Вже на левадах срібно дзвонять коси,
Пахтить довкіл прив"ялена трава.
Цибатий бусел в дзьобі воду носить,
Та бусликів маленьких напува.
А ті кумедно крилами лопочуть
І нетерпляче скачуть у гнізді.
По всьому видно - теж злетіти хочуть,
От тільки крила надто молоді!
Отож батьки й стараються нівроку:
То їстоньки, то питоньки несуть,
А на вербі стривожені сороки
Кота старого стрекотом пасуть!
Шуліка висне ген, у піднебессі,
Пантруючи на здобич з висоти,
Аж каченята на ставковім плесі
Лякливо запливли в очерети...
Хлюпочеться струмок у верболозі -
Грайливо хвилька хвильку доганя;
Буланий кінь пасеться при дорозі -
Якраз хвилина вільна є в коня!
Приліг і я на свіжому покосі -
Нехай рука спочине від коси.
Чогось мені, залюбленому в осінь,
Так забажалось літньої краси.
Так закортіло райдуги і зливи,
І хвиль зелених в пахолоті трав.
Тоді б я став на всі віки щасливий
За світ оцей, що сам його обрав...
прекрасний вірш! просто прекрасний... і настрій -- не те, що в моїй -- "...на зразок притчі..." -- треба мені хмари розганяти... а то так і літо мине в дощах затяжних...
дякую Вам за сонячний настрій цього твору, за пахучість прив"ялої трави... піду й собі десь у покосі поваляюся... проз свіжоскошену траву на небо подивлюся... таке життя гарне літом...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Одна насолода - читати отакі відгуки... Дякую Вам Валю. Літо... А запахи які!