Від музики її, гадаю я,
Так легко розриваються окови,
Що серце стримують мов солов’я
У клітці неокриленого слова…
Така вона, гартована вогнем
На припічку лихої днини,
Напоєна підсоленим дощем
І щиро нагодована полином.
Така, бо серед круглої землі –
Не біла, не чорнява – сива…
З глибокими борознами на тлі
Довічна одиначка хвороблива,
Зімнеш її, як глину дитинча
Невпевненою в здатності рукою,
І миттю, мов під склянкою свіча,
Вона здихне останньою сльозою…
І раптом, як пташина до зерна,
До неї хтось у відчаї звернеться –
То музикою ніжною вона,
Мов Вічністю, до серця доторкнеться.
Прислухайтесь. Почуєте у ній
Гіркоту неминучої розлуки…
Не дайте захлинутися одній -
Єдиній у безодні муки!
Ви знаєте її столикий світ,
Ви діти того світу непростого…
Любіть свій неповторний родовід
І музику святу своєї мови.
Видели, как я сподобился на рідній мові? 
