Прочитаний :  1379
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ЯН ГУС
І вийшов Гус на стрімке кострище.
І вужищем його прип'яли до стовпа.
І підходила мовчки - все ближче і ближче -
Закосичена смолоскипами чорна товпа.
І шуміли вогні, як осіння діброва.
І стогони чути було з олив'яних розп'ять.
І не важивсь ніхто першим кинути полум'я в дрова -
Першим недобре бути... Перші так само згорять.
І вже бачив Гус, як палають його коліна,
Як удавом на шиї сотається дим.
Як піт виступає з букового поліна -
І поклав собі єретик бути в стражданні твердим.
І вже бачив Гус, як у вогнище серце пада,
Як попелом розсипається його сіда голова.
І показались два пальці, ніби язичище гада,
З позолоченого кардинальського рукава.
І пішло по рядах сичання кардинала:
"Кидайте факели! Кидайте факели в стос!"
Та народу юрба, наче глуха, непорушне стояла,
Здавалося, їй байдуже, де тут Люцифер, а де Христос.
І Гуса клясти почало святенництво сите.
І жбурляли плюгавствами в нього (всі боялись вогню)
чужинецькі старші.
І найзліші були в прокльонах перевертні - колишні
гусити,
І найголосніші були в прокльонах колишні товариші.
І не бралось багно до сивих наскронних прядив,
Ні до чола побілілого, ні до зв'язаних рук і ніг.
Болю завдати не може той, хто Чехію зрадив,
І спокійно молився Гус за землю батьків своїх.
І вийшла бабуся з юрми... Яне... це ж ніби мати, мати!
І закричала: "Чого стоїте! Паліте, паліте його!"
І взялась вона запопадливо хмизу назбирувати і ламати...
І, як дома в печі, роздувати вогонь.
І заплакав старець сльозами дитини.
І не чув він уже нічиїх проклять.
Тільки чув, як сльози падають на жарини,
І як, згоряючи, нестерпно вони болять.
А гурма на вогнище - хто віхоть соломи,
Хто головешку, хто факел, а хто патик...
І, входячи в пломеню темні й холодні проломи,
Над нещастям народу свойого ридав Єретик.
|
|
