Сміюсь і плачу, кудись лечу,
сварю й жалію. Я є жінка!
І неповторна, як сніжинка.
Так кажуть. Згодна - шепочу...
А часом я така дурна...сама собі дивуюсь.
Чого я хочу? Певно вже не знаю і сама.
Не тих люблю, не тим я дзвоню, не за тих турбуюсь.
І в серці залишки весни, хоч скоро вже зима.
А часом я така наївна, ну немов дитина -
все ж вірю у слова, хоч бачу за спиною ніж.
Життя біжить, пройшли роки, а ніби то година...
Ще й досі дівчинка в мені гуляє босоніж.
А часом я, то геть не я - чужа, стороння пані,
з холодним блиском у очах та штормом у душі,
що здатна на усе, зайти за всі відомі грані,
а потім геть усе прожите вкласти у вірші.
