одна з родини усієї
і уціліла. Різав очі пил…
В одній кофтині взимку, на морозі,
над головою нависа стіна.
Землі сама дістатися не в змозі
і тільки думка – Боже, я одна!
Ні, з-під завалів стогін долинає,
дев’ятий поверх аж на п’ятий ліг…
Невже?. Невже моїх уже немає?!
А з неба падав новорічний сніг…
Усе змішалось: крики і сирени,
криваві плями прямо на стіні…
Холонуть крові залишки у венах,
а треба не коритися війні!
І ось нарешті рятівна драбина
зі скреготом схилилася до ніг.
Майнула думка – може не загину!
А з неба падав новорічний сніг…
14.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
Світять зорі з високості,
під ногами сніг рипить.
Новий рік до нас у гості –
вже дістанеться за мить!
Не такий уже і новий,
другий тиждень добіга…
То не лист тремтить кленовий
з репродукції Деґа.
То сніжинки-танцівниці
закрутили Коляду.
Зазирає у світлицю
рік старий не до ладу…
Вдруге поспіль засівання
долинає звідтіля –
вкотре із самого рання
все вітають Василя!.
Та неповною картина
нам явилася б, атож,
аби кожну Василину
не вітали ми також!
І лунають віншування
щиросердні звідусіль.
Їх приймають спозарання
Василина і Василь!
Але ми піднімем планку
і зустрінемо Меланку,
що накинула хустину
і прохає на гостину!
13.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023
Нарешті повертаєшся додому…
Не зі щитом, на жаль, а на щиті.
Вже весняного не почуєш грому
і верби не побачиш золоті…
Ти, друже, у краю, де вічна тиша,
де не співають рідні солов’ї.
Не набереш уранці, не напишеш,
не розповіш про радощі свої…
І там таких зібралося немало,
хто не чекав, а московита бив…
Не осягнуть широкому загалу,
як щиро Україну ти любив.
У нас і далі йдуть бої криваві –
найкращі умирають за життя!
Зустрінемося ще, на переправі…
Ти переміг, ступивши в небуття!
08.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023
З народження москва була ордою,
кривавим станом розбрату і зла.
Усе тягла і добувала боєм,
куди рука кістлява досягла.
Куди дістали клешні загребущі,
що працювати не хотіли геть,
що сіяли не мир і райські кущі,
а ворожнечу, ненависть і смерть.
Рубала крила, голови і душі,
сікла під корінь татів і братів.
Завоювала одну шосту суші,
моря ж і океани – поготів.
Загарбала історію і мову,
кріпачила учених і народ.
Брехню і силу клала у основу
і не жаліла ницим нагород.
І нині прагне володіти світом,
підступності своїй не має меж –
скажені пси у неї за еліту!
Не вистачає миру їм?. Еге ж!
Державою керує путлер-шайка.
Цинізм з брехнею – то її єство.
Різдвяне перемир’я – лише байка,
як тільки ширма і саме різдво!
06.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2023
Вечірнє сонце падало за обрій,
у злото фарбувавши небосхил.
Окрилювали образи хоробрі
і віяло волосся замість крил…
Гармонія з гормонами мішались,
бентежили уяву кожну мить.
Кому в житті не вистачало шалу –
і нині щедро божевіллям снить.
05.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023
Застигла мовчки скрипка у руці,
смичок повис із нею непорушно…
Хоча закрила серця свого мушлю,
та перла все ж котились по щоці.
Вони спадали на холодний сніг
і зігрівали чарівну троянду,
оспівану не менш чарівним ямбом,
що до сюжету мелодійно ліг.
04.01.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2023
Воно нас заморозити хотіло –
бомбило Україну день і ніч,
старалося убити душу й тіло,
та ми живем під миготіння свіч.
І тут зима з весною подружились,
тепло розподілили на обох.
Вам, нелюди, такого і не снилось,
бо з нами правда, віра, навіть Бог!
30.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2023
Усе умовності, не більше…
Реальний лише часу біг.
Старий уже на ладан дише,
а Новоліття – на поріг!
Стрімке життя летить по колу
і кожен грає власну гру.
Не всі ми сядемо до столу,
відмірявши черговий круг…
Розвіється попід ногами
полів затоптаний ковил.
З роками меркнуть долі драми,
лишається від тіней пил…
Усе умовності… Не більше!
Як дійсність полином гірчить,
фантазії уява пише…
Реальна – лише часу мить!
31.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2022
Крутиться повагом Коло Свароже,
день приростає опісля Різдва.
Сонця народження – свято Дажбоже,
Велес у променях, інші дива!
Три калачі на столі у світлиці,
поряд узвар і пшенична кутя.
Дідух з обжинків на чільному місці,
пам’яті предків і символ життя!
Далі Великдень – весни рівнодення,
літо, Купала і Сонцеворот.
За Світовидом й осіннім натхненням
знов Колядою віншує нас Род.
Чом полишили ми рідні пенати?
Вкрав Корочун чарівну Коляду?.
Варто прадавнє своє пам’ятати,
аби не ковзати, як на льоду!
Крутиться, крутиться Коло Свароже…
29.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022
Все як завжди: виживає спритніший –
цнотами хто розфарбовує зло…
Хитрощі нову історію пишуть,
хвацько цинізмом ґрунтуючи тло.
Біле і чорне змішались у сіре…
Сірістю голови сповнені вщерть!
Ласа підлота підкорює віру,
все поглинає мерзи коловерть.
Підлості ницій скорилася сила.
Криза чекає невдовзі? Колапс!
Як не розправимо зранені крила
і не відновимо власні вітрила –
ця кучерявість зацейкає нас.
27-29.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022
Ти обернулась і пішла,
із вуст не впало жодне слово…
Хоча і не бажала зла,
про більше не було і мови.
Не знала, що сказать мені
чи говорити не хотіла,
та усмішка, як уві сні,
тоді окрилено злетіла!
Перед очима до сих пір
казково-незабутній вечір
на фоні незрівнянних гір
і чарівні дівочі плечі…
29.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022
Хмари, море, бірюза,
пляж піщаний під ногами.
Десь на обрії гроза,
а у серці – сонця гами…
Стелить лагідно прибій
сивиною криті хвилі,
а п’янкий кумач надій
за собою зве у вирій…
28.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2022
[i](усмішка)[/i]
Поезія – це явище буденним
останнім часом стало майже всім…
Римують, пишуть ледве не щоденно
годинами – по п’ять, а то і сім!
Закинули мелодії і ноти,
їм лише слова музика луна…
Уже не мислять іншої роботи,
але читаєш… Форма – де вона?
Де слово, що відлунює піано,
і сила думки, що як грім гримить?
Де змісту суть, що з глибини фонтаном
підносить незборимо у блакить?!
Поети, композитори, естети,
цим опусом я що хотів сказать –
пишіть свої елегії й сонети,
коли уже не в змозі не писать!
Але коли ослабла сила волі
і строчаться шедеври, що гриби –
не поспішайте спокушати долю
і зачекайте… хоч би три доби!
24.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2022
Сіється з торби морозяне пір’я,
вечір святий поспіша на поріг.
Носяться пес із котом по подвір’ю,
силяться місяць схопити за ріг.
Падають тихо додолу сніжинки,
лине усюди гучна коляда.
Ярко засяяла після спочинку
в небі зимовому перша звізда.
Таїнство має невдовзі звершитись,
чуда чекають дорослі й малі.
Сяє смарагдами зоряний ситець –
свято сьогодні на цілій Землі!
24.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2022
Нарешті, орку, ти свого добився
і виконав агресора устав.
Хотів землі ти так, що з нею злився
і гумусом для ґрунту Нені став!
24.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022
Зима, мороз, колючі хуртовини
і яблуня у кризі за вікном.
Плоди червоні у таку годину
уже опасти мусили давно…
Але висять, вчепилися у гілля
і кумачем вітають небосхил.
Усупереч агресії свавіллю
триматися їм вистачає сил.
