Глінтвейн у чашці притупив вже почуття,
Смачний ковток вина із окрайком кориці,
Чом не солодке, наче мед, людське життя,
Чому кохають все життя лиш одиниці?
То завмирає серце, щоб набрати біг,
То, як не дивно, засоромиться, що судять,
За те, що хтось любити до безтями міг
І зберігати вірну пристрасть в грішних грудях.
За сім морів, в лісах за тридев`ять земель
Ховає вперта вічність, в спробі розлучити,
Мою весну-любов, щоб маявшись удень,
Не спав ночами я і вчився знов любити.
На смак безглуздість щоб відчув всю самоти,
Аби пізнав пекельний біль від мук розлуки,
Та йшов розхристаним, в похміллі, до мети
У драмі - пристрасті заламуючи руки.
Я вчу урок життя смакуючи глінтвейн,
В плеяді зморених коханням до безтями,
І сподіваюсь, в день щасливий до дверей,
Ти прилетиш колись з весняними вітрами.
Вино з гвоздикою…І роздуми про нас,
Глінтвейн смачніший, звісно, чистої водиці,
Знов сперечається з реальністю лиш час
В засохлих темних краплях з припахом кориці.
Спливла під обід чашки цедра у вині,
Ковток гарячого глінтвейну гріє душу,
Я збережу любов аби на цій землі,
Про неї знали люди…Збережу, бо мушу.
