Кажаном ніч забилась в вікні,
Тьмяна зірка ледь блимає в небі.
Думки линуть до неї смутні.
Зоре, зоре, без тебе я в склепі.
Серце б’ється об мур кам’яниць
Та здригається в пустку закуте.
Ні, не в праві я падати ниць,
Хоч тепло все тобою забуте.
І душа заблукала між спиць,
І шукає рятунку від стужі.
Обідранка, з безводних криниць,
Пісок кухлем черпає в напрузі.
Їй би краплю вологи, де й сіль,
Хай пече, те до певного часу.
Опостилість вмостилась в постіль,
Зачекалась душа баляндрасу.
16.06.2017
Гарно, Валечко, хоча й сумно аж за край...
А "баляндрас" прийшлось шукати в інеті - що воно таке і з чим його їдять Таки знайшла
Не сумуй, люба!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Правда ж, гарне слово баляндрас, треба його мати на всяк випадок, щоб про запас, щоб від журби спасало воно душі, як час настане той, щоб запросто "побить баклуші". Дякую, Олечко!
Дякую! 
Дякую, Люба! 
Таки знайшла 