Отак і ми невтомні – попри грози
тримаємося міцно за життя.
Нас не страшать ні зими, ні морози,
і гріє віра в світле майбуття.
Ще добавляє стійкості надія,
що маяком у темряві зорить.
Нас не зламати, не убити мрії,
ми кріпнемо у битві кожну мить!
22.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022
Побажайте мені перемоги!
Не добробуту, щастя чи чар.
Вогнегасника у допомогу –
потушити в країні пожар.
Ще мітлу із колючого терну,
аби сміття із двору мести.
Як багато допоки ми терпим,
що мішає іти до мети!.
Подаруйте мені ту надію,
що Вкраїну стражденну спасе.
Я про це лише марю і мрію.
Мир в наш дім тільки це принесе!
Побажайте мені перемоги
й міркувати, нарешті, почнем!
20.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2022
Усіх сердечно я вітаю,
хто носить ім’я Миколая,
У кого батько Миколай
і дід, і прадід!. То не край:
хто має сина чи онука,
але і то не запорука,
аби зібратися гуртом
і святкувати за столом
чи в бліндажі, чи у окопі,
у Україні чи Європі…
Усім, хто щире серце має,
всього найліпшого бажаю!
А особливо нашим хлопцям,
що у війни страшній толоці
боронять нас і цілий світ!
Дай Боже щастя їм, без бід
здобути славну перемогу,
а ще – до отчого порогу
вернутися усім живими!
Аби ніякі люті зими
не дошкуляли їм тепер,
а той недомірок помер!
Ой, вибачайте, що у свято
бажаю ланцю смерті свято,
нехай пробачить мені Бог!
Ні, не помер, а просто… здох.
19.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2022
Так буває в житті… Так буває –
щось пішло не туди чи не так.
Не співає душа, не співає,
і зібгалося серце в кулак…
Стиснув зуби, човпеш манівцями,
зльодяніло усе навкруги…
Лише думи снують горобцями
і укутують душу сніги.
Десь поблискує тьмяно свічадо,
пробиваючись через імлу…
Полюбляю писати ночами,
у планиди сховавшись в тилу.
Але буде весна, я це знаю,
і проміння розтопить сніги.
Коли серце шалено кохає,
це йому, зазвичай, до снаги!
Так буває…
17.12.2022, Ліберець, Чехія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022
З Новим роком, моя Коломиє!
А знедавна уже не моя…
Як любив і жадав тебе, мріяв –
ну нарешті, родина, сім’я!
Та не зладилось… Хто у тім винен?
Може я, може ти, а чи хтось…
Не вартує шукати провину,
як за маревом все женемось…
На подобу полюємо, образ,
на уяву чи зоряний пил,
але доля дарує у бонус
чарівне мерехтіння світил…
З новим щастям, новими думками!
Час на місці іще не стоїть,
але істинна дружба з роками
лиш міцніє, і свято – за мить!
З Новим роком, моя Коломиє!
Залишайся такою, як є.
Хай здійсняться несправджені мрії
і зігріється серце моє!
15-17.12.2022, Ліберець, Чехія
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2022
Сіріє… То не ранку закид.
Сіріє – ніч іде на захід.
Сіріє, затухають зорі.
Сіріє, світ стає прозорим…
12.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022
Світає… Ранок на порозі.
Світає – день уже в дорозі.
Світає кусень небокраю.
Світає… Ніч іде до раю…
11.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2022
Темніє… Зорі в високості.
Темніє – сон іде у гості.
Темніє… Люди – у оселі.
Темніє – ніч ховає землю.
08.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022
[i](продовження подій, змальованих у новелі «Кукурудзяне поле»)
[b][/b][/i]
Через пів року реабілітації стан лівої ноги Андрія значно поліпшився, але говорити про повне відновлення її функцій ще не доводилося. Хоча від тих драматичних подій на кукурудзяному полі та подальшої надскладної хірургічної операції минуло майже півтора року і він уже кілька місяців не брав до рук милиці, йому ще доводилось докладати неймовірних зусиль, аби не виглядати інвалідом. Особливо принциповим для майора Чернія це було під час зустрічей зі своїм командуванням та складом медичної комісії. Зокрема, коли вирішувалося питання щодо можливості його повернення на фронт і виконання обов’язків командира розвідувальної роти.
Ховаючи міцно стиснуті зуби за приємною посмішкою, Андрій напружував усю силу волі, аби невимушеною поведінкою переконати оточення у повному відновленні функцій своєї ноги. Тільки молода дружина, найкраща у світі жінка із дещо незвичним іменем Орися, а ще батьки та найближчі друзі, знали, чого йому коштує ота легкість. Але більше за всіх дивувалися хірурги, які колись протягом кількох годин поспіль пришивали йому ліву ступню, відтяту уламком ворожої міни на полі бою. Після закінчення хірургічної операції обидва медики були майже переконані, що шанси на збереження кінцівки у їх підопічного мізерні, незважаючи на те, що вони зробили все можливе, і навіть неможливе, аби доказати протилежне.
– Дуже багато часу минуло, – скрушно хитав головою провідний хірург.
– Та і умови зберігання органу були надто несприятливими, – погоджувався з ним колега-асистент.
Але як же вони були приємно здивовані, коли молодий організм, незважаючи на всі невтішні прогнози, почав перемагати і ступня поступово стала приживатися. Кожен із лікарів щоденно забігав до палати, аби особисто поглянути на стан хворого. Навіть перев’язки тоді ще капітанові робили не медсестри, а хтось із них особисто, а то і обидва разом.
– У мене це перший такий тяжкий випадок, – говорив один.
– У мене також. Дай бог, аби він зміг ходити без милиць, – підтримував його інший і колеги знову йшли до палати, аби вкотре оглянути Андрієву ногу.
Ще більшим було здивування хірургів, коли через рік їх щасливий пацієнт якось заскочив до обласної лікарні імені Мечникова, аби відвідати пораненого на фронті одного зі своїх однополчан. Прямо на ганку хірургічного відділення він зіткнувся зі своїми благодійниками, які вийшли зробити пару затяжок поміж численними операціями.
– Ти диви!. – тільки і вимовив один, побачивши, як легко, без будь-яких милиць, Андрій підіймається сходами.
– Очам своїм не вірю! – не втримався від здивування інший і обоє радо привіталися з молодим усміхненим майором.
Той не проминув скористатися нагодою і ще раз подякувати одним із кращих представників медицини, яких він знав у своєму ще не досить тривалому, але вельми насиченому різними подіями, житті. Знали б ви, чого мені вартує ця легкість, – мило усміхаючись, думав при цьому Андрій.
Якось уже пізньої осені, коли небо затягнуло густими хмарами і кілька днів ішов дрібний холодний дощ, майор Черній отримав терміновий наказ – силами свого підрозділу виявити і знищити склад боєприпасів ворога. Необхідність вирішення цього питання була настільки нагальною, що командування не мало можливості чекати на покращення погодних умов.
Оскільки у таку складну погоду кібервідділення розвідроти було не в силі допомогти дронами, виникала потреба задіяти одночасно кілька диверсійно-розвідувальних груп. Попередньо порадившись із командуванням полку, ротний наказав своєму заступникові, капітанові Буркуту, зібрати надвечір командирів усіх підрозділів та їх заступників, аби особисто поставити завдання кожній із груп та скоординувати їх дії.
– Наша ціль – склад боєприпасів ворога, – почав спокійно майор Черній, коли двері бліндажа закрились за останнім учасником наради. – Його необхідно виявити і знищити своїми силами. В разі неможливості – підключити полкову артилерію, а то і армійську авіацію. Першою через лінію фронту іде диверсійно-розвідувальна група у складі двох відділень взводу «раз». Вихід через чотири години. Очолює групу заступник командира взводу молодший лейтенант Юхименко, – продовжував у тому ж дусі майор.
