Спливає час, тремтить роками
Крізь круговерті мрій, розмов,
А хтось читає Муракамі
І пише прозу про любов…
А ти просто безшумно йдеш вперед,
Поете, з поглядом у вічність,
Ховаючи думок своїх щербет
В кишеню на імення «вірші».
Наш час заплутався у круговерті
І вічності, здається, лишилось замало,
Чиїсь страждання надходять в конверті,
Та у нас і своїх тут зібралось чимало.
Так може, час всесвіту завмер? Спливаємо ми?
Поете, не збирай страждань конверти!
Нам так хочеться лишитись щасливими людьми,
А всі банальні сльози просто стерти!
Навіть, якщо поетам заборонять, вони будуть збирати страждання підпільно.
"І вічності, здається, лишилось замало" - дуже точно сказано.
Прекрасні слова.
Квітка Надії відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Багато людей починають писати вірші від нещасного кохання, негараздів у житті, багато суму і страждання у віршах...без цього нікуди, бо це теж частина нашого життя, просто хочеться більше радості і тепла...(це весна на мене діє позитивно )
)
