Прочитаний :  1831
|
Творчість |
Біографія |
Критика
"Не чіпай наші сиві минулі тривоги..."
Не чіпай наші сиві минулі тривоги!
Ми далеко тепер від інтриг і халеп!
Мені сяють - твій ніс, твої плечі і ноги,
І ворушиться вгрітий мозолистий степ.
Пахне звечора небо осінніми птицями,
І повітря стоїть, як зелена ропа.
Пахне степ чумаками, волами, мазницями,
І вони вже самі виростають в степах!
Це не сниться мені!.. Татарва за горбами!
І дружини Русі випливають з дібров.
Я люблю тебе. Хто ти?.. Ночами і днями
Ти важкими квітками вцвіла в мою кров.
Вже дозріло повільно жадання зелене,
І тепер, коли вщухли Москва і метро,
І степи запорізькі мої біля мене,
І відкинувсь на спину під нами Дніпро, -
Я царюю в тобі!.. Сподівання химерні,
Насторожені думи летять, як туман!..
Булавою збиваючи зорі та стерні,
Україну порубану зводить Богдан.
Я люблю тебе степом, Дніпром і Тарасом,
Орлім небом в барвистості хмарних споруд.
Я люблю твої рухи, вчаровані часом,
І вологу, розтулену музику губ.
Я привіз тебе в царство своє не чужою.
В блискотінні газет, літаків і доріг
Я люблю тобі землю оцю під тобою,
Бережу тобі кров, як безсмертя беріг.
Тіні предків моїх відійдуть на світанні,
І прокинеться світ у пташинім рою...
Мені світять твій погляд, і шия, і пальці, -
І зоря доганяє зорю.
1960
|
|