– А чому Юхименко? – досить очікувано вихопилося у командира першого взводу старшого лейтенанта Миколайчука.
– Дослухаєш до кінця – зрозумієш, – не забарився з відповіддю ротний і, ніби нічого не сталося, вів далі. – Першочергова задача першої групи – виявлення місця розташування складу та повідомлення його координат на базу.
– А що нам робити далі? – не втримався не менш гарячий Юхименко.
– А далі – педалі! – тут же, не без гумору, парирував майор і повернувся до суті. – Наступної ночі під орудою командира взводу «два», лейтенанта Шевченка, вирушає друга ДРГ. Її завдання буде залежати від оперативної ситуації. В разі відсутності позитивних наслідків пошуку першої – виявлення місцезнаходження складу. В іншому випадку – розвідка і відвернення уваги ворога від ДРГ взводу «три», яка вийде через пару годин після групи Шевченка. Основна і єдина задача третьої групи – ліквідація складу. Перша і друга групи на заключній стадії операції – допомагають третій, прикривають її і допомагають вогнем та маневром. Запитання є? – завершив ротний уже в повній тиші.
– Є, – піднявся Миколайчук. – Хто поведе ДРГ «три» і її склад.
– Ти і поведеш, у складі третього взводу, підсиленого одним відділенням свого підрозділу, а також очолиш командування всією операцією на завершальному її етапі, – без жодної паузи відповів ротний. – Заступником піде комвзводу «три» – старший лейтенант Пискун. Він же, у випадку форс-мажору, візьме на себе твої повноваження. Гадаю, присутнім зрозуміло, що формат третьої ДРГ обумовлений надзвичайною важливістю завдання, виконання якого покладається на тимчасово створений підрозділ. Про всяк випадок додатково обдумайте варіанти знищення об’єкта кожною групою самостійно, – додав майор.
Після цього у бліндажі запанувала мертва тиша. Було добре чути, як десь під дерев’яним настилом якась зголодніла миша намагалася гризти залишки армійського сухаря, що уже нарівно міг би конкурувати з наждаком. Навіть невтомний Юхименко, схиливши голову, мовчки чухав потилицю.
– Такого масштабного завдання для розвідроти я не пригадую з чотирнадцятого, – нарешті порушив мовчанку капітан Буркут. – Дозвольте мені піти з хлопцями, – звернувся він до ротного.
– Ні, це зайве, – спокійно, але твердо, відповів той. – Ви ж, товаришу капітане, розумієте, що в цьому випадку вам доведеться, як мінімум, очолити одну із груп. Окрім того виникає необхідність вносити відповідні корективи щодо алгоритму її комунікації з іншими ДРГ на завершальному етапі операції. До того ж тут ви будете навіть потрібнішим, – переконливо і майже лагідно завершив ротний.
Майору не хотілося зараз говорити, що він волів би радше самому вести хлопців на це неймовірно складне і небезпечне завдання, ніж довірити керівництво своєму заступнику, який весь час займався переважно штабною роботою. Тільки фізичний стан не дозволяв Андрієві очолити третю групу особисто.
– Ясно, як накажете, – також спокійно відповів заступник і знову присів на своє місце.
– Решті все зрозуміло? – знову запитав учасників наради командир роти.
– Дозвольте, – якось нерішуче піднявся взводний Миколайчук.
– Що у вас? Говоріть, – заохотив його майор, але перейшов уже на більш офіційний тон.
– Я хотів запропонувати, не розпорошувати моє відділення в складі ДРГ «три», а навпаки, в разі необхідності, підсилити його відповідною кількістю бійців третього взводу.
– Проти цієї пропозиції у когось є заперечення? – звернувся до присутніх ротний, а коли комвзводу «три» і його заступник не відгукнулися, продовжив. – Гаразд. Ви командуєте всією групою, сам і вирішуйте. Я тільки порадив би узгодити конкретні деталі уже самостійно. Головне, аби всі розуміли один одного з напівслова.
Оскільки більше запитань і пропозицій не надійшло, ротний відпустив учасників наради, а сам пішов оглянути, як іде підготовка до операції. Дійсно, такого масштабного і відповідального завдання він не міг пригадати з самого початку війни з московією. Вже більше тижня ходили уперті слухи про плани наступу загарбників на їх ділянці фронту. Це підтверджували і радіоперехоплення та інші розвіддані. Тому знищення ворожого складу боєприпасів якщо не зірве їх наступ у найближчий час, то, принаймні, спасе не одну сотню, а то і добру тисячу, життів українських воїнів, – розмірковував дорогою Андрій.
Пізно увечері наступної доби майор Черній стояв біля грубого, нашвидку збитого із нетесаних дошок, столу, з головою занурившись у роздуми. Перед очима у ротного лежала оперативна карта району бойових дій і його думки линули на інший бік фронту, до хлопців. Уже минуло більше двадцяти годин, як перша група вирушила на завдання, а від них ні звуку. Командир відкидав версію мовчазного провалу операції, а тому висновок у нього був лише один – поки що не знайшли. Годину тому він особисто провів групу лейтенанта Шевченка і за пару годин чекав виходу третьої. В її складі мав іти друг дитинства ротного – Льоня Костенко.
Вони виросли в одному дворі. Разом грали в футбол, училися в одному класі. Строкову пощастило служити в одній військовій частині. Майже одночасно пішли на фронт, коли в чотирнадцятому пацаки напали на Україну. Рік тому Льоня був свідком скромної церемонії реєстрації шлюбу з Орисею – ангелом-спасителем Андрія, а нині матір’ю його первістка і найчарівнішою жінкою у світі. На честь свого найкращого друга ротний, звісно за погодженням із дружиною, навіть свого сина назвав Олексієм.
По великому рахунку Льоня сьогодні не мав іти у тил до ворога, оскільки за кілька тижнів до цього у нього відкрилась недолікована виразка шлунку. Андрій кілька разів звертав увагу, як старшина Костенко п’є тихцем рекомендовані лікарем пігулки, та коли якось сказав йому про це, той лише знизав плечима і запевнив, що уже все в порядку, а «колеса» ковтає виключно з метою профілактики. Оскільки штатний снайпер його відділення ще не повернувся зі шпиталю і замінити його було більше ніким, довелося включити старшину до складу третьої групи.
Невдовзі підійшов її командир і доповів про готовність підрозділу вирушати на завдання.
– Як старшина, – поцікавився ротний.
– Чесно кажучи, товаришу майоре, не подобається мені його стан, – понизив голос Миколайчук. – Якийсь він блідий і при першій же нагоді намагається присісти, а то і прилягти.
– Гаразд, шикуй групу. Я зараз буду, – так же неголосно промовив ротний і пішов у пітьму.
Він тихо, ніби кіт, у повній темряві дістався розташування першого взводу і обережно зазирнув усередину приміщення. В протилежному кутку імпровізованої казарми, біля вікна, скрутившись калачиком, на тапчані лежав старшина Костенко.
– Що, братику, прихватило? – співчутливо запитав Андрій і торкнувся плеча друга.
– Так, невчасно шлунок звело, товаришу майоре, – не підіймаючи голови, насилу вимовив Льоня.
– Давай потихеньку збирайся, вранці поїдеш до медсанбату, а потім у шпиталь – якось задумливо, але твердо, промовив ротний і поволі взяв снайперську гвинтівку старшини, що стояла тут же, біля стіни.
– Але ж мені потрібно з хлопцями на завдання… – насилу підіймаючись на ноги, пробував виправдовуватися Льоня.
Він було потягнувся правицею за розгрузкою, що лежала поряд із тапчаном, прямо на долівці, але ротний випередив його. Андрій спритно підхопив товаришевого «броника», поклав його на пустий ящик від боєприпасів, що служив старшині тумбочкою. Далі він зняв з себе портупею і акуратно одягнув розгрузку. Друзі були майже одного зросту і комплекції, а тому все підійшло якнайкраще.
– Що за жарти? – здивовано промовив Льоня, але Андрій рішуче обірвав його.
