Помилка квітки.
У порі року квітка помилилась:
У передзим’я, раптом, розцвіла.
А зла негода мокрим снігом лила,
В долоні криги пелюстки брала.
Стебельце кволе рвав несамовито,
Та намагався все пошматувати
Північний, невмолимий, хижий вітер,
Від куряви снігової кошлатий.
Здавалося б, ну скільки може мати
Ота стеблина, сили опиратись
Насильству смерті? Вже клітини тіла
Пронизані кристалами із льоду,
Розірвані, роз’єднані, розбиті
З поняттям існування несумісні,
Поховані у товщу болю й снігу…
Та час мине. Сваволя холоднечі
Закінчиться жаданим потеплінням.
Накине любий березень на плечі
Деревам свій серпанок провесніння.
А шипи льоду чистими сльозами
Стечуть у землю, додаючи сили
Краплинці сонця новими ростками
Прорватися крізь темряву могили,
Аби вже навесні заквітувати
Із торжеством воскреслої надії…
Отак і я. Востаннє, надто пізно
Розцвів для тебе спраглою душею.
Та Доля відібрала дні для цвіту,
Страшним недугом творячи над нею
Свій чорний танок Вічної розлуки,
Весь ритуал згасання сил та волі,
Хоч живе серце, поки що і в муках,
До тебе прагне, моя квітко долі,
Моя подруго, зірочко незгасна,
Любове ніжна вірна й незрадлива.
Пробач, що не набрав у жмені щастя,
Щоб ти була, хоч крапельку, щаслива…
Пробач мені, бо й сам його не бачив,
Підводячись, та падаючи знову...
Вже на краю… втрачаю все – і плачу
З тобою ведучи німу розмову
У темряві розтерзаної ночі
На боротьбу не маючи вже сили…
Чи ранок буде? Це – як Бог захоче…
Ще б заглянути в очі твої милі,
Поцілувати б, наостанок, руку,
І кинутись в пітьму, немов у воду!
О! як багато цих страждань і муки!
О! як багато піді мною льоду!
12.03.2016 14:32
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2016
автор: dovgiy