"У кожної людини свої зорі" ("Маленький принц")
Як часто буває коли душа хоче вирватись з тіла і жити своїм життям. Як часто нам хочеться здаватись сильнішими ніж ми є, витривалішими. Як інколи хочеться когось звинуватити у наших поразках.
Всі ми хочемо здаватись сильними – але так часто засинаємо на подушці мокрій від сліз.
Ми часто думаємо що темнота така сильна – але варто лише одного променя світла, і її могутність долається.Чому ми втручаємося у щастя інших.?
Важко знайти шлях з лабіринту, якщо хтось ламає всі вказівні знаки.?
Важко повірити у правду ,якщо вона заплямована неправдою. Важко відкритись.
Чому дивлячись на сонце - ми закриваємо очі.? Чому важко відпускати те – що давно не гріє наші серця.?
Чому соромимось показати нашу любов - боячись осуду і погляду інших людей.
Чому маючи щось своє ми лазимо у чуже і хочемо це ще більше ніж своє, ламаючи усі перегороди що є на шляху до нещастя.
Ми такі впевнені у своїх силах, ми такі горді і зовсім не боязкі у своїх прагненнях.
Але навіть тоді ми не розуміємо що щастя на чужому горі – не збудуєш.
Хто казав що можна сміятись – коли всі плачуть?
Чому приспів життя не повторюється в вдвічі?
І чому двічі в одну річку не ввійдеш?
Так, ви можете сильно бажати чогось ,думати що це вам дуже потрібне , але чи ви впевнені у тому що роблячи усе щоб бажання здійснилось ви станете щасливими ,якщо ви ідете по „головам іншим”?
Простий монолог самої з собою .
Прості запитання,але чи не складно на них відповісти.?
Всі секрети стають явними. Вся правда рано чи пізно розкривається.
Інколи хочеться щоб вже і зараз.
після відео що тобі кинула обов'язково напишу 
Дякую Андрію. Приємно що Читаєте 