– Ти залишаєшся. Це наказ. Негайно розбуди капітана Буркута і скажи, хай біжить на передок – у вишневий садок.
– Слухаюсь, товаришу майоре, – перейшов на офіційну мову старшина і, наскільки міг швидко, посунув у напрямку запасного командного пункту роти.
Раптом він зупинився і повернув назад. Андрій теж пішов йому назустріч.
– Що трапилось? – запитав він.
Льоня мовчки обійняв його, витяг з кишень бушлата два своїх фірмових «лимони», які він завжди брав із собою на завдання, і простягнув другові.
– Візьми, братику, про всяк випадок. Хай тебе наш Велес береже і мої талісмани, – тихо промовив він і поклав обидві гранати в уже простягнуті Андрієм долоні. Після цього старшина поспіхом опустив голову, повернувся і пішов геть, аби друг не помітив його зрадливої сльози, що все-таки встигла зволожити рідну українську землю.
Той подарунок мав свою давню історію. Це трапилося ще влітку 2015-го. Уже були написані кров’ю героїчні сторінки оборони Іловайська, Дебальцевого та Донецького аеропорту, хитросплетіння яких доведеться досліджувати і оцінювати не один десяток років досвідченим та незаангажованим фахівцям.
Якось із чергового рейду в тил до сепарів не повернувся товариш старшини Костенка – сержант Головня. Вони здружилися ще під час навчання у автомобільному технікумі. Навіть їх ліжка в казармі стояли поряд, а свого другого сина старшина назвав на честь Володимира.
На труп Головні випадково натрапила інша група, що ходила на завдання буквально через пару днів. У її складі був і старшина Костенко. Схоже, що ті нелюди спеціально кинули розтерзане тіло на видному місці з метою залякати наших бійців. Ніяких подробиць старшина тоді не розповідав, але заявив категорично, що в разі чого – у полон живим не здасться. Пізніше зі слів інших учасників групи стало відомо, що сепари жорстоко познущалися із сержанта: викололи очі, обрізали вуха і статеві органи, а також розпороли живіт та набили його землею. Довелося тимчасово похоронити його неподалік, на тимчасово окупованій території.
Після того випадку Льоня десь знайшов балончик монтажної піни і ретельно покрив нею дві гранати Ф-1, широко відомі в народі як «репанки» або «лимонки». Коли піна добре висохла, він старанно відшліфував їх поверхню наждачним папером, а потім кілька разів пофарбував у жовтий колір. Вийшло настільки природньо, що розвідники не раз попадались на гачок, плутаючи ті «лимонки», які без запалів красувалися прямо на підвіконні, біля ліжка старшини, з натуральними лимонами. І не трапилося жодного випадку, аби, йдучи на завдання, Льоня не вішав собі на пасок ті «лимони». Згодом побратими жартома прозвали їх талісманами старшини.
Уже дорогою до вишневого саду в Андрія несподівано завібрувала мобілка. Хто б це міг бути у таку пізню пору, – майнула бентежна думка, оскільки його «фронтовий» номер знало вельми обмежене коло осіб. Він зупинився і витяг з кишені телефон. Кохана – світилося на екрані. Натиснувши зелену кнопку, щільно притулив апарат до вуха, але динамік мовчав. Десь здалеку долинав голос Орисі, але потім вона озвалася голосніше.
– Вибач, любий, що не дочекалася твого дзвінка. Не втрималась, аби не поділитися радістю – наш Олексієчко щойно вимовив перше слово!
– Вітаю, кохана! Мама? – не сумніваючись у характері відповіді, швидше задля порядку, запитав Андрій.
– А от і не вгадав! – як мала дитина тішилася дружина. – Тато! Мій любий тату, – задоволено майже прокричала Орися.
– Я вас люблю! Дуже-дуже! – посміхаючись у темряву, лагідно промовив щасливий батько і чоловік, після чого вимушено закінчив розмову без жодних пояснень.
Вона все знає, вона все розуміє, вона найкраща у світі! – подумки розмовляв Андрій сам із собою, а щаслива посмішка осявала йому стежку аж до самого нуля.
Коли екіпірований для походу майор Чорний зі снайперською гвинтівкою в руці підійшов до групи, що вишикувалась у вишневому саду одного із порожніх обійсть на околиці закинутого села, він побачив непідробний подив у очах своїх підлеглих.
– Старшина йти не може. У нього кровотеча, відкрилась виразка шлунку. Я іду за нього, – коротко, аби виключити зайві запитання, повідомив ротний.
– А як же командування ротою?. – якось невимушено вихопилося у комвзвода «раз».
– По-перше, для подібних випадків є заступ, який он уже мелькає поміж дерев, а по-друге, практично весь боєздатний склад роти на завданні і старшину замінити просто ніким. До того ж капітан Буркут тут добре справиться і без мене, – перевів усе на жарт майор і напруга майже спала.
Він простягнув захеканому заступнику свою потріпану часом і війною польову офіцерську сумку, зразка Другої світової, яку той підхопив майже находу. Далі ротний зняв свої погони, шеврон та кокарду і поклав їх зверху, після чого повернувся обличчям до строю.
– Нічого не міняється. Старший групи – старий лейтенант Миколайчук. Я лише прикриваю вас при переході лінії фронту, а там побачимо.
Непроглядна ніч щільно притислась усім своїм тілом до мокрої землі. Низькі хмари щедро сіяли мрякою зверху. Ішли обережно, колоною по-одному, аби уникнути зайвого ризику випадково наткнутися на розтяжку. Поодинокі освітлювальні ракети ворога, які для розвідників слугували відповідним орієнтиром, були ще далеченько, але з кожним пострілом ракетниці вервиця поспішно припадала до слизької поверхні третьої планети.
– Ну і погода, краще на придумаєш, – майже прошепотів ротний.
– Так, – погодився комвзводу «раз», відділення якого замикало групу, – але мені видається, що небо невдовзі заплаче ще сильніше.
– Не каркай, – усміхнувся майор і, уважно вдивляючись у темінь по обидва боки, відстав на кілька десятків кроків.
За годину успішно подолали досить умовну лінію фронту. Невдовзі вийшли на невеликий закинутий хутір. Півтора десятки напіврозвалених будинків. Жодних ознак присутності живої людини. Одначе, з огляду на безпрецедентну важливість операції, вирішили обійти виселок стороною. Коли уже остання хата залишилася позаду, на околиці несподівано загавкав собака. Тут же вгору злетіла освітлювальна ракета, потім друга. Чи то хтось із колони не встиг своєчасно притиснутися до землі, чи про всяк випадок, але із вікна крайньої хати раптом застрочив кулемет. «Трасери» віялом розлетілися прямо над головами хлопців. По характеру вигуків Андрій зрозумів, що їх помітили. Тут же до РПК доєдналось кілька «калашів» і орки довгими чергами стали методично прочісувати покриту невеликими кущами ділянку балки, де залягла група.
– Накажи Пискуну, хай при найменшій нагоді веде групу далі, а ти зі своїм відділенням залишайся на випадок, якщо ворог спробує їх переслідувати, – сказав на вухо Миколайчуку ротний, мимоволі скоригувавши свій же алгоритм щодо загального управління ДРГ.
Але цей коректив виявився дуже вчасним. Не встигли хлопці відповзти на якусь сотню метрів, як на попередньому місці стали вибухати міни. Освітлювальні ракети, ніби шуліки, постійно висіли над балкою. Загалом кілька десятків мін квадратно-гніздовим способом добряче зорали солідний її шмат. Через нетривалий час мінометний обстріл припинилися так же раптово, як і розпочався. Затихнула і стрілецька зброя. Мабуть пацаки вирішили, що помилилися і заспокоїлися.
– Розосередив відділення на випадок, якщо орки все-таки спробують переслідувати групу, – доповів Миколайчук, на животі діставшись назад до ротного.
