Сплелось в косу минуле і сучасне.
Своє й чуже, мов стрічка в тій косі.
і квіти долі різнобарвні - рясно.
А ягідки ще будуть - не проси...
А я просив, я вірив, сподівався -
Відмовчалися?.. Маєте тепер:
Рвонув чеку - і віршем розірвався
Та ще й комусь на радість не помер!..
Самі, самі убили рабську звичу,
І спина вже стоїть мов гарний кіл!
Я - пазурі, я правда, а травичку
Хай ремигає в стійлі сірий віл!
Я плутаю де мало, де багато.
Чужі думки привласнюю, бува.
Та повертаю людям не гранати,
А зброю ще потужнішу - слова!
Слова ті ніжні, мов до сина - мати
У час найперший пристрасті й надій!
Слова ті здатні світ заколисати
І сколихнути, наче буревій!
Сама Земля народжена зі Слова.
Те Слово Боже їй торує хід
А що у нас? Пробач: сміття, полова
І їх плоди - безликий пустоцвіт!Ё
Слова зведуть на площах бастіони
Злюдського духу, що від них пала.
І стануть мозолясті слів долоні
Мені в пригоді, наче два крила.
І я впаду з небес на свіжі рани,
І сірий віл прокинеться від сну.
Тоді усе... Завершено змагання...
І я піду писати про весну...
07.03.2007
редакція 2021
