Красеню-вересню, чути здаля твої кроки,
Вже поспішаєш дбайливо у наші краї.
Кучері - золото, вени наповнені соком,
Тихо крокуєш по рідній коханій Землі.
Красеню-вересню, там, за спиною, пакунок...
Хочеться плакати, серце у грудях щемить...
Літо підступне нам смерть принесло в подарунок,
Тисячі душ відлетіли у неба блакить...
Красеню-вересню, як нам із цим примиритись?
Як втамувати нам горе засмучених вдів?
Як тепер діткам-сирОтам у вічі дивитись?
Як пояснити, що все це " по волі вождів"?
Скільки дітей ненароджених світ не побачать...
Скільки героїв лишились без зору, без ніг...
Скільки жінок ще не раз на Землі цій заплачуть,
Хто запросив до нас вбивцю-війну на поріг?
Красеню-вересню, будь милосердним, благаю...
Ріки багряні довкола невпинно течуть...
Знаю, на дУші відважніі чекають у Раю,
Герої живі!... Та батькам вже дітей не вернуть...
13.08.14.
Щиро Вам дякую!!! 
Щиро дякую, Вікторе... 
Щиро дякую, Лано!!! 
