Помилка квітки.
У порі року квітка помилилась:
У передзим’я, раптом, розцвіла.
А зла негода мокрим снігом лила,
В долоні криги пелюстки брала.
Стебельце кволе рвав несамовито,
Та намагався все пошматувати
Північний, невмолимий, хижий вітер,
Від куряви снігової кошлатий.
Здавалося б, ну скільки може мати
Ота стеблина, сили опиратись
Насильству смерті? Вже клітини тіла
Пронизані кристалами із льоду,
Розірвані, роз’єднані, розбиті
З поняттям існування несумісні,
Поховані у товщу болю й снігу…
Та час мине. Сваволя холоднечі
Закінчиться жаданим потеплінням.
Накине любий березень на плечі
Деревам свій серпанок провесніння.
А шипи льоду чистими сльозами
Стечуть у землю, додаючи сили
Краплинці сонця новими ростками
Прорватися крізь темряву могили,
Аби вже навесні заквітувати
Із торжеством воскреслої надії…
Отак і я. Востаннє, надто пізно
Розцвів для тебе спраглою душею.
Та Доля відібрала дні для цвіту,
Страшним недугом творячи над нею
Свій чорний танок Вічної розлуки,
Весь ритуал згасання сил та волі,
Хоч живе серце, поки що і в муках,
До тебе прагне, моя квітко долі,
Моя подруго, зірочко незгасна,
Любове ніжна вірна й незрадлива.
Пробач, що не набрав у жмені щастя,
Щоб ти була, хоч крапельку, щаслива…
Пробач мені, бо й сам його не бачив,
Підводячись, та падаючи знову...
Вже на краю… втрачаю все – і плачу
З тобою ведучи німу розмову
У темряві розтерзаної ночі
На боротьбу не маючи вже сили…
Чи ранок буде? Це – як Бог захоче…
Ще б заглянути в очі твої милі,
Поцілувати б, наостанок, руку,
І кинутись в пітьму, немов у воду!
О! як багато цих страждань і муки!
О! як багато піді мною льоду!
12.03.2016 14:32
Ваші слова повністю щирі і відверті. Вони - справжні, живі, нештучні. Вони ідуть із Вашого серця. Гарні порівняння, вир переживань ваших дуже вражає. Боріться, не здавайтесь. Людина цінніша понад усе. Інколи треба вийти за межі обставин і досягнути неможливого. Бо, в принципі, для Бога немає нічого неможливого.
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щодо Бога згоден з Вами. А людина завжди слабша і тому так глибоко страждає, плаче і коли вже загнана у безвихідь, починає борсатися, шукати хоч якийсь шанс на полегкість. Боротися мушу.За кожний час, а не день. дуже важка втома.Аптеки своїми цінами доводять таких як я до ступору: заради однієї упаковки капсул, доводиться три місяці не бачити хліба! Ще добре, хоч люди допомагають. Дякую Вам за щирість!
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тримаюсь, друже. Здається,вже й сил немає, а доводиться знов робити над собою зусилля і вставати,зустрічати новий день, нові процедури...
Втома - жахлива. Ото тільки й оживаю трохи коли щось пишу. Одною рукою. бо другою хоч за щось держусь, аби не впасти. Таке життя...
Дякую за відгук, за підтримку! ПЕтро.
