***

Сплелось  в  косу  минуле  і  сучасне.
Своє  й  чуже,  мов  стрічка  в  тій  косі.
і  квіти  долі  різнобарвні  -  рясно.
А  ягідки  ще  будуть  -  не  проси...

А  я  просив,  я  вірив,  сподівався  -
Відмовчалися?..  Маєте  тепер:
Рвонув  чеку  -  і  віршем  розірвався
Та  ще  й  комусь  на  радість  не  помер!..

Самі,  самі  убили  рабську  звичу,
І  спина  вже  стоїть  мов  гарний  кіл!
Я  -  пазурі,  я  правда,  а  травичку
Хай  ремигає  в  стійлі  сірий  віл!

Я  плутаю  де  мало,  де  багато.
Чужі  думки  привласнюю,  бува.
Та  повертаю  людям  не  гранати,
А  зброю  ще  потужнішу  -  слова!

Слова  ті  ніжні,  мов  до  сина  -  мати
У  час    найперший  пристрасті  й  надій!
Слова  ті  здатні  світ  заколисати
І  сколихнути,  наче  буревій!

Сама  Земля  народжена  зі  Слова.
Те  Слово  Боже  їй  торує  хід
А  що  у  нас?  Пробач:  сміття,  полова
І  їх  плоди  -  безликий  пустоцвіт!Ё

Слова  зведуть  на  площах  бастіони
Злюдського  духу,  що  від  них  пала.
І  стануть  мозолясті  слів  долоні
Мені  в  пригоді,  наче  два  крила.

І  я  впаду  з  небес  на  свіжі  рани,  
І  сірий  віл  прокинеться  від  сну.
Тоді  усе...  Завершено  змагання...  
І  я  піду  писати  про  весну...


07.03.2007
редакція  2021

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923164
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2021
автор: RedkaSM