– Добре, а ще накажи хлопцям, аби без команди не стріляли. Лише у випадку крайньої необхідності, – про всяк випадок пошепки додав той.
– Уже, – посміхнувся перший, але навряд чи Андрій у такій темряві розгледів вираз його обличчя.
– Красень! Скоріш за все вартові нас не помітили. Просто перестрахувалися.
Зачекавши з пів години і не діждавшись ворожої погоні, Миколайчук повів своє відділення слідом за основною групою. Повертатися назад тим же маршрутом у такій ситуації Андрієві було надто ризиковано, а тому він обережно попрямував назирці за своїми хлопцями, таким чином прикриваючи їм тил.
За годину від другої групи нарешті надійшла інформація про координати ворожого складу, яку Андрій продублював на базу. Окрім нього кожна з груп мала кодовану рацію. До того ж розвідники користувалися своїм фірмовим шифром, що ретельно удосконалювався ними протягом останніх років. Тому навіть перехоплена така коротка розмова непідготовленій особі видавалася просто маячнею. Уточнивши координати усіх ДРГ, ротний прийняв рішення підійти до складу з трьох боків, аби збільшити шанси на успіх, про що віддав відповідний наказ. При цьому першій групі належало відволікти увагу охорони складу, аби полегшити виконання завдання рештою підрозділів.
Однак не все протікало так гладко, як би того хотілося. Мабуть спостерігач на околиці хутора, де була обстріляна третя група, все-таки щось помітив, бо невдовзі після їх обстрілу майор спиною став відчувати чиюсь присутність. Він вкотре зупинився і уважно огледівся і, хоча нічого підозрілого не помітив, все-таки вирішив перестрахуватися. Вибравши підходящу ділянку, Андрій ніби заєць зробив петлю в бік пагорба і замаскувався поміж чагарями, у кількох десятках метрів від стежки, якою пішла його група.
Позиція була дуже вдалою. Стежка в обох напрямах у ротного була, як на долоні. Невдовзі на екрані тепловізора він побачив те, чого так боявся. Ворожа група, чисельністю до відділення, потайки ішла слідом за його хлопцями. Андрій негайно увімкнув рацію і повідомив про це Миколайчука. Той зі своїм відділенням уже встиг наздогнати основну групу. Та одного повідомлення було замало. Цей «хвіст» міг демаскувати ДРГ три і поставити під загрозу виконання всього завдання. Необхідно зробити все можливе, аби обрубати його по саму ріпицю, – майнуло в голові у ротного. – Треба за будь-яку ціну ліквідувати вороже сховище боєприпасів. На кону сотні і тисячі життів побратимів.
Пропустивши колону орків на кілька десятків метрів уперед, він ретельно прицілився в потилицю найближчому і, як у кращі часи, плавно натиснув на спусковий гачок Льоніної гвинтівки. Немов від удару електрострумом остання постать сіпнулася і беззвучно сповзла на землю. Глушник працював відмінно, ніхто навіть не повернувся в бік пострілу, а приціл нічного бачення надійно слугував ротному всевидячим оком. Він тут же повторив процедуру дерашизації і це знову йому вдалося якнайкраще – другий пацак також мовчки притулився до землі. Збоку це виглядало так, ніби зморений довгою дорогою подорожник несподівано вирішив перепочити і приліг прямо там, де стояв.
Але з третім загарбником Андрієві повело менше. Той уже наблизився до заростів верболозу і, аби зовсім не втратити бабуїна з поля зору, ротний вистрілив прямо у центр куща, де за його розрахунком куля мала зустрітися з ціллю. Мабуть дев’ять грамів українського свинцю не попали безпосередньо в серце, оскільки зойк смертельно раненого орка почули його поплічники. Вони миттєво попадали на землю і зайняли оборону.
Гаразд, давайте зіграємо у вашу московську рулетку, – про себе промовив Андрій і став вицілювати крайнього загарбника, ноги і частина тулуба якого виднілися із-за сусіднього куща. Він уже не переймався маскуванням наслідків своєї роботи, аби напевне відволікти загарбників від спокуси переслідувати групу. За кілька секунд власник незамаскованих ніг здавленим зойком повідомив присутніх про своє бажання назавжди вийти із цієї смертельно-небезпечної гри. Не пройшло і хвилини, як до його компанії приєднався ще один цікавий московит, що необережно висунув голову із-за великого валуна у візуальних пошуках джерела обстрілу.
Лишилося не більше половини, – подумав Андрій і, змістившись на кілька метрів у бік, узяв на приціл наступного орка. Затамувавши подих на кілька секунд, він знову спокійно натиснув на спусковий гачок і темна пляма за кущем надійно вгрузла у вологу українську землю. Та ворогу все-таки удалося визначити його місце перебування, бо десь праворуч раптом пролунав постріл і куля, ковзнувши по шолому майора, зрикошетила в бік. Його спасло лише те, що, натиснувши на спусковий гачок, він не став спостерігати за наслідками своєї роботи, а за мить до ворожого пострілу схилив голову, аби перекотитися вліво.
Але цей постріл московського снайпера був не найгіршою із новин. По непоодиноким тіням правіше Андрій зрозумів, що слідом за першою групою ворога скритно рухалася друга, більш численна. Знову змінивши позицію, він нарахував ще до півтора десятки орків. Ті облишили переслідування розвідників і стали обходити його з обох боків, аби взяти у кліщі. Довелось відступити до якоїсь напівзруйнованої будівлі, що стояла неподалік, на пригірку. Нею виявилася невелика скеля, що височіла парусом над широкою балкою, деінде покритою кущами терну та барбарису. Вибравши зручну позицію неподалік, ротний зробив ще кілька прицільних пострілів і пара мінімум «трьохсотих» поповнила лави небоєздатних пацаків.
Чи то московити не мали з собою гранат, чи не хотіли вибухами привернути увагу переслідуваного підрозділу, але Андрієві в цьому плані дуже везло. Дивно, та він радів, що друга група орків у повному складі накинулась на нього, ніби на бажану здобич, залишивши на деякий час поза увагою решту розвідників. Йому ще кілька разів удалося поміняти дислокацію, але зрештою довелося упертися в скелю, яку він спочатку сплутав із руїнами будівлі. Все, затиснули з трьох сторін, далі відступати нікуди, – майнула невесела думка і ротний перевірив набої, яких виявилося не так уже і багато. Він же не розраховував супроводжувати групу так далеко.
Зробивши кілька вивірених пострілів, ротний вимушений був відповзти під саму скелю, оскільки кулі зафонтанували зовсім поруч, з боку старої водонапірної башти. Мабуть хтось здогадався вилізти наверх – припустив подумки майор.
Раптом його ліва нога провалилась у якусь яму. Огледівшись, Андрій зрозумів, що то була стара лисяча нора. Розгрібши трухлявий хмиз та опале листям, він виявив під ними старий підземний хід досить великих розмірів. Мабуть у минулому ним користувалися діти, коли гралися у піжмурки чи у війну, – промайнула чергова думка і десь глибоко всередині зажеврів вогник надії.
Знявши розгрузку з бушлатом, і лишивши при собі тільки каску, гвинтівку та набої, Андрій насилу втиснувся до нори, що під пологим кутом вела вглиб, під скелю. Проповз кілька метрів униз, але вимушений був зупинитися, оскільки отвір звузився ще більше. Ну, ось і все – гарна могила, не скоро знайдуть, – подумав майор і розслабився. Раптом десь спереду стали долинати якісь звуки, що нагадували далеку канонаду. Це додало ротному енергії і через кілька метрів, які він здолав ціною неймовірних зусиль, за невеликим поворотом, показалось слабке світло. Розвиднялося.
Вибравшись із підземелля, Андрій, обережно підійняв голову і уважно оглянув навколишню місцевість. Результати огляду були невтішними. Він опинився в повному оточенні, оскільки скеля була не досить довгою і вороги встигли обійти її з обох боків та замкнути кільце. Довелося знову займати оборону. До того ж йому потрібно було контролювати нору за спиною на випадок, якщо хтось із пацаків захоче скористатися нею.
