Можливо, ця твоя фатальна тиша
Тебе зробила образом любимим,
О Вечоре! Коли тебе колише
У літніх хмарах вітром невловимим,
Коли твоя пітьма стає густіша,
Що йде у світ стежками сніговими,
Вкриваєш ти мене тоді ніжніше,
Щоб стала путь, де серце йде, незрима.
З думками йти мене це заставляє
По стежці, що веде в ніщо довічне;
І час злочинний швидко утікає,
З ним тлум турбот щезає блискавично;
І в спокої твоєму засинає
Мій дух бентежний, бунтівний, трагічний.
Ugo Foscolo
Alla sera
Forse perchè della fatal quïete
Tu sei l'immago a me sí cara vieni
O Sera! E quando ti corteggian liete
Le nubi estive e i zeffiri sereni,
E quando dal nevoso aere inquïete
Tenebre e lunghe all'universo meni
Sempre scendi invocata, e le secrete
Vie del mio cor soavemente tieni.
Vagar mi fai co' miei pensier su l'orme
Che vanno al nulla eterno; e intanto fugge
Questo reo tempo, e van con lui le torme
Delle cure onde meco egli si strugge;
E mentre io guardo la tua pace, dorme
Quello spirto guerrier ch'entro mi rugge.
