Полола тітка буряки –
шкребла сапою…
Тяглися змолоду рядки –
була рабою…
Співала й плакала.
Всього було доволі.
Колгосп (чи як там ще його?)
щодня неволив.
Стьобала доля…
Щем дощем за чоловіком.
А їй стрічатися іще
з пенсійним віком…
Якось в лікарні кілька діб
гляділа матір.
За те дотації на хліб
лишив бухгалтер.
Могла в заяві попросить
людців лукавих…
Та краще вже поголосить
між буряками.
Не варто клопоти усі
нести в правління…
Ще можна жити у селі.
Було б терпіння.
Раділа: "Хтось поздоровляв
із ювілеєм.
А ще "Козачку" замовляв
в Лубнях для мене".
Казала: "Сердитись дарма.
Звідкіль їм знати,
про те, що радіо не гра
у мене в хаті"…
Тяжка хвороба до села
прилипла дуже.
В могилу півсела звела
б а й д у ж і с т ь.
Як жахливо доля обійшлася із селом і тими селянами, які там залишилися! За радянської влади із села висотувалося все, а натомість лишалася жорстокість рабства і неможливості щось змінити... Ви торкнулися такої болючої теми!!!
байдужість? -- безвихідь... приреченість! знає тітонька Ваша, що ніхто з правління їй допомагати не буде.. та й нізвідки... хіба, поет поспівчуває, пожаліє... а саме головне -- за людину має... а найточніше означення є у Вашому ж віршеві -- РАБСТВО.
гарний вірш... печальний...
Так! Сильно! Оповіданково, спочатку(4 рядки) та наприкінці - поетично! Прикладно багатьом! А професійно, то - не дуже яскраво подано, що саме байдужість - причина....Річ у тому, що приклади байдужості на фоні - інших негараздів не відрізняються соловуванням, а начі, як усі, тому і висновок - байдужість хочеться розділити і на долю, і на життя, і на нерозумність, і на Сов,єти...(підказка)
печальний...