Незважаючи на жорстку економію набоїв, невдовзі вони все-таки закінчилися, але і вороги не дорахувалися ще майже відділення живої сили. Останню кулю Андрій всадив напевне – прямо в лоб орку, що самовпевнено висунув рило за півтора десятки метрів. Це ти, бісів сину, дещо поспішив, – тихо промовив він собі у вуса.
Такий відвертий прорахунок трохи пригасив настирність ворога, та невдовзі московити зрозуміли, що набої у нього все-таки закінчилися, і поступово стали стискати кільце. Коли його радіус сягнув кількох десятків метрів, вони осміліли настільки, що піднялися і пішли на нього ланцюгом у повний зріст.
Небагато ж вас лишилося, за неповну годину бою поклав майже взвод, але мені і вас досить, – сумно подумав Андрій і відклав убік знекровлену гвинтівку. – Ще б пару десятків набоїв і ці зайди також би попрямували на концерт до Кобзона.
Він зняв з голови шолом і підняв уверх голову. З-за обрію підіймалося сонце. Перші промені лагідно торкнулися його чола. На синьому небі – ні хмаринки. Лише дві пари очей уважно дивилися на нього згори. Таких знайомих, таких рідних. Гарний буде день, – подумав Андрій. Він набрав повні груди свіжого ранкового повітря і дістав останній подарунок друга.
Затиснувши по «репанці» у кожній руці і вставивши в кільця чек великі пальці, він підняв їх одночасно, як це полюбляють робити прихильники селфі. Однак цього разу замість фотооб’єктивів на нього були спрямовані цівки ворожих автоматів. Залишилося розчепірити решту пальців і звільнити спускові скоби.
Тим часом вороже кільце звузилося до якихось десятка метрів. Ротний уже чітко бачив перекошені від люті морди пацаків. Деякі з них навіть самовпевнено опустили зброю, усвідомлюючи свою беззаперечну перевагу.
Андрій знову глибоко вдихнув і повільно піднявся на ноги. Так же повільно випростав обидві руки вперед, демонструючи ворогам відсутність зброї. Збоку це виглядало, ніби особа, що втратила надію на спротив, дає можливість одягти собі кайданки. У деяких орків на мармизах з’явилися задоволені посмішки переможців. Будучи розпаленими смертельним протистоянням і прагнучи якнайшвидшої помсти за своїх убитих поплічників, вони не звернули належної уваги на те, що український воїн тримав стиснуті кисті рук долонями донизу.
За якусь секунду перед очима Андрія промайнули те доленосне кукурудзяне поле, тендітна дівоча постать з медичною сумкою через плече, такі бажані обличчя дружини і малого сина, батьків і друга дитинства з його штучними українськими лимонами…
Раптом незбагненна для московських загарбників посмішка осяяла обличчя українця, коли за кілька метрів до їх ланцюга він розвернув свої руки уверх долонями і поволі розчепірив пальці. Побачивши в руках захисника звичайні жовті лимони, ординці навіть призупинились від здивування. Несподівано десь у глибині ворожих позицій пролунав вибух неймовірної сили. За ним другий, потім ще. Вони це зробили! – пролунало в голові у Андрія. Посмішка на його обличчі стала ще яскравішою. Це була усмішка тріумфу вільної людини, яка готова віддати власне життя за свободу своєї Батьківщини, своєї сім’ї і свого народу.
Гучне «Слава Україні!», що уже зовсім несподівано для ординців злетіло з уст українця, привело їх до тями, але то було останнє, що вони почули у своєму нікчемному житті. За мить подвійний вибух Льоніних «лимонів» сколихнув навколишню ранкову тишу.
Коли невдовзі дим розвіявся, дві пари очей, що уважно спостерігали за цією подією з небесної висі, знову побачили свого тата і чоловіка. Відкинутий смертельним вибухом назад, Андрій лежав на спині, притиснутий до скелі напівколом мертвих загарбників. Широко відкритими голубими очима він дивився у синє українське небо. Неповторна посмішка переможця продовжувала сяяти на його неушкодженім жодним уламком лиці. Такому молодому і водночас мужньому обличчі.
01.10 - 01.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2022
Я у всесвіту десь на краю…
На задвірках мінливої долі
споглядаю планиду свою
і душа шаленіє… від болю,
од безсилля і чорної мли.
Поміж вічної ночі і криги
як, не ставши похмурим і злим,
написати життя всього книгу?.
Та у скупченні пилу і зір
свій талан я таки відшукаю
і розітне холодний ефір –
Я до тебе лечу!
Я чекаю…
01.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022
Дощить… Усе до нитки змокло.
Дощить і навіть птахи змовкли!
Дощі несе на крилах осінь…
Дощі перуть рокитам коси.
17-30.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2022
Сніжить… Лягла на серце туга.
Сніжить, коли втрачаєш друга.
Сніжить – душі бракує неба.
Сніжить і я іду без тебе…
листопад 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2022
Осінній парк укрила позолота,
чаклунка-осінь захопила трон.
Відкрити має для зими ворота
уже невдовзі армія ворон…
Їх лемент долинає з верховіття
столітніх ґінкго, буків і дубів,
у ці часи гіркого лихоліття
відлунюючи дзвоном ланцюгів…
Неподалік, у глибині алеї,
стоїть ліхтар. Своє він відсвітив
і голову схилив у апогеї
жаскої протидії двох світів.
На рубежі лихої тьми і світла,
межі одвічній між добром і злом,
віками де лише ненависть квітла,
а нині знов насилля проросло…
Стоїть ліхтар-вояк на полі бою,
від темряви собою світ закрив,
підтримує захисників-героїв
і сіє світло, не жаліє сил.
Тримайся, друже мій, ще небагато,
уже невдовзі ранок, сонця схід.
До січі споряджаються солдати –
від темряви розвіється і слід!
23.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2022
Шалений світ зірвався з ланцюгів –
його уже і гальма не тримають!
Брехня панує, ненаситність, гнів.
Іде війна і їй немає краю…
Кому молитись? З ким сьогодні Бог?
Диявол владарює на арені,
а Болівар не винесе обох!
Укрила поле сарана зелена…
Чи міркувати розучились ми,
чи глузду нам уже не вистачає?
Невже лише бенкет у час чуми
олжі епоху сконом увінчає?
16.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2022
Уже змідніла осінь золота,
останнє листя сумно долу лине
і баби літо пухом тополиним
удалечінь поволі відліта…
Не дістає і середини крон
стрімких смерічок виснажене сонце.
Збирає осінь у калюжах стронцій –
зимі готує новорічний трон…
Високе небо витерло сльозу.
Сріблястий сокіл хмаровиння ріже,
під крилами міста і мирні хижі,
але невдовзі знову у грозу…
Озветься незабаром його рев
уже на сході, у степах полину!
Ковтки криваві одягла калина –
гірчить сумливо тут, поміж дерев…
Дарує дрібку тиші листопад,
як у війну її не вистачає,
невдовзі зійде сиру шмат до чаю
і в келиху розтане зорепад.
08-13.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022
Зачинивши за собою парадні двері, Володимир Олександрович повагом пішов до авто. Незважаючи на свій півтораметровий зріст, він мав звичку широко розставляти ноги, як це, зазвичай, роблять матроси у штормову погоду. Високі підбори лише додавали кумедності його вигляду. Водій запопадливо поспішив відчинити задні праві дверцята, де полюбляв сидіти ВО. Таке прізвисько своєму шефу вигадав він сам заради економії часу і амортизації язика в процесі спілкування з іншими водіями главку. Це прізвисько поступово прижилося. Так його шефа поза очі стали називати практично всі знайомі і підлеглі.
– Додому, – буркнув ВО гугнявим голосом і склепив повіки.
