Прочитаний :  492
|
Творчість |
Біографія |
Критика
КАРМАЛЮК II
Горно роздули, вугіль підсушили,
Вже не звикать Микиті до робіт.
У праці з майстром висушили жили,
Тепер покурять, витруть чорний піт.
Про се, про те спокійно йде балачка,
На всі події є свої слова.
А ніч липнева зводиться від сплячки,
Сумна травичка тихо ожива.
І попливли білястих туч навали
Над росяним тужавим колоском.
Огненні птиці неба край клювали,
Віщуючи світання за ліском.
В тарелі срібні жайворон ударив,
Розсипався в зелені береги.
Війнуло сном, казанням давніх марев.
— Докінчуймо, Микито, ланцюги,
Світа либонь лише чотири кільця
Лишилось, дуй та вугілля підсип! —
Свистить грудей старечих дужий хлип,
Нагадує про старість, брів окрильця
Звисають втомно, вже той день коли б.
Ланцюг аж приска звивами густими,
Горно палає, в кузні пада гук.
Це все тобі зготовано, Устиме,
Для ніг твоїх зготовано, для рук.
|
|
