Про себе:
"Водная пена
Здесь исчезает,
Там восстает...
Так в этом мире
Бродим и мы."
Фудзивара-но-Кинто ХIв.
Метамодернізм з його модусом ніби – не впадає в екзальтацію та пафос модернізму, з одного боку, а з іншого – уникає смутку постмодернізму, який породжений невірою людини в можливість розумного пізнання світу, скепсисом щодо конституюючих культуру знакових наративів та грою знаків як такою. Вермюлен і ван ден Аккер наголошують: «Онтологічно метамодернізм коливається між модерном і постмодерном. Він коливається між сучасним ентузіазмом і постмодерністською іронією, між надією і меланхолією, між навіюванням і знанням, емпатією і апатією, єдністю і множинністю, тотальністю і фрагментацією, чистотою і двозначністю. Дійсно, коливаючись туди-сюди або вперед-назад, метамодерн веде переговори між модерном і постмодерном. Однак слід бути обережним і не думати про це коливання як про баланс; скоріше, це маятник, що коливається між 2, 3, 5, 10, незліченними полюсами. Щоразу, коли метамодерний ентузіазм переходить у бік фанатизму, сила тяжіння тягне його назад до іронії; у той момент, коли його іронія коливається в бік апатії, сила тяжіння тягне його назад до ентузіазму» (Vermeulen; Akker 2010).
Про метамодернізм, дівчину Ліду, колгоспницю і Памфіра
автор Тарас Пастух
|
