Я стану чекати своєї мрійливої казки,
Де знову узрію, де знову очима торкну
Твою незбагненну і люттю заковану ласку,
Яка залишається й досі подобою сну.
Я стану чекати крізь кинутий прірвою стогін,
Я стану квили́ти у тишу незримих морів,
Коли підіймуся над нашим освітленим краєм,
Коли дотягнуся до щастя блаженних років.
А доти ми різні. Відмінні і наші дороги.
Сонце сховало свою переможену путь.
Давно розійшлися й без того не зіграні ролі,
Та й досі не можу, тебе я не смію забуть...