Під час поїздок, навіть коротких, він постійно дрімав. Так звичка у нього сформувалася ще в дитинстві, коли немовлям батьки привчили його до тривалих подорожей автомобілем, більшу частину яких він проводив уві сні.
Водій мовчки запустив двигун і повільно рушив, аби не вносити дискомфорту до ідилії щоденних подорожей свого шефа. А їхати потрібно було далеченько, оскільки навесні ВО, отримавши підвищення по службі, з усією сім’єю перебрався на службову дачу, що знаходилася за кілька десятків кілометрів од міста.
Чого це він сьогодні майже на годину раніше, – розмірковував водій, виїхавши на автостраду і спостерігаючи, як свіжий асфальт чорною стрічкою стелиться під колеса машини. – Мабуть знову щось дружина придумала, – досить добре знаючи її вольовий та ініціативний характер, закінчив свої гадання на кофейній гущі шофер.
Ця здогадка підтвердилась по приїзду на дачу, де на нього уже чекало кілька пузатих валіз і дорожніх сумок, які за наказом ВО він акуратно склав у багажнику.
– Розвертайся, зараз їдемо до аеропорту. Дружина надумала летіти на відпочинок, – невдоволено виголосив цілий спіч той і повернувся до будинку, що скоріше нагадував театр чи музей, ніж будівлю для житла.
Невдовзі на горизонті показались ВО з дружиною і водій запустив двигун та поспішив відкривати дверцята.
Колись він мав необережність відкрити їх спочатку шефу і наразився на неймовірно бурхливу реакцію його дружини. Чого тільки і не дізнався тоді шофер про своє виховання, батьків і навіть оточення. Тому без будь-яких вказівок він поспішив відкрити задні праві дверцята, в які повагом запливла дружина, а ВО тим часом самостійно прослизнув на переднє, пасажирське, сидіння.
– Поїхали, – прогундосив шеф і водій не забарився рушити з місця.
Їхали мовчки. Десь на половині дороги машину стало вести праворуч.
– Мабуть переднє колесо пробили, – сказав водій.
– З чого ти взяв? – поцікавився ВО.
– Дещо веде вправо. Треба заскочити на шиномонтаж, доки є така можливість, – коротко відповів шофер.
– Я нічого не відчуваю, – писклявим голосом озвалась ззаду дружина. – Можемо запізнитись на літак.
– Шиномонтаж – не на часі, – в унісон прогундосив ВО.
– Я після вчорашнього запаску не встиг зробити, – промовив дещо збентежено водій.
– Доїдемо до аеропорту, а там уже і розберемося, – розлого, але на диво впевнено, висловився ВО.
– Дай бог, – буркнув, не зупиняючи авто, водій.
Поступово машину стало вести праворуч сильніше і сильніше. Невдовзі це помітили всі, навіть дружина, оскільки навіть до салону стало доносити горілою гумою.
– Зупинись, – гаркнув ВО і не встигла машина зафіксуватися в статичному положенні, як він вискочив назовні, а за ним поспішили дружина та водій.
Картина була більш ніж сумною. Відразу стало зрозумілим, що ніякий шиномонтаж тут уже не допоможе. Повністю спущене праве переднє колесо інтенсивно диміло. Відшаровані шматки гуми стирчали в різні боки, мовби луска на доісторичному бронтозаврі.
– Ну, і що тепер робити?! – заверещала дружина, ніби і не вона кілька хвилин тому першою відкинула пропозицію термінового ремонту.
– Насос є? – в свою чергу поцікавився ВО.
– Є, але ручний, та і вряд чи це допоможе, – збагнувши напрямок думки шефа, відразу зреагував водій. – Там гвіздок не менше сотки та ще і скат устигло провернути, – похмуро додав він.
– Давай без дебатів, а я спробую попутку зупинити! – не втримавшись, майже крикнув він спересердя. – Може ще встигнемо.
Водій без зайвих слів відкрив багажника і поквапом став вивантажувати валізи, аби дістатися до запаски, ставлячи речі прямо на обочину.
– Що це він собі дозволяє?! – зарепетувала дружина, звертаючись до ВО. – Там же смола, а її жодна хімчистка потім не відчистить.
– Якщо устигнемо – нові в Омані купиш, – огризнувся ВО і поспішив напереріз попутці, вогні якої наближалися з боку міста.
Однак переповнений мікроавтобус проїхав повз нього, навіть не зменшивши швидкості. Не зупинилися і ще пару автомашин, скоріш за все через густі сутінки, що стрімко переходили у ніч. Тим часом намагання водія накачати пробитий балон не увінчались успіхом, як і потуги дружини викликати таксі. Причиною останнього, очевидно, була велика завантаженість у кінці робочого тижня, а також небажання водіїв ризикувати через сумнівний виклик поїздкою в таку далечінь.
– Хутко клади все до багажника і потихеньку поїхали, – нарешті прийняв самостійне рішення ВО, чим у немалій мірі здивував присутніх, але ніхто не наважився йому перечити, оскільки не міг запропонувати ліпшого варіанту.
Кинувши запаску з насосом до багажника, водій обережно вмостив вантаж дружини шефа, після чого всі сіли до салону і поїхали далі. На пустому колесі тримати швидкість більше 40-50 кілометрів на годину було ризиковано, а тому решта дороги зайняла як мінімум вдвічі більше необхідного часу. При цьому ВО постійно поглядав на годинник і мовчки морщив лоба. Дружина теж мовчала, хоча її перекошене обличчя говорило красномовніше за будь-які слова.
Останні кілька кілометрів вони подолали уже після закінчення часу для відльоту літака. Мабуть ВО та його дружину не полишала надія на якесь чудо чи на непередбачену його затримку з технічних причин. Але чуда не сталося і техніка не підвела – літак відправився вчасно.
Своєрідним бонусом такої недолугої поведінки стало і те, що єдиний в районі аеропорту шиномонтаж уже зачинився. Як свідчила об’ява на воротах, з причин технічного характеру майстерня мала відновити свою роботу тільки в понеділок.
Оце тобі і розібралися потім! – сумно розмірковував водій, сидячи в холодному салоні авто і дивлячись на освітлені вікна шикарного готельного номера, в який заселився на ніч ВО зі своєю дружиною. Аби хоч якось зігрітися, він увімкнув радіоприймач. Канал «Єдині новини» транслював виступ якогось політика, що захриплим голосом натхненно закликав об’єднати всі зусилля задля перемоги над віроломним агресором, оскільки аналізувати помилки та прорахунки зараз не на часі.
Шофер вимкнув радіоприймача, виліз із машини і поволі попрямував у бік лісопосадки, що виднілася за злітною смугою аеродрому. Треба терміново збирати дрова, а то замерзну, – подумав він і, піднявши комір демісезонної куртки, прискорив ходу́.
03.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022
[i](дума)
[/i]
Скажи, у чому місія твоя,
яку мету плекаєш, Україно?
Втрачаєш досі кращих у боях
і на чужинців гнеш покірно спину…
Христили ще у сиву давнину
хрестами і водою… з нагаями.
За віру ми дали страшну ціну:
чекали нас темниці, палі, ями!.
Топили із «божками» у Дніпрі,
стинали буйні голови без міри,
аби Перун у небі не зорів,
аби зреклися предків своїх віри.
І відреклися (добре що не всі),
палили відьом у середньовіччя.
Лишилася од Києва й Русі
лиш пам’ять із минулого величчя…
Нарешті збайдужілі і чужі
пішли по світу Велесові діти…
Ми, українці, тонем на межі –
між предками і Новим заповітом!.
***
А хочете, вам казку розкажу?
Про України видатних героїв,
що мужньо воювали за межу,
не доверши́вши жодного розвою…
Невтішна казка і сумний кінець –
із па́сток попадали поміж спиці…
Її герої (хай би йому грець),
ніяк не діставалися світлиці!.
У пастку Візантії Святослав
попав за допомоги печенігів,
але звитяжцю поміч не послав
ні Київ, ані Овруч, ні Чернігів…
Хмельницький – не чужий, та і не свій
(згадаймо переяславські потуги):
московський християнин Олексій
в ярмо братів загнав, нарікшись другом!
