Подаруй мені сонця краплинку,
Усміхнися до мене ще раз,
Я жариною в небо полину,
Розтоплю заморожений час.
І пол’ються дощі теплозорі,
Зросять землю, нап’ються поля
І у сяйві небес - веселково,
Запалає любові зоря.
І згадаються дні солов’їні,
Наші теплі вологі уста,
Що в коханні ставали єдині,
Нам далека була самота.
Хоч минають літа тих розмаїв,
Листя жовкне і гаснуть вогні
Та у серці весна! Я кохаю!
Шлю цілунки гарячі тобі!
Ой, Наталочко-горличко! Мені і самому діти і жінка кажуть - "Чого у тебе всі пісні такі жалісно-сумні?" Може через те, що вірші регочуть?
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І мої вірші плачуть. Мені чоловік каже - коли ти вже напишеш щось, щоб земля затряслася? А я все "мрію і потихеньку сльози пускаю" ! Така вже душа поета!
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Таке сприйняття мого вірша, який став піснею, для мене найбільша нагорода. Щиро дякую. Чекаю на ваш музичний твір, щоб я могла додати до нього слова. Мене всі питають! чому мої вірші і пісні такі сумні? Напишіть щось бадьоре "щоб аж грім загудів!!!!"