Сьогодні серце знов байдуже,
Тихенько завмира на мить.
Я вже не можу буть коханим, друже,
Так лиш дозволь мені любить!
Вже днів моїх впаде зжовтіле листя,
Зав’януть квіти і плоди любовні
І лишень хробаки нещастя,
Повзуть за мною як скажені...
В грудях моїх вогонь жертовний,
Як одинока іскра у життєвім морі,
Як факел запалав безмовний
Предсмертний провідник моїх історій.
Надія, страх і ревний клич рятунку,
Непереможний біль життєвої жаги.
Не сила вже надпить любові трунку,
Мене вже закували в ланцюги.
Але "не так","не тут" і "не моя"
Думкам не вільно тут стоять між нами.
Де слава вже труну героя,
Вкрива лавровими вінками.
Меч, поле,прапор майорить,
І слава Греції навколо мене.
Спартанець з гордістю несе свій щит
Несе свободу тіло бездиханне.
Прокиньтеся! Еллади клич лунає!
Прокинься, духу мій! Згадай чия
У твоїх жилах кров нутрує
Живе в боях!
Не відроди ту згубу - пристрасть,
Бо є не гідною торкатись твого серця.
Байдужим усміхом уста прикрась,
Збори красу на чеснім герці.
Так швидко юність проліта, навіщо жити?
Схили почесно голову в посланні,
Зумій же словом іскру запалити,
В предсмертнім диханні останнім!
Шукай собі вже місце для зупинки,
Солдатськую могилу у затінку..
Де будеш ти навік стрічати ранки,
Останнє місце твого відпочинку....
(власний переклад поезії Джорджа Гордона Байрона – «ON THIS DAY I COMPLETE MY THIRTY-SIXTH YEAR»)