Додав свою дещицю підлу Ніс
і не спасли Мазепу навіть мури:
наказ Петра трагедію приніс –
то одновірець вирізав Батурин!.
І гетьман Полуботок не вцілів
(хоча тоді і не поміг Мазепі) –
петицій Коломацьких часослів
привів його в Московію, до склепу…
Не гіршою вірянкою була
розпусниця відома, Катерина –
згубила Калнишевського талан,
на Соловках тримавши за тварину!.
В кріпацтві хоч і не сконав Тарас,
та микався усе життя по світу.
У «Кобзарі», а то іконостас,
він виклав люду власні заповіти.
Не жалував релігію Франко,
але титан носив у серці бога.
Не шовком вистелялась, а рядком,
Каменяра великого дорога.
***
Продовжила терор «країна рад»,
звіріла більшовицька агентура –
в Парижі підлий найманець Шварцбард
убив цинічно Си́мона Петлюру…
І танув далі український стрій,
шаліли православні людожери –
ту заповідь біблійну «не убий»
відчув у повній мірі рід Бандери!.
Її відчув весь український люд,
який вожді не раз учили посту –
то працював цинічний план іуд,
найбільшого у світі голокосту!.
Загинув у «тюрмі народів» Стус
Василь уже під час «перебудови».
Життя йому не врятував Ісус...
Така ціна за українське слово!.
Іде війна і нині, кожну мить
зело народ страждає український…
Кого і з ким силкується мирить
великий християнин – Папа Римський?
***
А де поділись три десятки літ,
що манною звалилися неждано?.
Ми звичаї втрачаємо і рід,
в пустелю завели нас християни:
Кравчук з кучмо́ю і банкір-бджоляр,
умовно-достроковий ану-кович,
услужливі барига і фігляр…
А хто наступний – знову аби-хтович?!
Чи не тому ми стільки літ підряд
тупцюємося, ходимо по колу,
що не заклали президентів ряд
із українця – «зека» Чорновола?!
І так постійно (все ми невпопад),
хоча, здавалось, за своє – горою!
Удома не змогли наве́сти лад,
чужих віками славили героїв…
Тому й лютує фюрер-резидент,
замінює трагедією драму –
він Україну знищує ущент!
А чи не треба нам свою програму?
Своє забули (ніби й не було):
історію, культуру, віру, мову…
Міліє України джерело,
ліси і парки ріжемо на дрова!
У тому й наша немала вина –
не вигнали і досі ще із хати
(хоча кривава точиться війна),
убивць московського патріархату.
***
То хто ж ми – українці чи «хахли»?
Куди свою ми топчемо дорогу,
віддавшись тупо в лапи кабали
і власного навік забувши бога?!
Покрова – свято древнє і святе
(це сотні років твердимо ми хором),
але чому не згадуємо те,
укрилися від кого омофором?
Як Візантію предок наш, Аскольд,
з дружиною своєю взяв в облогу,
та воїна переборов мілорд
і пірровою стала перемога…
Щасливого майбутнього зоря
лише тоді яскраво нам засяє,
коли на власний томос – Кобзаря,
чужих вождів і біблії зміняєм.
Почитуйте історію свою,
минулого шануйте кращі миті
і не цурайтесь предків заповітів,
щоб жити на землі – як у раю!
29-31.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2022
Веде перебудову «лаптєстан»,
модернізує власні збройні сили,
та ЗСУ їх кидають у «бан»
відразу майже – по приходу з тилу.
Надводний флот в підводний перейшов,
повітряний – уже в наземні сили,
колони танків – у металолом.
Немов гриби щодня ростуть могили.
Уже резерви стали підіймать,
глухих з кривими мобілізували.
Сформовану рашистську оркорать
стрічаємо артилерійським шквалом.
А «міль» торочить про Армагеддон
і про якусь брудну химеробомбу…
Усі вже знають, що воно дін-дон
і все скінчиться тривіально – тромбом.
05-10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2022
Якби я міг перевести годинник
не на годину, а на сотні літ,
то неодмінно б я туди поринув,
де зародився мій козацький рід.
Де пращурів лунала гучно слава,
де кожен йшов із вірою у бій,
що буде жити воля і держава,
а він тримає батьківщини стрій!
Як роблять нині наші добровольці,
найкращі, України-Неньки цвіт.
Але їх мало, бо під теплим сонцем
уже квітує рясно пустоцвіт…
Якби я міг перевести годинник
не на годину, краще на віки –
аби змінити цю лиху годину
і скасувати часу помилки!.
30.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022
Христили нас у сиву давнину
хрестами і водою… з нагаями.
За рідну віру, й не її одну,
чекали нас темниці, палі, ями…
Топили із «божками» у Дніпрі,
стинали буйні голови без міри,
аби Перун у небі не зорів,
аби зреклися предків своїх віри.
І відреклися, добре хоч не всі,
палили відьом у середньовіччя.
Лишилася від Києва й Русі
лиш пам’ять із минулого величчя…
Нарешті збайдужілі і чужі
попрошкували неозорим світом.
Ми, українці, тонем на межі –
між предками і Новим заповітом!.
29.10.2022
[i]* Ескіз до думи "Наша віра".[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022
[i]У всьому є своя краса,
але не кожен може її побачити
Конфуцій
[/i]
Покажи мені свою красу,
аби міг упитися я нею.
Я її під зорі понесу,
неповторно-загадкова феє!
Покажи мені свої уста,
щоби міг напитися я зранку
і урешті день новий настав,
о моя дружино і коханко!
Покажи мені усю себе:
і рамена, і чарівне лоно…
Покажи, та лише не кажи,
що любов у тебе вже холоне.
Покажи себе у всій красі…
Хай сьогодні пролунає соло!
Покажи, та тільки не кажи,
що твоє кохання охололо!
29.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022
Якщо душа порине у зажуру,
укриє серце галактичний пил –
усесвітом тоді подорожую,
поміж великих і малих світил.
Зігріюся у променях квазара,
крутезний осідлаю я болід,
провірю пульс у парного пульсара
і знов-таки продовжу свій політ.
Аби напитись місячного трунку,
смакуючи коктейлем із комет,
і метеорів світлі подарунки
прискорили натхнення мого лет.
Занурюся у казку дивограю,
полину у омріяні світи…
Та в космос свій нікого не пускаю,
аби зірок чарівність зберегти!
28.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022
Буває прикрощів немало,
на жаль, у нашому житті,
де випадковість править балом,
а радником у неї гнів.
Зустрілися ми випадково
і випадково розійшлись –
не відшукали щире слово,
усе лишили на колись…
Обом же щастя лише снилось,
ховали очі під вуаль –
не розпочавшись, все скінчилось.
Таке трапляється, на жаль…
Не ті слова, облудні вчинки,
на серці фальші ланцюги –
то доля ладила обжинки…
А нам жнива не до снаги?
26.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2022
Пусте… Пусте, немає змісту,
якісь примари бродять містом.
Пісні пісні, вірші, картини –
усе піснішає людина…
Стискає груди, давить плечі,
спадає сумом порожнеча.
Нізчимність краплями стікає,
жалі пливуть до небокраю.
Пусте… Пусте не має сенсу
і не вартує навіть пенса.
25.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2022
Знову лемент! До тремору в тілі
завивання лунає з кремля –
скавулить то не пес Баскервілів,
то волає наколена тля.
Операція «спец» провалилась,
вже настав у недопалка піст –
опустились напудрені крила,
надломився і керченській міст…
У Ірану мопеди купує,
спішно «чмобіків» гоне на фронт,
зброю ядерну сіпає всує…
Знову хоче нас взяти на понт?
Я скажу світовому загалу –
нам до дупи недопалків сказ.
Лине гомін уже до Уралу:
українці – то людства спецназ!
18.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2022